Боротися й не здаватися: чому "Портобелло" — один із головних серіалів 2026 року
Одним із найкращих телесеріалів 2026 року кінокритик Олексій Росовецький вважає італійський "Портобелло". Він загубився серед загального потоку розрекламованих творів, які здебільшого не виправдали очікувань, але його варто подивитися. У ньому — реальна історія людини, яка була незаслужено позбавлена доброго імені, боролася за його повернення — і перемогла зовсім незадовго до смерті...
Мене часто запитують: що варто подивитися з нових серіалів? Минулого разу я від щирого серця порадив вам британських "Маленьких пророків", "Лицаря Сімох Королівств", який став вдалим поверненням у всесвіт Джорджа Мартіна, та головний американський стрімінговий хіт останніх тижнів "Бухта вдів" (до слова, його подовжили на другий сезон). На жаль, довгоочікувані "Павук-нуар" та "Мис страху" не виправдали витраченого на них часу. Але останнім часом у поле мого зору потрапив дуже гідний серіал італійського виробництва, який вийшов на НВО ще в лютому, але загубився в загальному потоці. Однозначно, він увійде до рейтингів найкращих серіалів року. І ось чому.
"Портобелло" — дітище 85-річного класика італійського кіно Марко Беллоккйо, заснований на реальній історії Енцо Тортори. На межі 1970–1980-х років він був суперзіркою італійського ТБ. Його шоу, що дало назву серіалу, на піку популярності дивилися у прайм-тайм 28 мільйонів глядачів.
Але 1983 року знаменитий на всю Італію телеведучий був заарештований за зв'язки з Каморрою, неаполітанською мафією. Випещеного, елегантного шоумена посадили в тюремну камеру за звинуваченням у наркоторгівлі на підставі брехливих свідчень психопата-мафіозі. Таким чином гангстер помстився за те, що Тортора не запросив його на своє шоу.
Як і будь-якій жертві наклепу, чоловікові довелося пройти усі кола принижень. Не менш болючою виявилася пильна увага медіа: замість того, щоб стати на захист колеги, преса і ТБ перетворили падіння вчорашнього кумира на прибуткове шоу — із набагато вищими рейтингами, ніж у мегапопулярного "Портобелло". Так з приватної історії Енцо Тортори серіал став масштабним висловлюванням про руйнівну силу медіа, коли рейтинги важливіші за правду, здоровий глузд і саме людське життя.
Окрім своїх безперечних переваг — режисерського почерку Марко Беллоккйо, який майстерно балансує на межі судової драми і чорної комедії, та блискучих портретів Тортори (Фабріціо Джифуні), а також його антагоніста-наклепника (Ліно Музелла), серіал дозволяє зазирнути в телевізійну кухню найбожевільнішого у світі ТБ в його "золотий період".
Важливо
У сімдесяті італійці не просто робили розважальні передачі — вони створили індустріальний стандарт, який потім копіювала вся Європа. Вони взяли за основу класичне кабаре та бродвейський мюзикл і перетворили їх на нестримний середземноморський карнавал під назвою Varietà.
У студії будувалися багатоярусні декорації, в яких розміщувалися гігантські оркестри по 40-50 музикантів, усі музичні номери виконувалися наживо і в супроводі найскладнішої хореографії. Коли починалися шоу провідного режисера тієї доби Антонелло Фалькі — Studio Uno, La biblioteca di Studio Uno та Canzonissima, італійські вулиці реально порожніли.
Саме Фалькі вигадав геніальну знахідку, коли оператори, техніки, асистенти та інший персонал телестудії, якого не повинно бути видно в кадрі, теж стають учасниками шоу. Власне, як ми це бачимо в серіалі "Портобелло".
Тортора пішов ще далі, ставши одним із творців унікального ТБ-формату. Він зробив головними зірками прямих ефірів звичайних італійських обивателів — у всьому їхньому розмаїтті. Ось як це сталося.
У 1976 році Конституційний суд Італії позбавив монополії на мовлення національний телегігант RAI, тим самим легалізувавши масу регіональних "піратських" студій. У них не було бюджетів на дорогих зірок і декорації, тому вони заповнювали ефір доморощеними талантами, винахідниками, екстрасенсами та іншими міськими божевільними.
Такі кустарні передачі виявилися неймовірно популярними. Тортора вчасно вловив тренд і створив на "першій кнопці" шоу, в якому класичне Varietà з його естрадним блиском поєдналося з народною ексцентрикою. До розкішної студії "Портобелло" приходили горе-винахідники зі своїми божевільними проєктами, фермери з глибинки, які підшукували собі працьовиту дружину, дресирувальники танцюючих курей і співаючих собачок. Одного разу на ефір прийшов пан, який продавав "справжні" вуса Гарібальді.
Кримінальний відморозок Джованні Пандіко, який вишивав на тюремному дозвіллі серветки, теж хотів стати зіркою, але не склалося. До слова, він живий і досі, хоча й провів у в'язниці більшу частину зі своїх 82 років. Енцо Тортора помер 18 травня 1988 року, йому було всього 59. Багаторічна боротьба за те, щоб повернути своє добре ім'я, незворотно підірвала його здоров'я.
Але у всьому цьому мороці повернення Енцо Тортори в ефір 20 лютого 1987 року стало одним із найемоційніших моментів в історії італійського ТБ. Овація тривала кілька хвилин, гості студії вставали зі своїх місць, багато хто плакав. Тортора стояв мовчки, помітно схвильований, чекаючи, поки стихнуть оплески. А коли нарешті настала тиша, він вимовив спокійним, але твердим голосом свою легендарну фразу. Він сказав: "Отже, на чому ми зупинилися?"
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо