ВПО та право голосу: як усунути бар'єри на майбутнiх виборах
Абсолютний обов'язок держави — забезпечити участь внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у повоєнних виборах. Тим часом, як зазначає народний депутат України Максим Ткаченко, нинішня система створює для них нерівні, ущербні умови...
Війна не лише зруйнувала міста, села й домівки мільйонів українців, але й поставила під загрозу фундаментальні демократичні процеси, що визначають майбутнє країни. Одним із найгостріших викликів є забезпечення участі внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у повоєнних виборах. І головне тут — це гарантувати мільйонам громадян реальне право на волевиявлення.
Врахувати нинішні реалії
Україна є світовим лідером за кількістю біженців, зокрема, у власній країні. Державний реєстр ВПО дає нам цифру в 4,6 млн українців, за даними UNHCR, станом на 2025 рік, майже 3,7 млн українців є внутрішньо переміщеними, що більш відповідає реальності.
Наявне законодавство формально гарантує ВПО право голосу, але на практиці саме ця група стикається з найбільшими бар’єрами — від складних процедур зміни виборчої адреси, залежності від "прописки", яка давно не відображає життєвих реалій, до легалізації свого фактичного місця проживання.
Це і є непряма дискримінація: право є на папері, але його реалізація перетворюється на заплутаний квест, який більшість просто не пройде. Та ж процедура зміни виборчої адреси необхідна для голосування за фактичним місцем проживання часто вимагає часу, знань і зусиль, непосильних для людини, яка змушена жити та виживати в скрутних умовах.
Після повномасштабного вторгнення державний реєстр виборців більше не відповідає демографічній реальності: мільйони внутрішньо переміщених громадян де-факто живуть в одних громадах, а юридично "прив’язані" до інших, часто окупованих або зруйнованих.
Проблема не нова, але повномасштабна війна її загострила. Ще у 2019 році Рада Європи у своєму дослідженні наголошувала на бар’єрах для ВПО на місцевих виборах: відсутність реєстрації за новим місцем проживання, складність зміни виборчої адреси та брак інформації. Сьогодні ситуація гірша — мільйони людей розкидані по країні, багато навіть без всього гамузу документів чи стабільного житла.
Внутрішньо переміщені особи формально мають повний спектр конституційних прав та свобод. Проте суперечності в законодавстві на практиці обмежують їхню здатність реалізовувати ключові політичні права. Це стосується насамперед права брати участь у державних справах, вільно обирати та бути обраними до органів влади, а отже — впливати на суспільно-політичне життя через виборчі процеси.
Дослідники розглядають масове переселення не лише як наслідок війни, але і як випробування для держави. Потреба в ефективній допомозі ВПО виявила системні проблеми: слабкість інституційних механізмів захисту прав громадян, недостатню готовність до криз, а також відсутність необхідних ресурсів для забезпечення потреб цієї вразливої групи.
Голос кожного має бути почутий
У Верховній Раді створено робочу групу з напрацювання пропозицій щодо проведення повоєнних виборів та референдуму. Свої рекомендації надають експертні мережі, ЦВК, міжнародні організації. Потрібно також активніше залучити самих переселенців до підготовки рішень — через експертну робочу групу за участю ЦВК, Омбудсмена, МВС та громадських організацій. Це не формальний жест ввічливості, а питання ефективності. Без врахування реальної ситуації, дійсних обставин і потреб ВПО жодна процедура не буде працювати на практиці.
Наразі йдеться не про внесення змін в чинний Кодекс про вибори, вже всі усвідомлюють, що провести повоєнні вибори на його основі не вдасться. Законодавці схиляються до ухвалення окремого закону, який би регулював перші вибори після війни та мав би стати максимально інклюзивним в контексті забезпечення прав людини та громадянина.
Важливо
Сучасні електоральні інструменти
Спростити доступ до голосування — не означає знехтувати безпекою чи прозорістю. Це означає адаптувати електоральні інструменти до реальності. Головний принцип — голосування за місцем фактичного перебування має бути доступним, простим і зрозумілим. Що це може означати на практиці?
• Відмова від зайвих бюрократичних перепон. Реєстрація для голосування могла б відбуватися безпосередньо на виборчій дільниці за 5 днів за пред’явленням паспорта або ID-картки, підтвердженої через "Дію", де вже містяться дані про реєстрацію особи як ВПО. Або в "електронному кабінеті виборця" на сайті Держреєстру виборців.
• Максимальне розширення форматів волевиявлення. Чому б не запровадити кількаденне голосування на дільницях, щоб у людини була реальна можливість знайти час? Також варто розглянути можливість поштового голосування для тих, хто перебуває в іншому населеному пункті або має проблеми з мобільністю.
