Завдання на рік для України — як витримати останній відчайдушний натиск Росії
Вже вкотре ми опиняємось в ситуації, коли вирішальними стають наші психологічна стійкість та сила духу, які дають нам можливість продовжувати битись, навіть в абсолютній темряві, пише командир корпусу "Азов" Денис Прокопенко (позивний "Редис"). Тому головним завданням українців на 2026 рік він бачить — вистояти та не піддатися відчаю.
Вже вкотре ми опиняємось в ситуації, коли вирішальними стають наші психологічна стійкість та сила духу, які дають нам можливість продовжувати битись, навіть в абсолютній темряві. Ворог знову намагається примусити нас здатися, насамперед в наших головах, тому що не може, як планував, перемогти нас на полі бою. Наші зневіра та розпач — остання зброя росіян, на яку вони зараз роблять основну ставку.
Головним чинником збереження України були та залишаються Сили оборони. Солдати, сержанти та офіцери, котрі, попри прогнози та інформаційний шум, втому, розчарування, біль і страх, попри саму смерть, вперто продовжують день у день ефективно виконувати свою роботу.
Сьогодні, в момент, коли противник і сама доля вкотре випробовують нас на міцність, ми маємо згадати, заради чого і чому впродовж 11-ти років ми боремося проти РФ — величезної машини смерті, метою якої є знищення усього, що відмовляється підкорятись. Маємо згадати, скільки разів наша держава знаходилась на краю прірви і якими надлюдськими зусиллями український солдат щоразу перешкоджав її падінню. І зараз, як і у 2014, 2022 та в усі інші роки війни, у нас немає іншого варіанту, ніж, зціпивши зуби, ще міцніше тримати в руках зброю і не допускати зневіри.
Якщо ми опустимо руки, Україна не виживе. Ми заплатили дуже високу ціну і продовжуємо платити її щохвилини, аби зараз не впасти у відчай. Доля української нації в руках кожного, хто зараз на фронті, хто формує надійний тил, хто підтримує військо і працює на розвиток держави. Це не пафосне перебільшення, це результат нашої діяльності або бездіяльності, ефективності або неефективності, помножених на витрачений час. Це необхідно прийняти та зробити відповідні висновки, виходячи з розуміння того, що все залежить від нас. Я наголошую — від кожного з нас.
Важливо
Завданням українського суспільства наразі є ще більша, ще активніша, всеосяжна підтримка фронту. Ця підтримка так само починається з особистої боротьби зі зневірою: з протистояння російським інформаційним атакам на нашу свідомість, з відмови коритися вигаданим росіянами сценаріям капітуляції, з впевненості у необхідності кожному на своєму місці докладати всіх зусиль заради спільної справи.
Для нас 2025-й був роком складних випробувань і трансформацій: "Азов" успішно стримував наступальні дії противника на надскладних ділянках фронту, розширювався до корпусу, розвивався і нарощував бойову міць, але водночас, на жаль, і втрачав своїх найдостойніших бійців. Ми обовʼязково помстимося за них.
У 2026-му ми так само триматимемо стрій заради тих, хто за нами. У пам'ять про всіх, хто загинув на цій війні. Кого було закатовано та заморено голодом у минулі століття. Заради сотень тих "азовців", які більше трьох з половиною років знаходяться в російському полоні, і чиє повернення додому — наш обовʼязок. Заради всіх майбутніх поколінь, які мають жити у вільній Україні, а не під російською окупацією. Зрештою, заради власної гідності, вірності присязі та можливості у майбутньому без докорів сумління дивитися на своє відображення у дзеркалі. У майбутньому, єдиним гарантом якого є українське військо.
Тримаємо стрій!
Знищуємо окупантів!
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо