Від 56 ГВт до колапсу: як врятувати енергетику України від повного розорення
Самотужки влада не зможе відновити понівечену енергосистему України, попереджає політичний консультант Олег Постернак. Тому вже зараз потрібно думати про те, як відновлювати зруйноване, а не добивати те, що залишилося, поводячись як слон у посудній лавці…
Багато хто навіть уявити не може, наскільки скалічена енергосистема України за чотири роки війни, а особливо за останні чотири місяці, внаслідок російських ударів.
У 2025 році відбулося 612 атак на енергетичну інфраструктуру, унаслідок яких практично всі великі електростанції були хоча б частково пошкоджені.
Велика частина теплової та гідрогенерації розгромлена вщент. Наприкінці 2024 року втрата генерації України (через окупацію та руйнування) оцінювалася в приблизно 27 ГВт з приблизно 56 ГВт довоєнного максимуму. З жовтня 2025 року Росія пошкодила ще приблизно 8,5 ГВт генерації.
Тисячі житлових будинків залишилися без електрики та опалення під час сильних морозів, що призвело до психологічного та гуманітарного напруження.
Вирулити з цього колапсу пустими розмовами і пафосними планами не вийде. Врахуйте, що на енергоринку велику роль відіграють приватні енергокомпанії. Так вже історично склалося, що приватний сектор — ключовий учасник генерації і постачання. Частка приватного сектору у генерації приблизно становила 20–25% довоєнного виробництва.
Тому перше, що має визнати держава і зрозуміти суспільство, — відновлення енергетики неможливе за кошт державних ресурсів. В контексті корупційних ризиків це тим паче актуально. До того ж приватні компанії відіграють важливу роль не лише у бізнесовому сенсі, а й у забезпеченні надійності енергетичної системи країни.
Тобто без моделі якісного державно-приватного партнерства не обійтися. Натомість коли починаєш заглиблюватися в цю тему, виринає безліч критичних і кризових подій з подання органів влади, які не те що руйнують перспективу будь-якої дієвої моделі державно-приватного партнерства, а й унеможливлюють взагалі діалог. Йдеться про суди, чиновників, податкову, митницю тощо. Чомусь вони діють не від імені спільного державного інтересу, а виходячи зі своєї відомчої кон’юнктури.
Важливо
Дивіться, наведу один приклад, який вже коштує інвестиційній привабливості та стабільності енергоринку на роки. Судова постанова у справі №920/19/24 встановлює загальну "стелю" зміни ціни у 10% та поширює це тлумачення на вже виконані контракти 2019–2025 років, тобто заднім числом, створюючи шокову ситуацію на енергоринку.
Якщо дуже коротко, то суд своїм рішенням розпорядився: жодні коливання ринку чи домовленості сторін не дають змоги перевищити 10% поріг зміни ціни за одиницю товару.
Це рішення створило обов’язок для постачальника електроенергії повернути бюджетним установам всі кошти, що були отримані понад 10%, навіть якщо договір було виконано якісно і вчасно за цінами, у свій час спільно узгодженими сторонами та фактично дозволеними на той момент державою. Уявіть рівень ризиків, збитків та видатків з боку операторів енергоринку!
Якщо так піде далі — це призведе до виходу з ринку значної частини енерготрейдерів, а це своєю чергою означатиме скорочення конкуренції та поступову монополізацію сектору. Хто ж тоді буде відновлювати енергоринок?
Під час операції НАТО в Югославії у 1999 році було виведено з ладу 70% енергосистеми за кілька днів через застосування стратегії швидкого енергетичного паралічу. Оскільки енергосистема була централізованою і держава володіла монополією, вихід з ладу ключових вузлів (наприклад, підстанції в Обреноваці) призвів до каскадного вимкнення всієї мережі.
Відновлення енергосистеми стало можливим лише після зміни влади. І тут величезну роль зіграли міжнародні інвестори та інституції, зокрема Європейське агентство з реконструкції (EAR), Світовий банк та ЄБРР.
Приватні ж компанії (наприклад, Siemens, ABB) тоді виступили лише як підрядники, які продавали обладнання за гроші міжнародних грантів. Вони не заходили як інвестори, оскільки ринок Югославії вважався надто ризикованим, а тарифи на світло були штучно заниженими державою. Країна опинилася перед фактом відновлення енергетики своїми обмеженими силами.
Якщо ми хочемо повторити помилку Югославії і замість міжнародних інвестицій та співпраці з приватними компаніями обмежитись держбюджетом та марними сподіваннями на європейську допомогу, яка і так коливається час від часу — то про швидку реконструкцію та трансформацію зруйнованої війною енергосистеми України не може йтися.
Потрібно прорахувати активне залучення приватного бізнесу, а для цього держава повинна повернутись обличчям до енерготрейдерів, виробників та операторів розподілу і зробити ставку на формування єдиних, стабільних та довгострокових правил роботи ринку, державно-приватне партнерство та унебезпечити ринок від впливу кон’юнктурних і випадкових судових прецедентів.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо