Геть від СРСР. Чому Україні час попрощатися з радянською системою державного устрою

РОДОВЕ ПРОКЛЯТТЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Спочатку кілька термінологічних зауваг. В англійській мові чітко розведені поняття government (держава як сукупність органів влади) та statehood (як державність, політично організоване суспільство на певній території).

Саме в такому сенсі я вживатиму ці поняття нижче. Державність як спосіб організації політичної нації, що полягає у спроможності самим визначати свою долю. Та держава як сукупність органів влади, які мають повноваження ухвалювати обовʼязкові до виконання рішення.

Українська державність — це доконаний факт. Для нас це одна зі святинь, що рясно омита українською кровʼю, за яку ми готові вбивати та вмирати. Тут все гаразд. Мрія багатьох поколінь борців за українську незалежність стала реальністю і у тяжких випробуваннях довела свою життєспромжність.

З державою в нас, навпаки, проблеми. Це досі за своєю сутністю насамперед інструмент перерозподілу активів на користь можновладців та наближених до них осіб. Тому боротьба за владу в Україні така жорстока і така нещадна, бо це герць за право грабувати країну. А ніяке не змагання візій, ідей та стратегій розвитку української політії.

І от я роками намагався збагнути, в чому корінь цього дуалізму. Чому українці готові покласти життя за власну державність, але досі не відчувають, що держава як сукупність органів влади належить саме їм, що вони її замовники і бенефіціари?

Нещодавно я, здається, знайшов задовільну відповідь. Державність ми спочатку здобули на референдумі, згодом – відстояли на полі бою.

Державу ми успадкували. За іронією долі, акт незалежності України ухвалювала Верховна Рада УРСР. Тобто десятки мільйонів українців, яких ми називаємо український народ, ніколи не мав шансу здійснити акт установчої влади, тобто визначити засадничу архітектуру влади, спосіб її формування та її повноваження. Тридцять років ми сподівалися, шо УРСР реформує сама себе…

І в цьому немає нічого страшного. Врешті-решт британці, приміром, чи шведи ніколи не здійснювали акт установчої влади. Та проблема в тому, що вони ніколи і не зрікались свого минулого, не будували свою легітимність на відштовхуванні від попереднього періоду своєї історії, бажанні оголосити його абсолютним злом.

Такі революційні зміни, коли ви зрікаєтесь свого минулого, вимагають того, що проф. Брюс Акерман слушно називає "новим початком", установчим актом народної волі. Так народжувалась Америка, всі пʼять французьких республік, Ісламська республіка Іран, постапартеїдна Південна Африка, сучасна Польща тощо.

Якщо ви оголошуєте радянський період в історії України помилкою і злом на кшталт режиму Віши у Франції, ви тим самим делегітимізуєте всю успадковану з тих "теміних часів" систему влади, пресловутий deep state. Його треба зрікатись і починати з чистого аркуша (наскільки історія загалом дозволяє чисті аркуші). Потрібний акт народження нової України, а не тільки унезалежнення УРСР від СРСР.

Наша держава як сукупність органів влади та алгоритмів їхньої взаємодії несе в собі радянську ДНК. Бо не могла Верховна Рада УРСР народити щось принципово нерадянське. Ця радянська тяглість легко читається в стилі державного управління, хоча зірки разом з молотами і серпами давно поприбрали з фасадів урядових будівель…

І в цьому корінь нашої засадничої роздвоєності у ставленні до власної держави. Якщо сучасна Україна НЕ рідна донька УРСР, не її плоть від плоті і кров від крові, тоді потрібно збирати свій Філадельфійський конвент і вирішувати, яким має бути новий український дім, хто ухвалюватиме закони, які саме повноваження ми делегуємо майбутньому законодавцю, як його будемо обирати і контролювати. За яких умов, у разі потреби, будемо скидати з трону.

А якщо ми не готові радикально розірвати з радянським минулим, то чого варті усі ці декомунізації та фарбування іржавого ще радянського каркасу владної конструкції у жовто-блактний колір?…

Джерело

Важливо

Мазепа і Україна: як Пушкін, Чайковський і Бродський воювали з українською ідентичністю