Територіальні претензії. Пʼять історій, коли Україна могла втратити суверенітет та цілісність

На старті: "Територіями Росії треба вважати Крим, Донбас, Харківщину, Одещину"

Заяви про територіальні претензії Росії до України почалися ще влітку 1991 року. 26 серпня, тобто за два дні після проголошення незалежності, прес-секретар президента Російської Федерації Павел Вощанов під час виступу по телебаченню заявив, що кордони з усіма республіками можуть бути переглянути – Росія як правонаступниця може висунути територіальні претензії до тих, що відділились. Тоді ж один з лідерів демократичного руху в СРСР, а пізніше палкий прихильник Путіна та російського імперіалізму Гавриїл Попов сказав, що територіями Росії треба вважати Крим, Донбас, Харківщину, Одещину і Придністров’я.

28 серпня на перемовинах між українськими і російськими делегаціями в Києві все-таки було констатовано: Росія не має територіальних претензій до України. Але, якою ціною, стало відомо пізніше. Вже наступного дня Україна заявила, що не претендує на ядерну зброю і готова передати її РРФСР, а російські газети написали: негласний результат цих домовленостей наступний: "Україні – Крим, Росії – атомну бомбу".

Проте спроби захопити Крим Росія тільки розпочала. В одному з інтерв’ю лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв згадував свою поїздку до Москви у складі кримськотатарського делегації. Він говорить, росіяни серед корінного народу шукали підтримку для скасування указу Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року щодо передачі Криму Україні. Мовляв, Микита Хрущов нікого не запитав, але віддав, тож "справедливість" необхідно відновити. Тоді Джемілєв зауважив: "Чому ви раптом почали з 1954-го? Давайте, почнемо з 8 квітня 1783 року, коли Крим був незаконно приєднаний до Росії, а фактично був захоплений". "Це їм дуже не сподобалося, вони якось до нас інтерес втратили", — констатував він.

Після оголошення результатів референдуму про незалежність 9 грудня 1991 року російське, як вважалось ліберальне, видання "Комерсант" написало: "Грізними прокльонами проводили непокірну сестричку разом демократи і державники, – вони знову вирішили взяти Крим під російську державу".

Відтоді розмови про перегляд кордонів у російському просторі не стихали. Серед тих, хто прагнув цього був і особисто президент Росії Борис Єльцин. На зустрічі з росіянами, які говорили про велику Росію він зауважив, що кордони поки що навряд чи переглядатимуться, але "далі буде видно".

"Кримська пожежа": перша реальна спроба забрати півострів

А далі росіяни кілька разів, зокрема і на рівні депутатського корпусу намагалися переглянути постанову про передачу півострова Україні, зверталися з пропозицією до України "розглянути питання про конституційність рішень про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР", шукали "наукові підстави" територіальних претензій Росії до України щодо Криму, намагались зберегти контроль над Чорноморським флотом та розвивали в Криму сепаратистськи рухи.

Зрештою на півострові настала так звана "мєшковщина". Час, який отримав назву від першого і останнього президента півострова Юрія Мєшкова.

Той — на початку 1990-х один з радикальних проросійських політиків, 1994-го був обраний "президентом" АР Крим. Мєшков відкрито виступив за незалежність Криму від України та подальше його приєднання до Росії. Саме тому своїм першим указом після обрання він перевів острів на московський час. А ще пообіцяв ввести в ужиток російські рублі, відкрити закордонні представництва та дати кримчанам можливість отримати громадянство РФ.

Росія, на чолі з Єльциним, відкрито Мєшкова ніби і не підтримувала, але це не означає, що не діяла приховано. Свого часу перший президент України Леонід Кравчук сказав: "Мєшков був засланим козачком" і проводив політику Кремля, використовуючи настрої кримчан". У рік обрання Мєшков вирушив до Москви. І хоча його візит був неофіційним – Єльцин з ним зустрічатися не захотів, президент Криму намагався домовитися з росіянами про подальшу долю півострова.

Тим часом в Україні намагалися владнати ситуацію без застосування сили. Було навіть створено спеціальну комісію для проведення переговорів між Верховною Радою України та Верховною Радою півострова. Проте вона виявилась недієздатною. Тож за рік після обрання, 1995 року, Мєшков просто втратив свій пост – Верховна Рада України ухвалила закон "Про відміну Конституції та деяких законів АРК", ліквідував посаду президента, та й сама Республіка Крим перетворювалася на автономію. На той час президентом України вже був Леонід Кучма. Як він пізніше висловився, йому нічого не залишалось, як "загасити цю пожежу".

Зрештою саме Кучма й Єльцин 31 травня 1997 року підписали базовий договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Росією. Він юридично закріпив територіальну цілісність обох держав і непорушність існуючих кордонів. Але після до влади прийшов Володимир Путін.

Тузла: загроза військового протистояння

2003 рік. Губернатор Краснодарського краю РФ нібито раптово і самостійно вирішив насипати до українського острова Тузла в Азовському морі дамбу. Бо ж Росія неофіційно, незважаючи, на договори, розглядає острів як власну територію. І для цього, як говорять, екологічного проєкту – зміцнення берегової лінії, росіяни перекинули не лише будівельну техніку, яка будує по 150 метрів насипу на день (відстань від російського берега до української Тузли – приблизно п’ять кілометрів), а й військову техніку з далекої півночі – на Таманському півострові формується потужне бойове угруповання.

На той час на Тузлі навіть прикордонної застави не було, там мешкали приблизно сорок людей – переважно рибалки, були розбиті городи та сади.

Українські військові, які розташовувалися на півострові, зокрема, в Керчі, стверджували, що дії росіян для них були неочікуваними. Нині можна припускати, що Росія на чолі з Путіним, намагалась зрозуміти, чи готова Україна захищати свої території.

На Тузлу за наказом були підтягнуті сили прикордонної служби, а у неподалік Керчі, у 15 кілометрах від острова українські військові розгорнули батареї реактивної артилерії. На Тузлу прилетів особисто президент Леонід Кучма. "Ми будемо діяти рішуче та безкомпромісно. Якщо вони продовжать насипати дамбу та наближатися до нашого кордону, ми відкриємо вогонь", — сказав, перебуваючи там, Кучма. Фактично Київ попередив Москву: знищить дамбу та вдарить по російському угрупованню на Таманському півострові.

Нині не відомо, як далеко б зайшла Росія, аби Україна не спробувала чинити опір. Щоправда, пізніше стало очевидно — вона б силою спробувала захопити Крим, як це сталося 2014 року. Нині саме через острів Тузла пролягає так званий Керченський міст — нелегально побудована росіянами переправа в окупований півострів.

Острів Зміїний: румунські претензії

Нафта чи сподівання на неї стала причиною територіальної суперечки між Україною та Румунією щодо острова Зміїний на початку 2000-х.

Румунська сторона не сумнівалась у приналежності Зміїного до України, але стверджувала, що це — не острів, а скеля, а тому акваторія навколо неї не може розглядатися як прибережна економічна зона України з усіма наслідками (морський шельф можна встановлювати тільки у 12-мильній зоні від кінцевої території, якою є тільки острів, але аж ніяк не скеля). Український уряд був не згодний з позицією Бухареста. А надто тому, що компанія "Чорноморнафтогаз" виявила в шельфі поклади нафти і газу.

Україна почала активно розвивати інфраструктуру острова. Зміїний кілька разів відвідували президенти — спочатку Леонід Кучма, згодом й Віктор Ющенко. На шматку землі навіть офіційно було засновано українське селище Біле у складі Кілійського району Одеської області. У ньому проживало близько 80 осіб – прикордонники, науковці, працівники маяка.

24 раунди перемовин між Україною та Румунією результатів не дали. Зрештою 2004-го український сусід подав позов до Міжнародного суду ООН. У 2009 році суд оголосив рішення: Зміїний де-юре був визнаний судом островом, але таким маленьким, що його не можна вважати береговою лінією України, аби делімітувати виключні економічні зони. Експерти, які говорили про поразку України, зазначали: Україна втратила більше десятка тисяч квадратних кілометрів своєї території. Ті, хто назвав рішення компромісним, зауважували: спірні кілометри українськими важко було назвати на законних підставах.

Важливо зазначити, що за часів президентства Віктора Януковича Румунія часто подавалася як потенційна загроза територіальній цілісності України, ніби, прагнули відвернути увагу від Росії. Хоча насправді про територіальні претензії Румунії до України ніколи не йшлося. За винятком заяв маргінальних румунських політиків, як то проросійською політикинею Діаною Шошоаке, які лунають і донині.

2014: початок окупації України

Багаторічний тиск на Україну з ціллю забрати території переріс у військові дії у лютому 2014 року, коли Росія окупувала півострів Крим, а згодом і розпочала збройну агресію на території Донецької та Луганської областей.

26 лютого 2014 року відбувся багатотисячний проукраїнський мітинг біля Верховної ради Автономної Республіки Крим, який не запобіг її захопленню. 27 лютого до будівлі парламенту у Сімферополі увійшли представники військового формування РФ та вивісили російський триколор. Паралельно на півострові почали гуртувалися російські військові вантажівки з солдатами-строковиками, що проходили службу на флоті. Так "зелені чоловічки" з’явилися на всій території півострова. Російські армійці без розпізнавальних знаків почали масово блокувати українські військові частини в Криму. Далі відбулося оголошення так званого референдуму про приєднання до Росії та подальше "приєднання" Криму до РФ.

Ці події стали початком триваючого збройного конфлікту з захопленням великих територій, про які говорив у 1991 році політик Гавриїл Попов, включно з Донецькою, Луганською, Харківською, Одеською областями. Нині під контролем РФ залишаються частини цих кількох областей, а також Херсонської, Запорізької та Миколаївської.

Важливо

Навчання, логістика, уніфікація. Чого не вистачає армії України в її війні за незалежність