Чотири президенти для України. Як війна розколола суспільство на групи, що не розуміють одна одну

Чотири виміри майбутніх виборів

Під час цієї війни в Україні утворилось чотири дистанції між Смертю і Життям.

І саме цей коридор, у когось вузький, а в декого ширший, і буде визначати майбутній вибір президента.

Це раніше нас ділили політтехнологи на декілька "сортів", прихильників НАТО та противників. Ділили за мовою, історією та навіть церковною папертю.

Але сьогодні все скоротилось до дистанції між Життям і Смертю.

Найкоротша вона у тих, хто на фронті. Пройти, пробігти чи проповзти там навіть декілька десятків метрів — це вже перемога.

Трохи більша ця дистанція у жителів сходу та півдня, дома яких щодня здригаються від вибухів. Для них найголовніше, аби війна не наблизилась впритул та не стерла на порох їх помешкання та життя, як це вже трапилось у Бахмуті чи Соледарі.

Значно довша ця дистанція у мешканців столиці та заходу країни. Багато хто у Києві цієї весни полював за знижками у столичних бутиках, аби купити модні плавки чи купальник для вересневого оксамитового відпочинку у Криму…

Ще більша ця дистанція у біженців, які осіли у спокійних та сонливих європейських містах: далека Батьківщина ввижається їм наче щось епічне та майже міфологізоване.

Важливо

А якщо воюватимемо ще 15 років: чому вибори в Україні доведеться проводити

Всі ці групи будуть голосувати "за своє".

Військові та члени їх сімей — за хоч якусь "зрозумілість" подальших перспектив. Вони будуть голосувати за План.

Жителі півдня та сходу проголосують за заморозку конфлікту. Вони досить жорстко на практиці ознайомились із теорією ймовірності: якщо прилетіло в десять сусідніх будинків на твоїй вулиці, то віпачерогідність того, що в одинадцятий раз прилетить у твій двір, зростає с кожним днем.

Тому для них заморозка = Життя. Тим більше, що ніхто їх особливо до себе і не запросив у спокійні міста на заході. І не сильно їх там чекають, якщо вони навіть поїдуть туди без запрошення.

Відносно "безпечна" Україна буде "вимагати" повернення до кордонів 1991 року. Маються на увазі мешканці столиці та заходу країни, чиї рідні не на війні й чиє знайомство з цією суцільною екзистенцією обмежується моніторингом тг-каналу "Николаевский Ванек". І кого лякають звуки ППО, на які на фронті взагалі не звернули б уваги.

А біженці за кордоном, будуть "голосувати" за війну "до кінця", тобто до "повного розвалу РФ".

Росія назавжди залишиться для них тригером постравматичного синдрому, механізмом повернення у тригерну ситуацію станом на 24 лютого 2022 року. Зауважимо, що всі вони тоді тікали, і робили це у стані жаху та розпачу.

Жахлива безодня війни всотала не їх тіла, а душі. Всотала і переварила. Навіть вихід на кордони 1991 року їх не заспокоїть, навпаки, насторожить. Вони будуть очікувати повторного нападу росіян, які зроблять це на внутрішній енергії ресентименту.

Більше того, "нерозпад" РФ буде для них і зручним виправданням того, що вони не повертаються після завершення війни. Мовляв, розпадеться Росія — і ми обов'язково повернемось, так, щоб з гарантією того, що згодом не доведеться тікати знову.

Це як діаспора, яка утворилась під час існування Радянського Союзу. Декілька поколінь діаспоряни казали: "От розвалиться Союз — і ми повернемось". Союз розвалився, але вони, за певним винятком, не повернулись.

І українець, який мешкає, скажімо, у Барселоні, буде розмірковувати, що добре, що він знає одночасно англійську та російську, це знадобиться для анкети під час працевлаштування у колоніальну адміністрацію, утворену на руїнах російської імперії.

Всі чотири групи українців будуть голосувати за ширину свого особистого коридору між Життям та Смертю.

Військові та члени їх сімей — за конкретний план війни і того, хто його запропонує.

Мешканці півдня та сходу — за того, хто пообіцяє заморозити війну.

Кияни та жителі заходу країни — за вихід на кордони 1991 року і політика, який запропонує зробити це якнайшвидше. У стилі: "Я вгадаю цю мелодію з трьох нот! А я з двох!".

Біженці за кордоном — за "космічну футурологію". Це, до речі, один з аргументів, чому їх не варто допускати до голосування. Справа у тих "забористих футурологах", яких такі виборці підтримують, знаходячись у "закордонному виборчому окрузі". Але ж нам потім з цими очільниками, на відміну від "європейських українців", жити і відчувати на своїй шкурі вартість їх управлінських рішень.

Важливо

Зеленський має стати Черчиллем. Чому Україні не потрібні вибори у воєнний час

Індивідуальна дистанція між Життям та Смертю стане нездоланним бар'єром між вказаними чотирма групами.

"Їдьте та повоюйте", — будуть казати військові.

"Переселяйтесь до нас і живіть тут, а ми поїдемо до вас", — будуть казати мешканці сходу та півдня.

"Як можна звершити війну без виходу на кордони 1991 року?", — будуть писати у соціальних мережах з затишних кафе мешканці Львова та Києва.

"Поки Росія не розвалиться, війна має тривати", — ще більш радикалізують дискурс українці з пляжів Іспанії та Італії.

Думаю, у питаннях мови, віри та історії знайти порозуміння нам було легше. Хоча і в цих питаннях не зовсім-то і вдалось.

Загалом, це будуть не вибори президента, а вибори плану завершення чи продовження війни.

Колись Талеб написав книгу "Ризикуючи власною шкурою".

Вибори під час повномасштабної війни ще ніколи не проводились. Адже якщо вони відбудуться, то тоді виникає парадокс у вигляді асиметрії повсякденного життя різних груп населення.

А він, зі свого боку, вимагає персональної відповідальності за вибір того чи іншого варіанту та надання людям з іншою позицією права не брати у цьому участь.

Умовно кажучи, всі, хто проголосує за кордоном за війну "до повного розвалу російської імперії", мають одразу повернутись в Україну та взяти у цьому участь. У розвалі.

А ті, хто проголосують за заморозку — мають, у випадку програшу їх кандидата, отримати право виїхати за кордон.

От такий парадокс виборів під час війни.

Інакше такі вибори не лише не призведуть до появи нової легітимності влади, але й суттєво послаблять її.

Адже це будуть вибори не за рівень податків чи пенсій, а вибір між Життям та Смертю.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.