Подорож крізь час і моря: де знаходиться місце останнього спочинку Наполеона

Історія поховання Наполеона Бонапарта — це подорож через континенти і десятиліття, далека від тієї величі, якої очікували від імператора. Після смерті Наполеона у вигнанні на острові Святої Єлени в Південній Атлантиці, у 1821 році, розгорнулися складнощі, пов'язані з місцем його спочинку, пише Grunge.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Перше поховання на острові Святої Єлени було скромним. Після простої панахиди 12 французьких солдатів у військовій формі, разом із кількома вірними генералами та співробітниками штабу, урочисто провели Наполеона в останню путь. Британські військові кораблі віддали шану гарматними залпами.

Щодо напису на могилі тривали суперечки між британцями та французами: останні хотіли простого напису, який складався б імені та дат, проте англійці хотіли додати прізвище "Бонапарт", від якого Наполеон відмовився, коли став імператором. Однак це мирне місце біля струмка і верб, відоме як Долина Герані, не стало останньою зупинкою.

У 1840 році, майже через два десятиліття, принц де Жуанвіль відплив із Франції на острів Святої Єлени, щоб виконати останню волю Наполеона: бути похованим "на березі Сени, в оточенні французького народу".

Повернення останків Наполеона, яке отримало назву "Retour des Cendres", завершилося 15 грудня 1840 року, коли останки імператора прибули до Парижа. Неймовірна похоронна процесія, в якій брали участь 80 000 солдатів, пройшла вулицями міста, досягнувши кульмінації в Домі Інвалідів, солдатському госпіталі. Тут Наполеон знайшов тимчасовий перепочинок у каплиці Святого Ієроніма.

Його останню усипальницю побудували в "Інвалідах", коли король Луї Філіпп ініціював будівництво гробниці, гідної легендарного імператора. Комітет, до складу якого входив відомий художник Жан-Огюст-Домінік Енгр, здійснював нагляд за проєктом. Архітектор Луї Вісконті разом з двома наступниками працював над грандіозною поховальною спорудою до її завершення у 1861 році.

2 квітня 1861 року останки Наполеона знайшли своє останнє пристанище — саркофаг з червоного каменю в центрі круглого склепу, прикрашеного статуями та картинами, що зображують його тріумфи. Усипальниця стала місцем вічного спочинку імператора, знаменуючи собою кінець дивовижної подорожі крізь час, моря та мінливі піски його спадщини.

Раніше Фокус писав про те, що Чингісхан вбив достатньо людей, щоб вплинути на клімат нашої планети. Такого висновку дійшли вчені, проаналізувавши керни антарктичного льоду.

Також ми розповідали про теоретичне завоювання Риму Александром Македонським. Деякі джерела вказують на те, що македонський цар мав такі плани.