Путін між Брежнєвим і Сталіним: що сталося б із Росією, якби не війна з Україною
Якби Путін не розпочав вторгнення в Україну, він неминуче перетворився б на Брежнєва — главу країни, що повільно занепадає, переконаний журналіст Віктор Шлінчак. І тому Путін вирішив зіграти роль Сталіна, наповнивши Росію войовничою риторикою та сподіваючись (абсолютно марно!) за допомогою мілітаризму перезапустити систему
Якби не було війни…
Цікаво, як би розвивались події, якби Путін не розпочав би війну з Україною у 2022-му. Пограємо у філософську якбитологію, щоб зрозуміти, як ми опинилися в нинішній точці. І чому варто зрозуміти природу путінського задуму, щоб оголосити провальну з багатьох точок зору "СВО".
Ризикну припустити, що тут мав місце навіть не стратегічний прорахунок, а бажання російської верхівки не впасти в абсолютно інерційний сценарій розвитку. На кінець 2021 року Росія плавно дрейфувала в застій. Путін мав рейтинг, але вже не мав "історичного майбутнього". За даними "Левада-центру", у грудні 2021 року його персональне схвалення було близько 65%. Для будь-якого демократичного політика це було б багато, для Путіна — точно замало.
Світовий банк у грудні 2021 року прогнозував для Росії зростання 2,4% у 2022 році і уповільнення до 1,8% у 2023-му. І прямо вказував, що довгострокова проблема Росії — низький потенціал зростання, без якого неможливо підвищувати доходи і рівень життя. Тобто гроші були, але потенціалу рухатися вперед (з урахуванням зростаючої ролі Китаю) вже не було.
Carnegie ще у 2021 році описував російський сценарій так: надмірне втручання держави, централізована й неефективна адміністративна машина, відсутність довгострокового планування, деградація людського капіталу. Опитані економісти й бізнес-лідери тоді фактично сходилися на тому, що в межах чинної політичної та економічної моделі Росія не змінить траєкторію, а її середньо- і довгостроковий сценарій — це багаторічна стагнація.
Якби не було війни, Росія, найімовірніше, входила б у свою путінську брєжнєвщину. Таке собі повільне "прокисання імперії", яка тільки могла б дивитись за тим, як інші йдуть вперед, а вона буксує на місці. Формально Путін міг сидіти в президентському кріслі до 2036 року. На той момент Конституцію вже переписали, а російські еліти просто змирилися, що до кінця життя Путіна у нього наступника не буде. Російська система займалася самообслуговуванням з подачками для людей, з посадками інодумців, з вичавлюванням молоді за кордон, з підсадкою регіонів на дотації. Економіку ніхто не збирався реформувати, бо реформа небезпечніша за застій. Це і був початок брєжнєвщини, коли країна перестає рухатися і тільки імітує, що дихає.
І Путін це, схоже, відчув. Не хочу виправдовувати його рішення, але хтось явно йому розповів, що при інерційному сценарії ніякої величі він не здобуде. Буде просто довге старіння і охорона власного мавзолею.
Важливо
І тоді він вирішив зіграти не в Брежнєва, а в Сталіна. Бо сталінщина, на відміну від брєжнєвщини — це мобілізація. Сталінщина ламає суспільство під "велику мету", потребує жертв, ворогів, фронту і трофеїв. І Україна для Путіна мала б стати саме таким трофеєм, який би став доказом, що він не старіючий дідуган, а історична постать — відновлювач нової імперії. Йому була потрібна не безпека Росії (про яку він постійно розповідав), а подія, яка замінить Росії майбутнє. Бо без війни росіянам довелося б рано чи пізно ставити дуже неприємні питання. Чому країна з нафтою, газом, лісом, металом, ядерною зброєю і космічними амбіціями живе так, ніби головна національна ідея — це дотягнути до наступної пенсійної реформи? Чому діти чиновників живуть у Європі, а народу пояснюють, що Європа загниває? Чому "вставання з колін" триває вже двадцять років?
Війна замінила відповіді на все. Тепер пояснення є одне — фронт, санкції, "історична місія", країна воює. .У цьому сенсі природа війни стала очевидною. Це була не війна проти НАТО і не війна за "захист російськомовних". Тим більше — не війна за Донбас. Справжня причина глибша — російський режим уперся в межу власної стагнації. І замість того, щоб змінюватися, вирішив за рахунок України перезапустити в першу чергу свою систему — за рахунок територій, населення, ресурсів. Ну, і демонстрація сили мала б змусити ненависну Європу затрястися. "Можем повторить" — це ж для цього було заготовлене гасло.
Тому зараз, розуміючи цю логіку, важливо розуміти і природу подальших кроків. Бо тепер "стагнація війни" для Путіна так само небезпечна, як і безвоєнний застій. Тому оголошення миру не буде, він йтиме до кінця. Сподіваюсь, швидкого.
* * *
І кілька слів про нас. Україна без війни мала б зворотний до Росії процес — еволюційність змін, політичний рух, вірогідна зміна влади, конфлікти еліт, громадський тиск. Помилки Володимира Зеленського могли б коштувати йому посади. Це була б нервова, шумна, але жива демократія, яка все одно рухалася б до реформ і до Європи. Важко, повільно, але в правильному напрямку.
І це точно дисонувало б з тією системою, яку Путін вибудовував би десятиліттями. Війна стала не способом "захистити Росію", а спробою зламати Україну, яка йшла (і поки що йде) іншим шляхом. Путін хотів довести, що Україна — це випадковість, failed state. А довів протилежне. Це Росія все більше перетворюється на неспроможну державу.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо