Зброя для України. Де будуть виготовляти снаряди та техніку для ЗСУ під час війни

Днями Збройні сили України отримали отримала перші 122 мм українські боєприпаси європейського виробництва. Про це офіційно повідомило Міністерство оборони. Снаряди виробляються на потужностях однієї з країн членів НАТО за вітчизняними технологіями. Яка це саме країна не називається, проте можна сміливо стверджувати, що мова йде про колишніх членів Варшавського договору. Снаряди 122 мм, як і 152 мм були основними артилерійськими калібрами у радянській армії, а згодом і в ЗСУ.

Чому потрібні радянські снаряди

Відзначимо, що 122 мм боєприпаси використовуються в основних українських гаубицях — Д-30 та самохідних артилерійських установках 2С1 "Гвоздика".

В Міноборони зазначають, що на західних виробничих потужностях виготовляються також 120 мм міни та 125 мм снаряди для основних бойових танків Т-64 в різних модифікаціях.

Ще наприкінці 2022 року стало відомо, що державний концерн "Укроборонпром" налагодив виробництво дефіцитних боєприпасів радянських калібрів 152 та 122 мм на західних військових підприємствах.

Загроза снарядного голоду змусила українське керівництво та західних партнерів буквально шукати боєприпаси цих калібрів по всіх закутках. Пропрацьовувалася навіть схема придбання 122 мм снарядів у Пакистану. Міністерство оборони Великої Британії сформувало секретну цільову групу, яка займається придбанням радянських снарядів для українських сил оборони. Наразі виробництво снарядів відновили на заводі "Терем" у Болгарії, який простоював вже багато років.

Міністр оборони України Олексій Резніков висловив надію, що 155 мм "натівські" ми отримуватимемо в достатній кількості від наших партнерів. На сьогодні єдиним виробником 155 мм снарядів в Україні є ніжинський науково-виробничий комплекс "Прогрес". Снаряд "Квітник" з лазерним напівактивним самонаведенням був прийнятий на озброєння ще у 2012 році. Примітно, що керівником групи розробників був Микола Шкарлет — батько колишнього міністра освіти та науки України.

На сьогодні Україна не має можливостей виробляти боєприпаси на своїй території. Це пояснюється, в першу чергу, міркуваннями безпеки. В наслідок ракетних ударів ворога було пошкоджено багато підприємств військово-промислового комплексу. За словами військового експерта Українського інституту майбутнього Івана Ступака, єдиний вихід — це переносити виробництво до підземних заводів та тримати там склади. Ці заходи довготривалі та високовартісні, але будуть актуальні й після закінчення війни.

"Зрозуміло, що роботу потрібно розпочинати вже зараз, навіть за умов бойових дій на території України. В першу чергу, всі виробничі лінії та обладнання має бути сконцентровано у підземних локаціях. Це гарантія від ракетних ударів від ворога. Україна має досвід будування метрополітену, тому, думає, не складе труднощів побудувати необхідні підземні приміщення, де можна локалізувати виробництво. Там же під землею, мають знаходитися склади готовою продукції", — говорить він Фокусу.

Скільки потрібно снарядів

За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, на початок 2021 року на озброєнні ЗСУ знаходилося 1818 одиниць артилерії різних типів, проте радянських калібрів – 122 та 152 мм. Незадовго до початку повномасштабного вторгнення РФ, уряд Чехії подарував Україні 4 тис. артилерійських снарядів 152 мм. Сьогодні сили оборони України використовують від 4 до 7 тис. снарядів щодня.

На початку року Bloomberg підрахував, що Україна отримала від західних партнерів 300 буксируваних гаубиць, з них понад — 210 155-мм гаубиць M777 та 72 105-мм гаубиці зі США. А також, понад 400 одиниць самохідної артилерії, з яких 180 — на замовлення (понад 20 155-мм гаубиць з Великої Британії, по 18 — з Польщі, Німеччини, США та інших країн).

Західні військові аналітики вже давно порівнюють українсько-російську війну з Першою світовою та домінацією артилерії. Саме на роботу гармашів припадає близько 60% втрат армії ворога, розповів представник Центру досліджень трофейного та перспективного озброєння та військової техніки Генерального штабу Збройних Сил України старший лейтенант Андрій Рудик.

Зрозуміло, що для ведення бойових дій такої інтенсивності потрібно колосальні запаси боєприпасів, яких Україна не має. Варто згадати, що значні запаси снарядів було втрачено під час щорічних сезонних пожеж на арсеналах, які систематично виникали починаючи з 2012 року.

З урахуванням того, що український сектор безпеки й оборони переходить на стандарти НАТО в озброєнні, на майбутнє потрібно орієнтуватися саме на натівські калібри – 1о5 та 155 мм. Проте, для виконання задач деокупації території країни також потрібні старі радянські 122 та 152 мм, які після закінчення війни можуть стати додатковим баластом. Інтенсивні поставки західного озброєння під патронів для стрілецької зброї до бронетехніки та авіації взагалі ставлять під питання майбутнє вітчизняного ВПК у післявоєнний період.

