Ріже слух. Чому Зеленський не може підібрати слова для спілкування із Заходом

Конституція України говорить, що за зовнішньополітичну діяльність країни відповідає президент. Він — відповідальний за переговори з державами, представляє країну на міжнародній арені та є гарантом реалізації стратегічного курсу щодо вступу України в Європейський союз і НАТО. Відповідно, президент зобовʼязаний ретельно підходити до питання відносин із міжнародними партнерами, підбирати правильні заяви і посили, враховуючи непросту геополітичну ситуацію України та війну з Росією.

Глава держави Володимир Зеленський за два роки роботи спробував різні методики. Починав із простого хлопця, намагаючись зачарувати всіх харизмою. На той час він був недосвідченим у питаннях конструктивних переговорів із лідерами інших країн, через що у вчинках глави держави простежувалася наївність. Він навіть сподівався, що для припинення вогню на Донбасі вистачить розмови тет-а-тет із президентом РФ Володимиром Путіним.

Справедливості заради зазначимо, що в неформальних бесідах Зеленський куди різкіше висловлювався про залучених до врегулювання конфлікту на Донбасі міжнародних партнерів. В опублікованій стенограмі розмови українського лідера з президентом США Дональдом Трампом у 2019 році Зеленський дорікає Франції та Німеччині за слабку підтримку України. Німецькі ЗМІ писали тоді, що непрості відносини Києва з Євросоюзом склалися через зближення ЄС із Росією в звʼязку з будівництвом газопроводу "Північний потік-2", який передбачає транзит російського газу в Європу в обхід України. Заяву Зеленського Трампу про те, що США куди ефективніше підтримують Київ, у Брюсселі сприйняли болісно.

Офіційний представник Єврокомісії Карлос Мартін Руїс де Гордехуела парирував: "Підтримка України Євросоюзом безпрецедентна. Протягом цих пʼяти років ми зібрали для України найбільший портфель допомоги в історії ЄС". При цьому серйозних міжнародних наслідків через випади Зеленського на адресу Європи для України не відбулося. За словами глави держави, він не очікував, що Білий дім може його підставити й опублікувати розмову президентів.

Здавалося б, це стало уроком для українського президента, але останнім часом Зеленський і його оточення жорстко критикують західних партнерів. Причому роблять це відкрито. Тепер під гарячу руку потрапили не тільки Німеччина та Франція, а й США, змушені виправдовуватися перед Україною.

Проросійський Євросоюз

На пресконференції в травні Зеленський визнав, що Франція і Німеччина хоча й підтримують Україну, але цього недостатньо.

"Вважаю, що вони повинні підтримувати сильніше. Вони знають мою думку, я дуже відкритий з ними. Вважаю, що останнім часом вони трохи послаблюють свої позиції щодо Росії", — сказав президент. На його думку, це повʼязано з тим, що німецькі компанії, які беруть участь в будівництві газопроводу "Північний потік-2", вимагають від уряду ФРН домогтися зняття проти них санкцій США.

У Берліні стверджують, що цей газопровід — виключно економічний проект, що не загрожує Україні, яка все одно залишиться транзитером російського газу. При цьому в німецьких ЗМІ пишуть інше: якщо Кремль більше не буде залежати в економічному відношенні від транзиту своїх найважливіших експортних товарів через Україну, вона стане більш вразлива для політичних і військових атак із боку Росії. Прямих відповідей на цей аргумент керівництво Німеччини уникає.

Перед Зеленським стоїть великий виклик перетворитися на реального гравця у сфері зовнішньої політики

Крім ослаблення позиції в цьому питанні український лідер згадав ще про один неприємний момент.

"Німеччина не надавала нам військову допомогу, але вона могла б це зробити", — сказав Зеленський в інтервʼю виданню Frankfurter Allgemeine Zeitung, що вийшов 1 червня. За його словами, війна на українських кордонах і на тимчасово окупованих територіях України — це також війна в Європі, на якій вмирають "за всі ті принципи, які проповідують і відстоюють лідери НАТО та ЄС".

Глава держави зазначив, що в такому випадку для захисту кордонів Євросоюзу Україні потрібні від Німеччини патрульні катери, автоматична зброя, засоби радіозвʼязку та бронетехніка. На що отримав відповідь, мовляв, конфлікт на Донбасі неможливо розвʼязати військовим шляхом, тому поставляти озброєння нам Німеччина не має наміру.

"Ми ставимо перед собою обмежувальну та відповідальну політику в галузі озброєнь і не даємо дозволу на поставки зброї в Україні", — заявив Штеффен Зайберт, офіційний представник уряду Німеччини.

Єдиними, хто виступив проти такої позиції, стали представники німецької Партії зелених. Її співголова Роберт Габек приїжджав в Україну та підтримав ідею військової допомоги. Для Офісу президента це важливо, оскільки Партія зелених має хороші шанси отримати максимум на виборах у Бундестаг цьогоріч і навіть очолити майбутній уряд ФРН.

Не відстає від президента в критиці іноземних партнерів України і секретар Ради національної безпеки й оборони Олексій Данілов. На початку червня він виступив із заявою, що за анексію Криму РФ частина провини лежить на Франції та Німеччині.

"Саме ці дві країни в 2008 році відмовили в ПДЧ [План дій щодо членства в НАТО], коли майже все було готово, Грузії та Україні. Ми памʼятаємо, що в 2008 році на Грузію напала РФ. Після цього в нас [виникла] ситуація з окупованим Кримом. Чи повинні за це нести відповідальність Німеччина та Франція? Вважаю, що повинні", — сказав Данілов.

Тим часом безхребетністю європейських країн користується Путін, який повідомив про швидке завершення будівництва газопроводу. Перешкодити цьому могли б США, але ті відмовилися.

Неоднозначні американці

Хоча в розмові з Трампом Зеленський хвалив США за постійну підтримку, з приходом до влади президента Джо Байдена риторика Банкової дещо змінилася. У лютому в інтервʼю американським ЗМІ український лідер виступив із прямим питанням до американського колеги: "Ми вдячні за все, але ми, українці, хочемо бути рівноправним членом НАТО. Це одне з найважливіших питань безпеки — тієї самої безпеки, про яку говорить президент Байден. У такому випадку в мене є дуже просте питання: пане президенте, чому ми досі не в НАТО?"

Далі Володимир Зеленський неодноразово порушував цю тему в розмові з Байденом та іншими членами його команди, але відповідь отримали лише після минулого 15 червня саміту НАТО.

"Їм [Україні] все ще потрібно вичистити корупцію, відповідати іншим вимогам, щоб почати виконувати ПДЧ в НАТО, тому подивимося", — відрізав Байден.

Неоднозначне ставлення у США склалося і до будівництва "Північного потоку-2". Раніше американці виступали проти нього і вводили санкції проти повʼязаних із ним компаній та осіб. Тепер же Байден заявляє, що спроби перешкодити запуску вже добудованого газопроводу контрпродуктивні. Така зміна поглядів, найімовірніше, повʼязана з наміром американців налагодити контакт з РФ. Свою риторику Білий дім почав міняти після спроб Кремля налякати весь світ новим вторгненням російських військ в Україну, стягнувши під виглядом військових навчань техніку й особовий склад до наших кордонів. На цьому тлі Київ вимагав прискорити інтеграцію України в НАТО, але йти на прямий конфлікт із Путіним, виступаючим проти, Альянс відмовився. Відступили навіть США, вибравши тактику мирних переговорів.

Зеленський же заявляє, що здаватися не збирається і питання вступу в НАТО та ЄС не закрите. Інша справа, чи захочуть про це говорити стратегічні партнери? Справа в тому, що озвучені ним претензії емоційно забарвлені. За словами Павла Клімкіна, колишнього міністра закордонних справ, така риторика викликає посмішку, ніж бажання обговорювати болісні теми.

"У зовнішній політиці немає ні простих, ні швидких, ні популярних рішень. У зовнішній політиці сталість і послідовність йдуть нарівні з повагою і довірою. Тому складно сказати, до чого ці претензії [Зеленського]. Думаю, що через якийсь час ці емоційні промови зникнуть", — міркує Клімкін під час бесіди з Фокусом.

Про надмірну емоційність українського президента говорить і Сергій Солодкий, представник Центру "Нова Європа", який не заперечує, що такі заяви Зеленського носять спонтанний характер, мовляв, президент із тих політиків, яких заведено називати "антиістеблішмент", він уособлює новий табір лідерів, які прийшли до влади на хвилі критики панівного політичного класу. Для них, за словами Солодкого, характерна недипломатична емоційна мова, яка подобається виборцям і є основою їхньої популярності.

"У класичній дипломатії здебільшого емоційний тон є проявом неповаги. Але в сучасній, з приходом людей без дипломатичного або політичного досвіду, такі речі стають все більш популярними і, можливо, певною мірою допустимими", — вважає Солодкий.

Важливо

НАТО, олігархи та зовнішнє втручання: як пройшов візит держсекретаря США Блінкена до Києва

Проте різкі заяви можуть призвести до непорозумінь і навіть конфліктів, тому емоційність в дипломатії скоріше ворог, ніж друг. Так, поки що українському президенту це сходить з рук, адже зарубіжні партнери ставляться до нього з розумінням, оскільки Зеленський для них нетиповий президент. Вибачають йому такі висловлювання ще й тому, що Україна воює з Росією. Однак важливо не перегнути палицю. Одна справа критика, інша — ворожа тирада. Наслідком другого варіанту стане те, що українські питання будуть вирішуватися без нас. За словами Клімкіна, це вже відбувається, тому різкі заяви він радить замінити частими зустрічами і дзвінками з партнерами, під час яких безпосередньо обговорювати важливі питання.

"Україну почали менше поважати і менше довіряти. Але поки я не бачу катастрофічних тенденцій. Зараз перед Зеленським стоїть великий виклик перетворитися на реального гравця у сфері зовнішньої політики. Але завдяки емоційним заявам таким гравцем ще ніхто не ставав", — резюмує ексміністр закордонних справ. Необхідно також враховувати, що і Німеччина, і Франція зайняті майбутніми в цих країнах виборами, тому на порядку денному в них внутрішні питання. Що буде з їхньою зовнішньою політикою, стане зрозуміло лише після виборів.

Зазначимо також, що в Офісі президента, куди звернувся Фокус, зміну тональності Володимира Зеленського щодо стратегічних партнерів до виходу номера прокоментувати не змогли.