Дивний ритуал древніх римлян: чому залізні цвяхи клали на померлих 2000 років тому (фото)

Відкриття було зроблено в некрополі Остієнсе — великому похоронному масиві, розташованому вздовж старовинної дороги Віа Остієнсе. Ця дорога колись з'єднувала Рим з його важливим портом в Остії, що робило цю місцевість ключовим маршрутом для торгівлі та пересування, пише Фокус.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтеся, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

З часом некрополь перетворився на велике й різноманітне кладовище, де було все: від пишно прикрашених гробниць з написами та розписами до скромніших могил, викопаних просто в землі. Ці відмінності відображали соціальне розмаїття римського суспільства та зміни в похоронних звичаях упродовж століть.

Нещодавно досліджені могили датуються пізньоантичним періодом — часом перехідних змін у римському світі. На відміну від попередніх поховань у вигадливих спорудах, цих людей ховали безпосередньо в землю. Увагу археологів привернула повторювана наявність цвяхів, розміщених на грудях померлих. Це не було випадковим явищем, а навмисним і послідовним ритуалом.

Хоча сьогодні це виглядає незвично, використання цвяхів у похованнях вже фіксувалося в різних частинах римського світу. Експерти запропонували кілька пояснень, поєднуючи символічне значення, ритуальну дію та захист. Одне з найпростіших тлумачень розглядає цвях як спосіб позначити остаточність смерті. Поміщаючи його на тіло, люди символічно "закріплювали" стан смерті, гарантуючи, що померлий не повернеться до життя.

Ця ідея пов’язана з римськими духовними віруваннями, які частково формувалися під впливом традицій етруської цивілізації та поширених забобонів. У цьому контексті предмети часто мали значення, що виходили за межі їхнього фізичного використання.

Вважалося, що цвяхи, які в повсякденному житті використовувалися для кріплення та фіксації матеріалів, виконували подібну функцію у духовному світі. Прикріплення цвяха до грудей померлого, ймовірно, мало на меті утримати душу, не даючи їй повернутися або завдати шкоди живим.

Захисна роль цвяхів, ймовірно, сягала ще далі. Їх, можливо, використовували для захисту тіла від порушення спокою, захисту духу від шкідливих сил та захисту членів родини від можливої надприродної небезпеки. У цьому сенсі ритуал виступав як бар’єр між двома світами, допомагаючи підтримувати порядок і безпеку після смерті.

Символічне значення цвяхів також можна побачити в римських релігійних обрядах. Одним із відомих прикладів є clavum figendi — церемонія, під час якої у важливі громадянські чи релігійні моменти вбивали великий цвях у стіну. Цей акт позначав плин часу та завершення одного періоду перед початком іншого. Він часто пов’язувався з очищенням та бажанням залишити позаду минулі негаразди.

Стародавні письмові джерела також згадують використання цвяхів у лікувальних практиках. Письменники класичного періоду описували, як, за віруваннями, цвяхи лікували такі стани, як лихоманка, рани і навіть епілепсія.

В одному з описів вважалося, що забивання цвяха в землю в тому місці, де людина знепритомніла від нападу, виліковує хворобу. Цвяхи також асоціювалися із захистом від природних явищ, таких як повені, що свідчить про те, наскільки сильно люди вірили в їхню стабілізуючу силу.

Водночас цвяхи не завжди пов'язували з позитивним значенням. У практиці, відомій як defixiones, їх використовували в більш похмурому контексті. На тонких свинцевих пластинках викарбовували прокляття, спрямовані на ворогів, а цвях забивали крізь табличку, щоб закріпити заклинання.

Цей акт мав на меті закріпити прокляття та зробити його дієвим. Використання цвяхів як у захисних, так і в шкідливих ритуалах демонструє складну природу давніх систем вірувань, де один і той самий предмет міг слугувати дуже різним цілям.

Знахідки в некрополі Остієнсе надають цінні свідчення того, як люди в Стародавньому Римі реагували на смерть та невизначеність. Ці похоронні звичаї показують, що ритуали були спрямовані не лише на вшанування померлих, а й на подолання страху та збереження відчуття контролю.

У міру продовження робіт на місці розкопок дослідники сподіваються, що подальші відкриття доповнять наше розуміння цих звичаїв. Кожна нова могила надає ще один доказ того, як стародавні суспільства ставилися до втрати та невідомого.

Раніше Фокус писав про незвичайний артефакт, який здивував археологів. У Гіппосі вчені знайшли невеликий свинцевий снаряд із коротким саркастичним повідомленням, адресованим ворожим бійцям.

Також ми розповідали про єдину кінну скульптуру Марка Аврелія, яка збереглася до нашого часу. Сьогодні оригінальна статуя зберігається в приміщенні Капітолійських музеїв.

Під час написання цього матеріалу використано джерела: Arkeonews, Facebook-сторінка Soprintendenza Speciale Roma, Wikipedia.