Дитячі самогубства: чому вони відбуваються і як їх запобігти

Серед моїх друзів, на жаль, є ті, хто втратив дітей внаслідок суїциду.

Навіть не буду описувати, яким стає життя батьків після цієї трагедії. Але про це у нас не прийнято говорити вголос: кожен продовжує жити зі своєю бідою і думкою, що не зробив, де схибив.

Останні новини з приводу дитячих та підліткових смертей у Києві і не тільки — реально шокують. Серія самогубств, без видимого мотиву. Але мотив завжди є, тільки не завжди ми вміємо його вчасно розгледіти.

Найчастіше причиною для суїциду є сильний стрес, глибока невпевненість у собі, розчарування собою або іншими людьми, велика втрата, нерозділене кохання та багато чого ще

Перед людиною постає вибір, але, на думку юної та недосвідченої людини, вибору нема. Підліток бачить лише один шлях: уникнути всіх труднощів та прийняти смерть.

А є ще й соцмережі, які задають тренди, нові стандарти поведінки. Те, що колись було особистим, потаємним – нині стає публічним. Своє життя, свої почуття й емоції стає прийнято виставляти напоказ. Тому зупинити підлітка, вмовити не робити хибний крок стає набагато важче. Бо дія спонтанна, а глибокої внутрішньої причини може і не бути.

І якщо в першому випадку розповісти про страшні наміри може певна поведінка, на яку можна звернути увагу, то у випадку соцмережевих трендів — ні. Скоріше навпаки, дитина буде приховувати всі ознаки своїх намірів.

Часто говорять про певні "розваги" у соцмережах — зі смертельним результатом. Хтось пригадає історії про сумнозвісні "групи смерті" та ігри під назвою "Синій кит", і не тільки. Досі невідомо напевне, чи існували подібні речі у реальності, але теоретично, доросла людина зі злою волею та навичками у психології може поетапно працювати з дитячою свідомістю, програмуючи молодих людей на жахливі дії.

Як діяти в такому випадку?

Якби була одна правильна відповідь — то більше ніколи не було суїцидів, але вони продовжують відбуватися і ставати все частішими.

Мої поради і рекомендації наступні:

1. Щоб говорити про життя, потрібно говорити і про смерть, як би це дивно не звучало. І говорити про смерть потрібно дуже правильно, відповідно до віку дитини та її розуміння смерті.
2. Обговорити, чому смерть — це неправильний вибір для дитини. Які завдання дає нам життя. І чому смерть — це не вирішення тих завдань. Про це важливо говорити по-дружньому — питаючи скоріше пораду, ніж повчаючи.
3. Безсумнівно, виховувати дітей у теплі та любові, але мені здається, що ключ саме у довірі. Зробив щось неправильне, образив, збрехав — скажи мамі або татові. Тебе зрозуміють.
4. Мама і тато — перші друзі дитини. Бо інакше, якщо вони не друзі, тоді жорстокий світ зі своїми правилами замінить їх.
5. І на останок, поговоріть про цінність життя. В чому вона? Що ми можемо встигнути зробити за життя? Добре працюють і художні фільми, які показують приклади витривалості.

Дитина має розуміти, чому вона має жити. В неї мають бути сформовані аргументи на користь життя.

Можливо, вчасна і дружня перша розмова, а потім і інші діалоги, когось змусять зупинитися і зважити своє рішення ще раз.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.

Важливо

Транслювали все у сімейний чат: з'явилися нові подробиці самогубства брата й сестри у Києві