Море хвилюється раз: як звуки хвиль стали символом духовних пошуків середньовічних паломників
Усвідомлення того, як раніше люди сприймали звуки, може допомогти зрозуміти те, як вони відчували та інтерпретували навколишній світ. Нове дослідження зосередилося на тому, як шум хвиль вплинув на середньовічну культуру та розвиток християнства.
Те, які звуки формували історичний світ і як за допомогою них людина спілкувалася з природою, досліджує доцент факультету мов і культур Університету Кюсю Бріттон Елліот Брукс, зосереджуючись на зображенні відкритого моря в ранньосередньовічній англійській літературі. У цю епоху море було не лише візуальним, але й слуховим символом, що резонував у творах середньовічних авторів, пише Phys.org.
У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтеся, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!
У ранньому Середньовіччі, хоча короткі подорожі узбережжям були частим явищем, перетинати величезні води, такі як Північне море чи Ла-Манш, вважалося небезпечним і водночас рідкісним явищем. Більшість людей мали досвід спілкування з відкритим морем під час штормів, коли хвилі жорстоко зіштовхувалися одна з одною.
Тогочасна література часто описувала звукову інтенсивність моря, використовуючи звук як ключовий дескриптор. Брукс відзначає використання "undisonus", рідкісного латинського прикметника, що поєднує "unda" (хвиля) і "sonus" (звук), для опису бурхливого моря в ранньосередньовічних текстах. Ці слухові елементи дозволили авторам яскраво зобразити неконтрольовану і божественну природу океану.
Дослідження Брукса, опубліковане в "The Review of English Studies", заглиблюється в те, як звук формував літературні пейзажі. Такі поеми, як "Житіє святого Катберта" Беди та давньоанглійський "Андреас", використовували звуки хвиль для створення ізольованого духовного середовища.
Це були місця, де святі шукали божественного зв'язку, далекі від повсякденного життя. Наприклад, безперервний шум моря символізував його величезну, божественну силу, непідвладну людині. У цих текстах звукові пейзажі часто випробовували віру паломників, зіштовхуючи їх як з фізичною небезпекою, так і з духовним трепетом.
Для середньовічних письменників звук розглядався як прямий шлях до душі. На відміну від християнських пустельних оповідей з таких регіонів, як Єгипет, де святі блукали посушливими ландшафтами, британські та ірландські автори знаходили свій духовний простір у безкрайніх таємничих морях. Шум хвиль замінив зображення палаючих пісків, надаючи унікальну морську лінзу для божественного дослідження.
Взаємодія віри і природи особливо очевидна у таких віршах, як "Андреас", де Боже втручання заспокоює бурхливе море у відповідь на молитву. Ці моменти демонструють, як віра може метафорично і буквально "втихомирювати води", символізуючи духовний тріумф. Брукс припускає, що такі поетичні зображення розкривають взаємозв'язок між людиною і природою, де обидва об'єднуються в актах поклоніння.
ВажливоБрукс стверджує, що розуміння історичного звукового середовища може змінити наше уявлення про роль звуку у формуванні сприйняття та емоцій. Хоча ми ніколи не зможемо по-справжньому почути минуле, дослідження цих літературних звукових ландшафтів дозволяє нам зрозуміти, як середньовічні люди відчували та інтерпретували навколишній світ.
Раніше Фокус писав, як виявлений артефакт із написом невідомою мовою спантеличив вчених. Попри схожість із деякими іншими стародавніми письменами, дослідники навіть не знають, в якому напрямку читати текст.
А також ми розповідали про унікальний артефакт епохи вікінгів, який виявили польські дайвери. Історія цього меча, датованого кінцем IX або початком X століття нашої ери, оповита таємницями.