Нормальна армія для України: чому реформа ЗСУ неможлива без реформи тилу
Нічого доброго з реформи ЗСУ не вийде, доки до неї не буде прив’язана реформа тилу, переконана культурологиня Зоя Звиняцківська. Адже армія й тил — це єдина система, і спроби змінити одне без іншого в принципі не можуть дати жодного результату.
Я не військова і маю до ЗСУ, скажімо так, доволі опосередкований стосунок. Але тут питали, чому цивільні не дуже коментують реформу армії. Ну ок, мені є що сказати — і як не дивно, це теж повʼязано з моїм освітнім досвідом, а вірніше, з досвідом реформування освіти.
Нагадаю, ми починали в якомусь кудлатому 2012 році і на початку мали скромну мету: гуманізацію освітнього середовища та помірне осучаснення програм. В 2018 році стартувала вже повноцінна реформа середньої освіти, і всі жваво взялися до справи — але особисто я вже тоді розуміла, що діла не буде, бо ми маємо в руках тільки шматок книги без початку і кінця, оперуємо лише частиною системи. Величезної системи управління людським капіталом, яка передбачає різні рівні освіти ДЛЯ ТОГО, щоб людина отримала гідно оплачувану роботу ДЛЯ ТОГО, щоб вона могла придбати житло, створити сімʼю і взагалі жити своє щасливе життя.
Ну, щастя — штука абстрактна, а ось запит на ту чи іншу кількість таких чи інших працівників — річ дуже конкретна, і в нас його не було, хоч вмри. Держава просто колоталась як г..вно в прорубі, без мети, без розуміння, без планування, з фейковою кількістю населення в бюджеті і всіма фейковими розрахунками там само. В цій ситуації цінність освіти наближалася до нуля — бо нашо? Реформатори НУШ вискакували з трусів, але освіта вперто деградувала, бо батьки і діти прям в обличчя казали — та відчепіться від нас! Бухтіть собі там в кутку свій урок, не заважайте, з нас гроші на штори, з вас нормальний атестат, без образ. Ніщо не могло це змінити, поки у освіти не зʼявилася МЕТА.
Важливо
Україна — щит (а часом і меч) Європи, сталевий їжак на сторожі цивілізованого світу — оооо, нарешті! Так ось куди це все, ага! Ну, погнали. І гляньте — все починає рухатися само собою, і не треба нікого вмовляти. Перші розчухали тему виші — ті самі виші, які десятиліттями не можна було вмовити зрушити з місця. Розчухали, бо діти після школи — це вже майже працівники, тут мета видна зблизька, і можна щось зробити швидко. Скоро підтягнуться школи — звісно, не всі, але почне формуватися кістяк нормальної середньої освіти. Все зрушає з місця, бо це все — одна велика система, судини, що сполучаються. Якщо перетиснути звʼязки між ними, розглядати кожен окремо — нічого не вийде, воно так не робе.
Рівно те саме — ЗСУ. Можна нескінченно переставляти там пасочки, проводити перевірки, підсипати гроші, міняти контракти. Можна навіть демобілізувати ветеранів. Можна зробити ще безліч різних цікавих речей. Але воно не поїде, поки ми не будемо розглядати систему в цілому. А система в цілому — це ЗСУ та РЕШТА НАСЕЛЕННЯ, яке має безупинно забезпечувати армії мобілізаційний ресурс — в передбаченому темпі та обсязі. Оце повна картинка, отак воно робе.
Тому будь-яка реформа, яка спрямована виключно на армію, а не на армію+цивільний мобресурс, приречена на страждання, взаємне роздратування, ходіння колами і покращення на мікрон ціною надзусиль і з втратою негайно в іншому місці. Якщо реформа ЗСУ не передбачає жорсткої реформи тилу з усіма його ухилянтами, заброньованими та й просто хитроср..кими — це ніяка не реформа. Бо штучне відокремлення одного елемента системи позбавляє його логіки та зупиняє механіку процесів. Система може працювати тільки в цілому, на то вона і система. А якщо оголосити цілою системою її шматок — він від цього системою не стане. І працювати як система не стане теж.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо