Беззахисні українці: чому проєкт бюджету на 2027 рік залишає громадян без правосуддя
Той бюджет, який Кабмін передав на затвердження до Ради, — це бюджет поліцейської держави, обурюється заслужена юристка України Марина Ставнійчук. На репресивні заходи — стеження, обшуки, підозри — гроші знайшлися, а ось на захист прав громадян — практично ні…
Черговий бюджетний сезон Уряд відкрив звичним переліком оптимістичних цифр і гучних запевнень. У поданому до Верховної Ради проєкті Державного бюджету на 2027 рік (№16000) урядовці гордо рапортують про зростання видатків на судову систему до 37,9 мільярда гривень. Проте за цим фасадом ховається болюче запитання: чи стане від цих мільярдів хоч на день швидшим та доступнішим судовий захист для пересічного українця?
Ілюзія пріоритетів: силовий кулак проти знекровленого правосуддя
Держава з року в рік щедро фінансує розслідування та обвинувачення. Поліція, ДБР, НАБУ, прокуратура отримують бюджети, роздуті штати та нові повноваження. Звісно, видатки МВС на Нацгвардію та прикордонників, які тримають фронт, — це недоторканна стаття. Але якщо говорити про цивільний блок правоохоронців, то тут репресивний апарат працює як годинник.
Подивіться на динаміку видатків хоча б за останні чотири роки: фінансування слідчих, антикорупційних та спеціалізованих органів зростає геометрично. Бюджет НАБУ зріс із 1,8 мільярда гривень у 2024 році до 2,9 мільярда у проєкті-2027, фінансування ДБР піднялося з 3,8 мільярда до 5,5 мільярда гривень, а видатки на БЕБ збільшились майже вдвічі — з 1,8 мільярда до 3,2 мільярда гривень. Бюджет органів прокуратури взагалі виріс із 14,6 мільярда у 2024 році до майже 21,1 мільярда гривень у поданому законопроєкті. На стеження, обшуки, підозри та гучні пресрелізи гроші в скарбниці знаходяться завжди.
Але який реальний КПД цієї мільярдної системи? Статистика невблаганна: до суду з обвинувальним актом не доходить і 10 відсотків від загальної кількості відкритих проваджень (а за окремими посадовими й корупційними статтями цей показник взагалі менший за 8%). Понад 90% справ, на процесуальне супроводження яких витрачаються колосальні кошти платників податків, просто "вмирають" на стадії слідства або роками порошаться у кабінетах.
Підозра чи обвинувальний акт — це лише пів шляху. Остаточну крапку ставить виключно суд. Саме в суді людина або отримує захист від свавілля, або домагається справедливості.
Ба більше, правосуддя — це не тільки кримінальні хроніки. Це тисячі цивільних і адміністративних справ: заборговані пенсії, невиплачені соціальні допомоги, майнові суперечки, незаконні звільнення та свавілля чиновників. Чекаючи на рішення роками, громадяни часто просто не доживають до моменту, коли держава відновить їхнє право.
Математика розчарування: де фактично залишили судову владу?
Формально судам видатки справді підняли. Але за святом бюджетних асигнувань ховається режим жорсткого дефіциту. Ще наприкінці серпня Вища рада правосуддя застерігала Кабмін та Мінфін: мінімальна потреба Державної судової адміністрації на 2027 рік становить 50,7 млрд грн. І хоча підсумкову цифру урядовці підтягнули з початкових ганебних 23,1 млрд до 37,9 млрд грн на всю систему, це все одно залишає суди в стані бюджетного голоду.
Паралельно судова система переживає кадровий інфаркт. В Україні вакантні майже 2,4 тисячі суддівських посад: 1 961 — у місцевих судах та 428 — в апеляціях. Справи лежать місяцями, бо фізично немає кому їх розглядати. Вища кваліфікаційна комісія суддів проводить конкурси на ці посади, але навіть за умови їх успішного завершення виникає питання: чи передбачив уряд кошти на суддівську винагороду для новопризначених суддів? Загальний дефіцит судової системи у 12,8 мільярда гривень ставить під великий сумнів, що для переможців конкурсів у бюджеті взагалі знайдеться ресурс на виплату заробітної плати.
Водночас хронічне недофінансування принижує й апарат судів. Секретарі засідань, помічники та консультанти, які тримають на собі весь щоденний процесуальний черновик, за офіційною статистикою 2026 року отримують "на руки" в середньому 14–17 тисяч гривень. Відтік кваліфікованих кадрів із секретаріатів місцевих судів вже набув катастрофічних масштабів.
У мінусі опинилися навіть ті інституції, довкола яких будується міжнародний порядок денний. Вищий антикорупційний суд заявив про додаткову потребу у 520 мільйонів гривень лише для того, щоб забезпечити роботу розширеного складу суддів. У підсумку держава нарощує спроможність правоохоронців проводити обшуки й висувати підозри, але повністю блокує можливість судів ці справи розглядати.
Важливо
Стаття 42: Державна амністія за невиконання судових рішень
Найбільш цинічна деталь проєкту Бюджету-2027 схована в його статті 42. Уряд пропонує встановити "особливий порядок" виплат Пенсійним фондом за рішеннями судів щодо пенсій за минулі періоди. Простою мовою: борги перед пенсіонерами віддаватимуть лише тоді, коли на це, можливо, знайдуться гроші в бюджеті. А якщо грошей немає — з чиновників Пенсійного фонду просто знімають усю відповідальність і штрафи за невиконане рішення суду.
Тобто людина пройшла пекло судових засідань, виграла суд проти держави, а держава в законі про бюджет просто каже: "Грошей немає, рішення виконувати не будемо, а чиновників за це карати забороняємо".
Це прямий і зухвалий напад на Конституцію України. Стаття 129-1 Основного Закону чітко вказує: судове рішення є обов'язковим до виконання, а держава зобов'язана забезпечити його реалізацію. До того ж стаття 130 Конституції прямо зобов'язує державу фінансувати суди та створювати належні умови для їх функціонування. Нестача коштів у скарбниці не скасовує обов'язку держави виконувати власні закони та рішення власних судів. Запропонована стаття 42 — це сурогат правосуддя, який перетворює рішення іменем України на безвартісний папірець.
Що має зробити парламент?
Право на суд не закінчується на моменті проголошення вироку чи ухвали. Воно включає три нерозривні складові: розгляд справи компетентним судом, розгляд у розумний строк і реальне виконання ухваленого рішення.
Під час розгляду проєкту Бюджету-2027 у Верховній Раді народні депутати мають оцінювати не абстрактні запевнення урядників, а конкретні відповіді на ключові питання. Вони повинні з'ясувати: чи покриває бюджет видатки на призначення суддів на 2,4 тисячі вакансій, чи буде забезпечена гідна оплата праці апарату судів і точно вилучити зі статті 42 антиконституційний механізм ухилення держави від виконання судових рішень.
Якщо цього не зробити, ми отримаємо бюджет поліцейської держави, де гроші є на репресії, переслідування та нескінченні розслідування, але немає коштів на захист прав громадянина.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо