Перекроїли попередні теорії: науковці не розуміють, як лук і стріли поширилися у Південній Америці

Тема лука та стріл у доіспанській Південній Америці здавна приваблює науковців, що зумовлено кількома фундаментальними питаннями. Найголовнішим з них є загадка, коли ці інструменти вперше з'явилися в регіоні, що стало поштовхом до їхнього поширення і як вони витіснили інші види озброєння, такі як метальні списи. Крім того, залишаються оповитими таємницею і те, хто саме розробив такі технології в Південній Америці, пише IFLScience.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки

Ця невизначеність особливо помітна у північно-західній Аргентині, в межах гірського масиву Ель-Альто-Анкасті, де донедавна в археологічних матеріалах не було жодних слідів луків і стріл. Протягом 15 років доктор Дебора Егеа та її команда проводили вичерпні дослідження у цій пересіченій місцевості, співпрацюючи з іншими археологічними групами. Попри докази значної мисливської діяльності корінних мешканців, не знайдено жодної метальної зброї чи пов'язаних з нею кам'яних знарядь.

Одне з правдоподібних пояснень цієї відсутності ґрунтується на поширеному використанні кварцу для виготовлення знарядь праці серед місцевого населення. Кварц, відомий своєю схильністю легко ламатися, створював значні труднощі у формуванні ефективних наконечників стріл.

Важливо

В Іспанії виявлено золоті прикраси віком 2 тис. років: їх випадково знайшов комунальник (фото)

Цікаво, що, попри цю прогалину в археологічній документації, на стінах печер на археологічній ділянці Ойола, розташованій в горах Ель-Альто-Анкасті, є яскраві зображення лучників. Особливий інтерес викликає Ойола 7, на якій зображено фігуру, що випускає стрілу в небо, прикрашену зображенням тіла тварини на спині — ймовірне зображення вдалого полювання.

Тривалий час археологи відносили ці печерні малюнки до культури Ла-Агуанда, яка процвітала між 600-900 роками н. е., за століття до іспанського завоювання континенту в 16 столітті. Проте зображення лучника ставить під сумнів цю атрибуцію, зважаючи на брак доказів використання лука серед мешканців гірських районів.

Відтак, дослідники припустили, що на малюнку може бути зображений представник кочового племені, яке володіло луком і мешкало на сусідніх рівнинах та брало участь у конфліктах з іншими групами. Або ж цей малюнок міг бути створений пізніше, коли лук і стріли стали поширенішими в регіоні.

Проте виявлення 14 наконечників у цьому регіоні змінює теорію. Більшість із них, виготовлених переважно з кварцу, мають чіткі трикутні профілі. Дослідники стверджують: "Наявність трикутних наконечників, як зі стрижнями, так і без них, свідчить про важливість стрілкової зброї у ті періоди".

Всупереч попереднім припущенням, тепер виявляється, що мешканці регіону Ойола вміли виготовляти наконечники стріл з кварцу, попри притаманні цьому матеріалу обмеження. У світлі цих відкриттів дослідники пропонують нову інтерпретацію ролі лука та стріл в історичному контексті аргентинського високогір'я.

Замість того, щоб вважати їх іноземними знаряддями, занесеними войовничими племенами ззовні, як це передбачають попередні теорії, Егеа та її команда пропонують гіпотезу про культурну та соціальну взаємодію між різними племінними групами. Вони припускають, що відвідувачі зі східних регіонів, які були знайомі з луком і стрілами, могли використовувати ці знаряддя в ритуальних діях під час місцевих церемоній. А тому ці предмети набували значення, що виходило за межі їхньої утилітарної ролі у полюванні та війні.

Автори пояснюють: "Тлумачення зв’язку зброї з ритуальними практиками раніше пропонувалося іншими авторами в різних контекстах". Вони також стверджують: "Кварцові снаряди були виготовлені населенням, яке або проживало в цих ландшафтах, або відвідувало їх. Тому лише технічними обмеженнями неможливо пояснити відсутність цих кам’яних знарядь в інших археологічних пам’ятках. Отже, варто розглядати значення лука та стріл не лише як функціональних інструментів для полювання чи війни, але і як артефактів, залучених до ритуальних практик".

Ця зброя слугувала каталізатором соціальної взаємодії серед населення, яке нею володіло, що розходилося з уявленнями колонізаторів про ці групи як про агресивних мародерів, які загрожували громадам гірських районів.

Раніше Фокус писав, як зникнення великих тварин рухало еволюцію людства вперед.

А також ми розповідали, що люди могли носити взуття 148 000 років тому. Про це свідчать древні сліди.