• Повна відмова від відкріпних талонів. Інститут відкріпних талонів історично пов’язаний із масовими зловживаннями (можливістю багаторазового голосування, "турами" організованих груп тощо). Для мобільних груп виборців (зокрема ВПО) це технічно застарілий інструмент, який дублює функції, що вже можуть виконуватися через зміну виборчої адреси та електронні реєстри.
• Інтеграція реєстрів. Дані про осіб ВПО слід вносити до Державного реєстру виборців у взаємодії з Єдиною інформаційною базою даних про ВПО. Необхідно забезпечити автоматичний обмін інформацією між Реєстром виборців, реєстрами ВПО та Демографічним реєстром, щоб мінімізувати потребу в ручному завантаженні довідок і договорів оренди. ВПО мають отримати право змінювати виборчу адресу не пізніше ніж за 5 днів до виборів.
• Використання е-сервісу ЦВК. З 2020 року вже працює онлайн-зміна виборчої адреси через особистий кабінет виборця (е-сервіс ЦВК) із завантаженням довідки ВПО, договору оренди тощо. Однак ця модель потребує певного доопрацювання для масового використання ВПО.
• Ефективне використання потенціалу "Дії". Цей застосунок здатен стати дієвим інструментом для дистанційної ідентифікації та електронної участі у волевиявленні, як це вже відбувається з петиціями та державними послугами. Слід інтегрувати чинну послугу зміни виборчої адреси (нині реалізовану через веб-кабінет) у мобільний застосунок "Дія" з авторизацією через КЕП або BankID та автоматичним підтягуванням довідки ВПО чи даних про місце проживання.
Рівність, прозорість та захист волевиявлення
Окрема тема — інформаційна рівність та захист від маніпуляцій. ВПО, особливо літні люди, часто живуть в інформаційному вакуумі. Потрібні чіткі, прості комунікаційні кампанії для ВПО (інструкції на кшталт "три кроки, щоб проголосувати за новим місцем") із фокусом на онлайн‑сервіси тощо.
Загалом, масштабна кампанія через ЦНАП, хаби, ЗМІ, соцмережі та SMS — це не послуга, а обов’язок держави. Так само як і суворий нагляд за будь-якими спробами тиску на цю вразливу категорію виборців з боку місцевої влади, тих чи інших політичних сил. Потрібні чіткі інструкції для місцевої влади та швидка реакція на будь-які неправомірні спроби втручання чи створення штучних перешкод.
Тобто, невід’ємним інструментом забезпечення легітимності повоєнних виборів має стати суворий, багаторівневий нагляд за дотриманням виборчих прав ВПО. Йдеться не про формальний контроль, а про реальну присутність інституцій, здатних оперативно реагувати на порушення. До такого моніторингу мають бути системно залучені Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Центральна виборча комісія, а також авторитетні громадські та правозахисні організації.
Фундаментальний вибір
Таким чином, організація голосування для ВПО — це не суто технічне питання, а фундаментальний вибір майбутнього. За великим рахунком, питання в тому, чи буде повоєнна Україна країною, де права людини захищені попри всі складні обставини. Де суспільство гуртується та зміцнюється через дієве включення громадян до демократичних процесів. Чи вона стане країною, де мільйони вже постраждалих людей будуть інституційно маргіналізовані? Запровадження простих, доступних та інклюзивних механізмів голосування для ВПО стане вагомим внеском в легітимність майбутньої влади, в соціальну згуртованість та справедливість.
Проведення виборів після завершення повномасштабної війни неминуче зіткнеться з низкою серйозних інституційних, логістичних та законодавчих викликів. Саме тому підготовку до них необхідно розпочинати заздалегідь. Післявоєнний виборчий процес матиме суттєві відмінності від мирного, що потребує ретельного планування, включаючи моделювання можливих кризових сценаріїв та розробку механізмів їх подолання.
Для ефективної підготовки критично важливою є консолідація зусиль усіх зацікавлених сторін. Необхідно створювати спеціалізовані робочі групи з широким представництвом експертів різних рівнів і профілів. Значну практичну цінність матиме вивчення та адаптація міжнародного досвіду, зокрема країн, що вже пройшли шлях відновлення демократичних інституцій після конфліктів.
Особливо корисним у цьому контексті може стати аналіз післявоєнних виборчих процесів у таких державах, як Боснія і Герцеговина та Хорватія. Узагальнення їх позитивних наробок та помилок дозволить розширити горизонти планування та уникнути повторення негативних тенденцій при організації виборів в Україні в складних повоєнних умовах.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо