Масові вироки для полонених в РФ: як росіяни вибивають зізнання та у чому звинувачують українців

Натомість рідні військовослужбовців, яких Росія утримує у полоні, розповідають про неможливість розшукати полонених та допомогти, забезпечивши захист у судах, а також занепокоєні подальшою долею своїх рідних — що очікувати після процесів. Говорять, їх можуть розкидати по колоніям на території Росії, де знайти буде важко.

Фокус зібрав кілька історій та поговорив з експертами, які стежать за процесами.

Перші "вироки"

Один з таких підозрюваних, а нині вже "засуджених" правозахисник, співзасновник "Громадського радіо", який з перших днів вступив до лав Збройних сил України, Максим Буткевич. Він — військовослужбовець окремого спеціального батальйону "Берлінго", командир взводу. На початку липня 2022 року стало відомо, що Буткевич потрапив у полон до російських військових у районі населених пунктів Золоте та Гірське Луганської області.

Проте Максима Буткевича росіяни не вважали лише військовополоненим, йому висунули обвинувачення у "жорстокому поводженні з цивільним населенням та застосуванні у збройному конфлікті заборонених методів", інкримінував "замах на вбивство двох осіб загальнонебезпечним способом та умисному пошкодженні чужого майна загальнонебезпечним способом". Йдеться про те, що нібито 4 червня він з гранатомета стріляв у Сєвєродонецьку Луганської області по якомусь будинку та поранив двох жінок.

Колеги військовослужбовця, правозахисники, які весь цей час стежать за "справою" Буткевича, говорять, що вона сфабрикована, за її допомогою відбувається тиск на Максима й суспільство, оскільки Буткевич — достатньо медійна персона. До того ж вже встановлено, що у вказаний час підрозділ "Берлінго" взагалі не перебував у Сєвєродонецьку.

Тим не менш навесні 2023 року контрольований РФ так званий суд в Луганську засудив Максима Буткевича до 13 років колонії суворого режиму. У повідомленні Слідчого комітету Росії йдеться, що Буткевич буцімто визнав провину. У серпні 2023 року Перший апеляційний суд загальної юрисдикції у Москві підтвердив цей "вирок".

Буткевича на суд з Луганська не привозили, він з’явився по відеов’язку. Потерпілі, які були нібито поранені, не захотіли брати участь у засіданні. Ще один потерпілий, якому "було завдано значної шкоди", написав письмову заяву і також до Росії не приїхав.

Паралельно з цим процесом в окупованому Донецьку відбувся інший. Над представниками полку "Азов". Їх звинуватили у "замаху на вбивство за мотивами ідеологічної та національної ненависті". Зрештою Похозей отримав 8,5 років колонії, Шель — 18,5 років. Їх росіяни перевели до колонії №32 в окупованій Макіївці для відбування покарання.

Усі троє були одними з перших засуджених українських військовополонених. Відтоді на лаві підсудних у Донецьку та Луганську опинилися десятки українських військовослужбовців.

Пошук винних за Маріуполь

29 вересня 2023 року пресслужба Слідчого комітету Росії повідомила про вирок трьом представникам 23-го окремого мотопіхотного батальйону 56 бригади (військової частини А 2988, Маріуполь) Дмитру Іващенку, Сергію Яремкевичу та Владиславу Бондарю. Вони потрапили у полон, виходячи з заводу Ілліча у Маріуполі 12 квітня 2022 року. Трійку засуджено у Донецьку на 20 років. Їх визнано винними за статтями "жорстоке поводження з цивільним населенням, застосування у збройному конфлікті заборонених методів" та "замах на вбивство двох і більше осіб, вчинений організованою групою, за мотивами політичної, ідеологічної ненависті".

Обвинувачення стверджувало, що ці військові, а також група невстановлених осіб, "побачивши колону з п’яти цивільних автівок, на бічні дзеркала яких були прив'язані білі стрічки, за наказом вищого командування відкрили вогонь". В обвинуваченні йдеться, що "засуджені знали та розуміли, що у Маріуполі залишалися мирні жителі, які не змогли чи не встигли виїхати із зони збройного конфлікту".

"Завдяки щасливому випадку потерпілим вдалося втекти на автомобілях із зони обстрілу і сховатися в безпечному місці", — повідомив російський Слідком РФ.

За тиждень до того, 18 вересня так званий суд у Донецьку засудив до довічного ув'язнення 27-річного Владислава Кулика. Він також військовослужбовець 56 бригади, яка обороняла Маріуполь. Кулика обвинуватили у вбивстві місцевих жителів Маріуполя. "Він та його товариші по службі розстріляли вісім цивільних, зокрема одну жінку. Це сталось у період з 24 лютого по 12 квітня 2022 року", — йдеться у повідомленні Слідчого комітету.

Водночас військовослужбовці, які повертаються з полону, згадують про численні допити, під час яких росіяни намагаються вибити подібні зізнання, говорять експерти. Їх проводять як працівники різних пенітенціарних установ, так і Слідчого комітету РФ, намагаючись з’ясувати, що відомо про вбивство цивільних мешканців.

"Від одного з колишніх військовополонених ми знаємо, що "засуджений" до довічного Владислав Кулик наразі перебуває у виправній колонії у Горлівці на окупованій території, в окремому бараці, де утримуються захисники Маріуполя — переважно морпіхи. "Азов" там також є, але його представників тримають окремо в ізоляторі, і також возять на суди. Наприклад, у вересні "вирок" у вигляді 20 років ув’язнення вже отримав Ренат Алієв", — говорить Фокусу представниця правозахисної організації Медійна ініціатива за права людини, яка слідкує за процесами, організованими РФ, над українськими військовополоненими Олена Бєлячкова.

Вона пояснює: у Калінінській виправній колонії № 27 в окупованій Горлівці утримують багатьох українських військовополонених.

"Усіх возять на допити у Донецьк, а декого на так звані судові засідання. Причому часто не зрозуміло, чи забирають особу на допит чи вже на "суд". Деякі зникають на день, деякі — відсутні понад добу. Когось вивозять в Маріуполь на так звані слідчі дії. Після отримання "вироків" хлопців також залишають у Горлівці", — додає вона.

Переважно під підозру потрапляють військовослужбовці, які обороняли Маріуполь. Також є ті, хто воював за Попасну, Сєвєродонецьк Луганської області.

"Росіяни дуже зосереджені на тому, аби зібрати якусь "доказову базу" щодо подій у захопленому Маріуполі. Доводиться чути від колишніх полонених, що в "опитувальниках", які їм дають на початку полону є багато запитань саме про події у цьому місті. На них мають відповідати навіть ті, хто був захоплений на інших напрямках, — продовжує Олена Бєлячкова. — У Маріуполі дуже багато смертей цивільних, Росія хоче звинуватити у них Україну, це очевидно. Але ці свідчення, якщо їх так можна назвати, часто вибиваються тортурами. В одному з інтерв’ю колишній військовополонений згадував, що хлопець з бараку повернувся таким побитим, самостійно пересуватися не міг, — він "зізнався" у вбивстві дев’ятьох людей. Чим слабша людина до фізичних тортур, до побиття, тим ймовірніше, що вона зізнається, більше на себе візьме злочинів".

Справи, позбавлені юридичного смислу

Юристи говорять, подібна практика не має нічого спільного з правосуддям.

"Ми не можемо виключати, що жертвами воєнних дій можуть бути цивільні особи, і кожен такий випадок має бути, безумовно, об’єктивно та неупереджено розслідуваний, винні притягнуті до відповідальності. Однак чи можемо ми розраховувати, що таке розслідування буде проводитися в Донецьку чи Луганську?" — говорить Фокусу адвокат, партнер АО "Амбрела" Андрій Яковлєв,

Він зазначає, що на окупованій території функції розслідування і суду виконують органи, що створені Росією в порушення норм міжнародного гуманітарного права.

"Вони створені так, що це виключає їх незалежність і неупередженість, — зазначає адвокат. — Люди, які "розслідують", "підтримують обвинувачення", "судять", фактично виконують функції виконавчої влади, та насправді є єдиною з частиною репресивного владного механізму. На окупованих територіях Росія ліквідувала українську судову систему та перетворила суд на повністю залежну від влади організацію. Тепер вони — частина російської окупаційної адміністрації, тож лише імітують юридичні процедури. І це зафіксовано Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ), який в проміжному рішенні щодо прийнятності скарги у міждержавній справі Україна проти РФ визначив, що на окупованих територіях Донецької та Луганської області, а також у Криму відсутні засоби правового захисту і відповідно відсутня можливість справедливого судового розгляду. Він назвав діяльність правоохоронної системи адміністративною практикою. Тобто визнав, що так звані суди — це продовження виконавчої влади, а не окрема незалежна судова система".

А якщо ці органи не є незалежними, не здатними виконувати свою функцію, то можна стверджувати, що вони і не спроможні провести об'єктивне розслідування обставин, які мали місце, та встановити причетність до них конкретних обвинувачених.

"Якщо взяти останню доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини, у якій згадується вибух в колонії в Оленівці влітку 2022 року. Експерти вказують, що росіяни не допускають на місце злочину незалежну місію та зібрали всі його сліди. Якщо вони у такому важливому злочині, на який звертає увагу цілий світ, не допускають незалежних експертів, підкидають уламки HIMARS, то про що це говорить? Про те, що вони спотворюють докази. І якщо вони у цьому випадку так вчиняють, то чому не можуть так вчинити і в інших випадках", — додає експерт.

Тобто коли говоримо про розгляд в таких квазісудах обґрунтованості обвинувачення у вчиненні воєнних злочинів (а вбивство мирних громадян — це воєнний злочин), навряд варто очікувати об’єктивного розслідування. А надто в тих умовах, коли більшість військовослужбовців, звільнених з полону, свідчать про системні катування.

"В умовах катування неможливо отримати якісні докази, — наголошує Андрій Яковлєв. — Давно ж визначено, що тортури не застосовуються не тільки через гуманітарні обмеження, а й через те, що в разі застосуванні катування якість доказів низька. Це у Середньовіччі жінок катували, аби вони визнали, що вони відьми і літали. Юстиція, яка хоче встановити правду, не може брати до уваги свідчення, які надані під тортурами, бо жодна особа не витримає і буде давати ті свідчення, які звільнять її від тортур".

До того ж в окупації не може існувати належного захисту обвинувачених. Рідні військових, з якими говорив Фокус, говорять про те, що їм на окупованих територіях не вдається знайти адвоката, здатного захищати.

"Ми можемо уявити Феміду, із зав’язаними очіма. З одного боку на вухо їй шепоче прокурор, і вона його слухає, бо залежна від нього як від представника виконавчої влади, а з іншого — нікому опонувати, тиша від захисту, бо його немає, як і немає незалежних медіа, спостерігачів за процесом. У таких умовах суд перетворюється не жорстокий фарс", — підсумовує Андрій Яковлєв.

Наразі відомо, що більшість "засуджених" Росія залишає на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Усі вони чекають обмінів, а так звані вироки, як свідчить практика, на цей процес не впливають — РФ повертала і "засуджених" полонених, і полонених, справи яких розглядаються у так званих судах.

Важливо

Полігон 56: родини полонених прагнуть контролювати процес пошуку зниклих українських військових