На початку 2023 року Резніков запевнив, що підтримує розвиток українського військово-промислового комплексу України і переконаний, що протестоване у ході розв’язаної Росією війни озброєння у майбутньому високо цінуватиметься на ринках.

З відкритих джерел відомо, що станом на 2023 рік найкращі показники на війні проти Росії продемонстрували українські безпілотники оперативно-тактичного рівня "Лелека", "Фурія" і "Spectator", протитанкові ракетні комплекси "Стугна-П", реактивні системи залпового вогню "Верба"(122 мм). Основний бойовий танк ЗСУ — Т-64 має солідний запас для майбутніх модернізацій та багато в чому не поступається західним аналогам. Позитивні відгуки про ракети "Вільха" та "Нептун", проте їхня кількість не дозволяє робити якісь висновки на майбутнє.

Яким буде майбутнє вітчизняного ВПК

Сьогодні український ВПК працює за принципом — все для фронту, все для перемоги. Нещодавно міністерство економіки України надало дозвіл підприємствам ВПК самостійно імпортувати товари військового призначення для потреб власного виробництва та експортувати товари військового призначення власного виробництва. На такий крок міністерство пішло задля полегшення можливості імпортувати комплектуючі для виготовлення зброї без зайвих посередників.

Координатор напрямку безпеки Центру політичних досліджень "Доктрина" Гліб Парфьонов вважає, що на сьогодні, коли ми торкаємось питання українського ВПК, то однозначності тут, на жаль, нема. Якщо до війни ми мали певні можливості, то зараз, на жаль, є суттєві проблеми з можливою реалізацією продукції. Своєю чергою Іван Ступак, навпаки, впевнений, що вітчизняний ВПК мати значну кількість замовлень на довготривалий період. Але для цього потрібно буде переорієнтовувати виробництво на стандарти НАТО.

"Після закінчення війни український ВПК матиме мало не найбільше замовлень за всю історію. Порахуйте, українська армія підійде до закінчення війни з пустими складами резервів, які обов’язково потрібно буде знову сформувати – починаючи від форми до високоточних зразків озброєнь. Сюди потрібно додати поновлення резервів для країн-членів НАТО, котрі зараз передають Україні своє озброєння. Не є військовою таємницею, що підприємства вітчизняного ВПК або повністю знищені або дуже сильно пошкоджені, тому це має бути нове виробництво. Орієнтоване, в першу чергу на стандарти НАТО та західних партнерів", — відзначає експерт.

Парфьонов нагадує, що під час окупації сили ворога знищили або вивезли до Росії обладнання необхідне для виробництва конкурентно спроможної продукції.

"Так, наприклад, під час окупації були втрачені та вивезені росіянами такі заводи як Ізюмський приладобудівний та Вовчанський агрегатний. Без першого Україна вже не може виробляти власні вироби з оптичними деталями, на кшталт танкових прицілів. А без агрегатного заводу виникають проблеми з комплектуючими під час виробництва двигунів у Запоріжжі для авіації. На мою думку, певний потенціал по деяким сферам можна буде закрити, це часткова ракетна техніка, двигуни, але бронетехніку, унікальне точне обладнання, та ще деякі речі, котрі поки війна не можна розголошувати, на жаль, не зможемо поновити. Звичайно можливо якщо буде вдосталь фінансування, то можна було б закупити верстати на той же самий Ізюмський завод, але без наявних твердих контрактів та договорів, це все як гадання на кавовій гущі", — говорить Фокусу Парфьонов.

На думку Ступака, ймовірно вітчизняні підприємства ВПК будуть залучені в проєктах кооперації із західними партнерами. Проте, не потрібно чекати, що Захід нам все побудує і передасть в користування. Там є свої комерційні виробники, для яких це бізнес та ринки збуту.

"Можливо, їм буде вигідно працювати з нами як виробниками, наприклад, якоїсь частини, якихось запасних частин. Тобто ми виробляємо, умовно, двигуни, передаємо в Європу, а далі вони вже збирають свою якусь техніку", — говорить він.

На початку червня 2022 року уряди України та Польщі домовилися про створення спільного підприємства для виробництва зброї. Наразі підписано лише меморандум, проте країни вже мають досвід подібних кооперацій. З 2013 року в Польщі виробляють бойову бронемашину Oncilla, що є ліцензійною копією української "Дозор-Б" розробки Харківського конструкторського бюро машинобудування, але з бронею, що відповідає стандартам НАТО. Минулого року турецька компанія Baykar Makina презентувала свій безпілотник Kızılelma, дрон побудований на базі реактивних двигунів АІ-322Ф та АІ-25ТЛТ з українського державного підприємства "Івченко-Прогрес".

Наразі залишається секретною інформація про подальшу долю ракетного оперативно-тактичного комплексу "Грім-2"(він же "Сапсан"). Більшу частину робіт по його розробці було профінансовано замовниками Саудівської Аравії.