Путін чекає на Трампа. Чому Вашингтону потрібно застосувати нову теорію перемоги

Президент України Володимир Зеленський цього тижня відвідав Організацію Об'єднаних Націй і Білий дім у пошуках більшої підтримки своєї країни у війні, яка не закінчиться найближчим часом. Головному прихильнику Зеленського, США, знадобиться зміна стратегії, щоб допомогти Україні вижити і здобути перемогу в затяжній війні, навіть попри те, що політика щодо конфлікту у Вашингтоні стає дедалі жорсткішою.

Може здатися дивним прогнозувати похмуру та затяжну боротьбу в той момент, коли українські війська нарешті пробивають проломи в сильних оборонних лініях Росії. Але якщо не станеться катастрофічного краху опору Росії, Україна не звільнить всю свою територію цього року. Війна може не закінчитися й наступного року, враховуючи, що президент Росії Володимир Путін, найімовірніше, пов'язує переможні плани з поверненням Дональда Трампа на посаду президента США — і відповідний колапс західної єдності — після листопада 2024 року. Бойові дії цілком можуть затягнутися до 2025 року або навіть довше, створюючи нові проблеми на новому етапі війни.

Перший етап стратегії США у 2022 році передбачав надання Україні достатньої допомоги, щоб уникнути програшу, а також нанесення жахливих втрат загарбникам. Успіх цих зусиль привів до другого етапу: підготовки України до контрнаступу, покликаного повернути територію та, можливо, укласти мир на вигідних умовах. Цей етап приніс більше розчарування через повільний прогрес на полі бою, а також через те, що Путін настільки відданий ідеї перемоги, що навряд чи коли-небудь дійде згоди.

Навіть зараз мир, якого хоче Путін, залишить Україну незахищеною та розчленованою. Тому, якщо США не виберуть розділ, що дорівнює поразці України, їм необхідно почати вирішувати проблеми, з якими пов'язана триваліша війна.

Перша передбачає оцінку та, можливо, адаптацію військової стратегії. Нинішній наступ України спочатку був важким, тому що країна прагнула наслідувати західну тактику, не маючи необхідних переваг, як-от переваги в повітрі, на що очікували західні військові.

США та їхнім союзникам необхідно вже зараз почати оснащувати Україну для проведення операцій у 2024 році та пізніше. Питання в тому, чи слід їм готувати Україну до аналогічного наступу наступного року, чи, можливо, допомогти їй використовувати знайомішу, хоча й менш амбітну стратегію виснаження. Це потребуватиме локалізованих наступів у поєднанні з нарощуванням дальніх ударів, покликаних перерізати шляхи постачання Росії та поступово зробити її військове становище нестійким.

По-друге, триваліша війна може вимагати прийняття вищих ризиків ескалації. Спочатку Вашингтон обережно переступив путінську червону лінію. Зовсім недавно США взяли на себе зобов'язання надати серйознішу допомогу, таку як танки "Абрамс" і винищувачі F-16.

Ці зобов'язання покликані показати, що Путін не може просто перечекати Захід. Але якщо нова теорія перемоги передбачає примус, а не пряме вигнання російських військ, Україні знадобляться ракети ATACMS більшої дальності й інші системи, щоб значно посилити шкоду, яку вона заподіює, націлюючись на сили Путіна, хоч би де вони окупували українську землю.

По-третє, Вашингтон повинен посилити економічний тиск. Санкції завдали збитків, але не завдали непоправної шкоди економіці Путіна, яка продовжує виробляти зброю для війни. Казначейство й Державний департамент уже вживають заходів у боротьбі з ухиленням від санкцій, оголосивши минулого тижня про додаткові штрафи щодо 150 фізичних і юридичних осіб. Наступним кроком може стати зниження цінового обмеження, встановленого "Великою сімкою" на продаж російської нафти, щоб скоротити доходи Путіна, не ввергаючи глобальні енергетичні ринки в хаос.

По-четверте, Вашингтон має не допустити, щоб тривала війна стала джерелом слабкості й відволікання уваги. Наявні на сьогодні дані обнадіюють: із лютого 2022 року США збільшили виробництво артилерійських снарядів та іншої зброї, одночасно розширюючи та зміцнюючи мережу своїх глобальних альянсів.

Але затяжна війна означає тривале виснаження ресурсів США. Так це створює перспективу збільшення витрат на оборонно-промислову базу США в усьому — від забезпечення ланцюжків постачання рідкісноземельних елементів до створення запасів ракет і боєприпасів, що можуть знадобитися Вашингтону в разі власного конфлікту, потенційно навколо Тайваню.

Усе це легко сказати, але важко зробити, тому що політика війни в США стає дедалі огиднішою. Підтримка України Конгресом залишається сильною. Але оскільки спікер Палати представників Кевін Мак-Карті є заручником найнепокірніших членів своєї республіканської коаліції, він щосили намагається зберегти уряд США відкритим, не кажучи вже про те, щоб забезпечити ще один великий транш фінансування для України.

Водночас троє кандидатів, на частку яких припадає, можливо, три чверті передбачуваних первинних голосів республіканців — Трамп, губернатор Флориди Рон Десантіс і біотехнологічний підприємець Вівек Рамасавамі — усі певною мірою скептично ставляться до допомоги Україні. Оскільки настрої еліти зазвичай визначають настрої населення щодо зовнішньої політики, їхня опозиція може з часом змінити погляди серед виборців-республіканців.

Не забуваймо про те, чого домоглася Україна за підтримки Заходу: коли російські війська вторглися, мало хто думав, що країна протримається так довго й так добре битиметься. Але в конфлікті, який майже не має ознак завершення, проблеми України й Америки тільки починаються.

Джерело

Важливо

Вирішальної битви до кінця року не буде. Як бачить розвиток подій на фронті американський генерал