Житло, заробіток, перспективи: що має зробити держава для 4,5 мільйонів ВПО
Те, що робить держава Україна для своїх тимчасово переміщених осіб, — це ніщо порівняно з тим, що вона повинна робити, заявляє юристка Марина Ставнійчук. Переселенці не повинні відчувати себе людьми другого сорту — без власного даху над головою, без перспектив роботи, без інтеграції в місцеву громаду.
Питання внутрішньо та зовнішньо переміщених осіб сьогодні стало одним із найгостріших і найболючіших викликів для української державності. Війна безжально перекроїла людські долі, змусивши мільйони наших співгромадян шукати порятунку та починати життя з чистого аркуша.
Якщо з 2014 року ми фіксували до 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб всередині країни, то після початку повномасштабної воєнної агресії ця цифра стрімко зросла і на цей час перевищує 4,5 мільйони осіб. Окрім цього, за кордоном, за різними оцінками — від даних ООН до наших внутрішніх підрахунків, перебуває від 4 до 10 мільйонів громадян України. Це колосальний масштаб, який вимагає кардинальної зміни філософії державних підходів.
Мусимо визнати: проблема ВПО з’явилася не сьогодні й не в 2022 році. Вона бере свій початок ще з 2014 року, з моменту воєнної агресії Російської Федерації, анексії Криму, а також ведення воєнних дій на Донбасі. Проте ані тоді, на попередніх "порошенківських" етапах, ані, на жаль, багато в чому зараз, українська влада не приділяла і не приділяє належної, системної уваги цій категорії громадян.
Я добре пам’ятаю нашу величезну боротьбу разом із переміщеними особами за їхні елементарні права. Ми виборювали для людей, які втекли від війни та активних бойових дій, можливість адаптуватися в нових громадах, бути повноцінними їх членами. Ключовою річчю тоді було право голосу. Ми тисли всіма можливими і неможливими методами на попередній склад парламенту, щоб забезпечити внутрішньо переміщеним особам право голосувати як на загальнонаціональних, так і на місцевих виборах. Адже людина має право впливати на життя громади, де вона тепер живе, де її діти ходять до школи чи дитячого садка, де її родина користується медичними закладами, де тепер її дім.
Нам усім важливо нарешті чітко зрозуміти і закарбувати у свідомості чиновників: внутрішньо переміщені особи — це не прохачі! Це не ті люди, які прийшли щось випрошувати у держави. Це громадяни України, перед якими держава та влада мають пряме й безкомпромісне зобов’язання!
Держава зобов’язана не просто поставити людину на облік, а створити дієвий законодавчий механізм, який дасть змогу їй адаптуватися в нових реаліях. Влада зобов’язана забезпечити чітку систему пільг та гарантій, особливо для дітей ВПО — починаючи від первинної та середньої школи і закінчуючи здобуттям вищої освіти. Сьогодні ми бачимо, яка це величезна, кричуща проблема в країні.
Важливо
Але подивімося правді в очі: закони та виплати не вирішують базових потреб. Головним маркером неспроможності чинної влади є катастрофічна житлова криза. Люди не можуть роками жити в режимі "очікування" у тимчасових прихистках чи віддавати останні гроші за оренду. Без власного даху над головою інтеграція в громаду залишається лише красивим словом із чиновницьких звітів. Нам потрібні реальні державні програми пільгового довгострокового кредитування та будівництва муніципального соціального житла.
Ба більше, держава має нарешті змінити суто соціальний ракурс сприйняття цієї проблеми на економічний. Адаптація понад чотирьох мільйонів активних громадян — це не тягар для бюджету, а колосальний внутрішній ресурс для відбудови країни. Необхідно стимулювати мікропідприємництво серед переміщених осіб, надавати податкові пільги для бізнесу, який створює нові робочі місця для постраждалих від війни. Дайте людям роботу та інструменти розвитку, а не копійчані декларативні субсидії!
Успіх цієї внутрішньої політики — це, до того ж, наш головний зовнішньополітичний аргумент. Який сигнал ми сьогодні посилаємо тим 4–10 мільйонам українців, які перебувають за кордоном у Німеччині, Польщі чи Канаді? Дивлячись на те, як держава часом кидає напризволяще внутрішніх переселенців, наші біженці за кордоном остаточно пускають коріння там. Ми ризикуємо назавжди втратити генофонд нації через відсутність чіткої внутрішньої стратегії. Ефективна інтеграція людей всередині України — це єдиний дієвий стимул для повернення тих, хто виїхав.
Так, Верховна Рада України приділяє певну увагу статусу та механізмам реалізації прав ВПО. На початку липня було ухвалено відповідні законодавчі зміни — це крок уперед, але його катастрофічно замало. На практиці в державі досі не спостерігається системної, виваженої, ефективної та, головне, не декларативної політики. Закони мають працювати на місцях. У владних кабінетах люблять звітувати про успіхи, але коли доходить до реальних бід переміщених осіб, усю відповідальність перекладають на органи місцевого самоврядування, часто без належного фінансового підкріплення. Саме громади завдяки реформі децентралізації мають стати центрами тяжіння та захисту, а не бюрократичними стінами. Потрібна адекватна, реальна практика спільних дій державних органів та місцевої влади, яка покаже людям: держава вас цінує і робить усе, щоб ви залишилися в Україні.
Для мільйонів людей, які втратили власне житло, майно, постійну роботу, звичний устрій життя, необхідність адаптації на нових місцях вже стала, по великому рахунку, їхнім щоденним ритмом життя. Держава має припинити сприймати ВПО як тимчасову соціальну категорію для виплат, що має якийсь короткостроковий характер. Це застаріла, відірвана від реальності модель.
Сьогодні й на найближчу перспективу ми маємо справу з постійною, новою формою взаємозв’язку громадян із власною державою. Тому влада зобов’язана докорінно змінити сутнісний підхід до цього явища. Усі компенсації, гарантії та види допомоги мають розглядатися не як тимчасова подачка, а як тривала, дієва, постійна та системна робота.
Для цього уряд та парламент мають негайно реалізувати чітку дорожню карту:
- по-перше — розробити та ухвалити довгострокову Державну стратегію інтеграції ВПО до повного розв'язання їхніх житлових і трудових питань;
- по-друге — провести прозорий аудит та переспрямувати міжнародну фінансову допомогу саме на програми зайнятості та будівництва житла для ВПО;
- по-третє — налагодити реальний, а не декларативний діалог із лідерами громад задля фінансової підтримки місцевих ініціатив на місцях.
Лише такий державницький підхід дасть змогу зберегти і зміцнити зв’язок, довіру та повагу між державою і людьми. Теперішню ситуацію потрібно негайно та рішуче змінювати.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо