Український наступ: ситуація на основних плацдармах

Наразі максимальна увага приділяється Запорізькій області. Воно і зрозуміло, хоча, увага, на мій погляд дещо спірна, але почнемо все ж таки з неї. У нашій картині плацдармів Запорізька область є наступальною, тут СОУ, попри суб’єктивну критику, мають ініціативу. Це зумовлено низкою факторів, озвучених мною раніше і навіть якщо перегортати блокнот моїх записів на пів року тому, навіть тоді я зазначав, що Південь це в перспективі наступальний плацдарм, питання тільки в тому, з якого боку цей наступ піде. І дуже прагматично було обрано Запорізьку область.

Раніше я наголошував, чому наступ у Запорізькій області дуже схожий на те, що відбувалося на правобережній стороні Херсонщини і саме так слід його розглядати. Але головне те, що російське угруповання тут уже починає здуватись, причому на рівні активних резервів. У той час, як СОУ продовжують діяти ресурсом обмеженого функціонала, від сили 12-15 тисяч о.с., РОВ (російські окупаційні війська) задіяли більшу частину угруповання "Схід" і навіть стягнули частину угруповання "Дніпро" для протидії силам у 6 разів меншим, ніж їхній потенціал на локації.

Я вам скажу так. До 2022 року існували якісь, дуже ефемерні і особисто мною не шановані догмати про принципи наступу та оборони. Мовляв, при наступі втрати 1 до 3 або навіть 1 до 7, а показник поранених і полонених… Загалом, мудреці совкової доби, спалить свої методички і зжеруть попіл. Українська армія на Півдні демонструє, що незабаром стане стандартом прориву максимально укріплених районів на покоління наперед. Просто дайте ЗСУ завершити розпочате, без істерик у глибокому тилу та інших струсів повітря після двох порцій морозива.

До речі, клин між Роботине та Вербове бачиться мені дуже й дуже перспективним, адже перекрити окупантам його так, щоб було надійно, не можуть нічим, від чого бачиться виразна перспектива.

Донецький плацдарм. Звичайно, здається, що основною тут є локація Бахмута, але це не зовсім так. Так, хлопці під Бахмутом роблять фантастичні речі, ціною свого здоров’я та життів, про що кожен має пам’ятати. Але, все ж таки, є ділянка, де перспектива перелому видніється куди виразніша і поки наша героїчна фортеця буде повернена в лоно Батьківщини, там може статися дещо.

Напрямок на Старомлинівку дозволяє говорити про виснаження контрнаступального ресурсу РОВ, попри те, що з другої половини червня там концентрувався резерв із другої лінії оборони росіян, у вигляді 127-ї МСД і не тільки. Наприклад, 34-а ОМСБр не надто допомогла в утриманні позицій. І в той час, як СОУ малими групами кошмарять окупантів по лінії фронту, яка перевищує 60 км, росіяни не можуть повноцінно гарантувати безпеку всіх локацій ресурсами, без перебільшення, армій. Якщо це не ефективність та новаторство, про які ще не чули, то що тоді?

От і виходить, що Донецький плацдарм тріщить голосніше ніж Запорізький, але все взаємопов’язано, а тому, не важливо, хто тріщить голосніше, головне, хто першим трісне. І в такому випадку я роблю ставку на Запорізьку область, хоч як диванний експерт можу помилятися. Адже колись Донеччину називав виключно оборонною.

Лимано-Куп’янська вісь. Ну, чи Луганська та Харківська області. Що тут скажеш – оборонна ділянка. Але, до певного часу. Адже й справді, окупанти там сконцентрували серйозний ресурс, проте, вдруге рік вони не можуть пробити нашу оборону. І про що це говорить, враховуючи, що там їхній найкращий потенціал?

Восени 2022 року я зазначав, що РОВ не здатні наступати по широкому фронту і якщо навіть так, то лише за вузьким напрямом, окремо взятими локаціями. Так і було, вони змогли наступати тільки у напрямку Бахмута та все. А зараз, у локації концентрації найкращого ударного потенціалу, що в них вийшло? У них вийшла втрата трьох сіл, які вони два тижні тому змогли захопити за допомогою неймовірного рівня таких бойових дій ресурсу двох танкових полків 12-го і 13-го зі складу 4 ТД, а після ще й посилених підрозділами 752-го МСП. РОВ суїцидально загрузли в Лимано-Куп’янській осі.

Лівий берег на Херсонщині. Тут все простіше. Можна говорити, що на лівому березі сформовані зони вогневого впливу СОУ. Місяці артилерійських дуелей призвели до того, що ствольної та реактивної артилерій було прострілено кожного метра, як мінімум, 80-кілометрової зони від лівого берега.

Але є нюанс. Поки не вистачає ресурсу, щоб охопити справді кожен метр. Але, усьому свій час. А тому, лівобережну Херсонщину я можу назвати ждуном. Тільки без образ. Адже цей ждун – правильний. Він очікує на відповідні умови, за яких розвиток подій буде за нашим сценарієм.

Таким чином, підсумовуючи, у нас в наявності 2 активні, наступальні плацдарми, один непередбачуваний-оборонний і ждун. І от скажіть, у контексті всього вищевикладеного, у кого в цій ситуації ініціатива і хто не тільки роздає, розігрує, а й веде партію?

Джерело.

Важливо

Цифри на фронті — на користь України. Як розвивається контрнаступ ЗСУ, якщо відкинути емоції