Вбити в собі Джеймса Бонда: як Голлівуду перестати торгувати минулим і врятувати культові франшизи
20 років тому на екрани вийшов фільм Мартіна Кемпбелла «Казино Рояль», завдяки якому одна з найстаріших кінофраншиз не лише отримала друге дихання, а й знову почала диктувати моду в масовій культурі. Для цього творцям 21-го за ліком фільму бондіани довелося знищити значну частину того, що публіка звикла вважати неодмінними рисами агента 007. І це не поодинокий випадок: згадаймо Бетмена, Шерлока Голмса й Дракулу — кожен із них пережив не одне вдале переосмислення. Але сьогодні Голлівуд перетворив перезапуски на конвеєр і далі згодовує глядачам ті самі історії, лише в новій обгортці. На тлі нинішньої кризи нових ідей кінокритик Олексій Росовецький запропонував радикально переосмислити кілька підв’ялих франшиз, аби вони знову могли дивувати.
У чому феномен «Казино Рояль»? Франшизу врятувала не вірність власним традиціям, а навпаки — готовність від них відмовитися. Причому творці переосмислили саме ті риси Бонда, які десятиліттями робили його впізнаваним і комерційно успішним.
І справді, з касовими зборами проблем не було. Попередній фільм, «Помри, але не зараз» (2002), зібрав у прокаті майже 432 млн доларів — на той час рекордну суму для бондіани. Проблема була суто творчою: кожен новий фільм мусив перевершити попередній видовищністю, аж поки франшиза не стала пародією на саму себе. Причому творці самі загнали себе в пастку. Що старанніше вони відтворювали формулу успіху, то менше шансів залишалося здивувати глядача несподіваним поворотом сюжету.
ВажливоНа той час уже вийшов «Бетмен: Початок» (2005) Крістофера Нолана, тож творці «Казино Рояль» чудово розуміли, куди рухатися. Вони демонтували майже весь звичний набір атрибутів бондіани, знявши новий фільм так, ніби попередніх двадцяти стрічок про Бонда взагалі не існувало. Коли автори перестають відрізняти героя від його фірмових аксесуарів, урятувати міф можна лише одним способом: позбутися всього, що затуляє самого героя.
Візьмімо «Термінатора», якого давно виснажило повторення власної формули. Нескінченні повернення Арнольда Шварценеггера, подорожі в часі та спроби повторити успіх перших двох фільмів призвели франшизу до творчого застою й касових провалів. Джеймс Кемерон збирається навіть відмовитися від Арнольда та звичних персонажів, зосередившись на штучному надінтелекті та війні майбутнього. Хоча режисер визнає, що ШІ розвивається настільки стрімко, що навіть наукова фантастика може відставати від дійсності.
Українці дещо знають про війну майбутнього, тож дозволимо собі пофантазувати. Якщо раніше Термінатор був машиною, яку не зупинити, тепер таким Термінатором могла б стати ціла мережа автономних систем, від якої не сховаєшся: дрони, камери спостереження, безпілотні автомобілі, алгоритми керування міською інфраструктурою. У такого переслідувача немає ані людського обличчя, ані металевого скелета. Його не знищиш одним ударом: він усюди й водночас ніде — і тим страшніший за будь-якого кіборга.
Важливо«Пірати Карибського моря» теж опинилися у творчій безвиході. Після п’яти фільмів і майже десятирічної перерви у Disney досі не вирішили, як продовжити історію. Джек Горобець, колись найбільша удача франшизи, тепер став її головним гальмом — заручником власної популярності. Річ не в браку глядацького інтересу: п’ять фільмів зібрали понад 4,5 мільярда доларів. Вичерпалася сама формула.
«Піратів Карибського моря» можна було б оновити, перетворивши звичні пошуки скарбів на зухвале пограбування, яке несподівано обертається масштабним фільмом-катастрофою. Наприклад, розповісти про загибель Порт-Рояля — найбагатшого карибського порту, значна частина якого справді пішла під воду під час землетрусу 1692 року. Уявіть піратів, які припливають пограбувати місто, але замість того, щоб утекти зі здобиччю, мусять рятувати власні життя, поки землетрус руйнує Порт-Рояль, а море поглинає його вулиці.
Іноді достатньо просто згадати, з чого все починалося. Головна невдача нових «Мисливців на привидів», здається, у тому, що творці перетворили комедію про підприємливих невдах на сімейну сагу, яка надто серйозно ставиться до власного минулого. Забагато уваги приділяють наступності поколінь, сімейній драмі та поверненню знайомих персонажів. Сюжет часом не витримує такої кількості дійових осіб, а гумор поступається місцем ностальгії.
ВажливоЗамість того щоб розширювати власну міфологію, творцям варто просто як слід із неї посміятися. Якби боротьба з привидами знову стала буденною й кепсько оплачуваною роботою — на кшталт дезінсекції або прочищення каналізації, з невдоволеними клієнтами та нескінченними скаргами на якість послуг, це могло б повернути франшизі свіжість перших фільмів.
Згадаймо, що «Форсаж» починався як кримінальна історія про вуличних гонщиків, для яких автомобіль був символом свободи, майстерності та незалежності. Але поступово герої перетворилися на майже невразливих суперменів, а їхні автівки — на фантастичні бойові машини. А тепер уявімо, що в недалекому майбутньому безпілотні автомобілі виявилися настільки безпечними, що страхування машин із ручним керуванням стало непомірно дорогим, а уряди почали поступово забороняти людям сідати за кермо на дорогах загального користування. Так водійська майстерність перетворюється на небезпечний анахронізм, вуличні перегони знову стають підпільними, а «Форсаж» повертається до витоків.
Головна біда сучасних ребутів — маніакальне прагнення авторів наповнити старі історії новими актуальними сенсами й пояснити все, що раніше чудово обходилося без пояснень. Кожному монстру вигадують психологічну травму, кожній дрібниці — глибокий підтекст, кожній загадці — раціональну розгадку. Зрештою це позбавляє нові фільми головного — здатності дивувати.
- І ще одне: якщо якийсь відчайдушний голлівудський продюсер захоче допомогти мені заробити перший мільйон, контакти автора можна знайти в редакції.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.