"Я вас туда не посылал?" Почему война с Россией касается каждого украинца

Війна між Україною і Росією триває вже більше семи років і кінця-краю їй не видно. Однак можна зустріти позицію, що, мовляв хоч Росія і некрасиво вчинила скориставшись слабкістю України в 2014 році й захопивши Крим, а потім почавши бойові дії на Донбасі, але сьогодні вона вже не просувається далі. Людям здається, що війни немає, якщо російська зброя, проросійські бойовики безпосередньо їм не загрожують. Вони кажуть: "Хочете воювати? Воюйте. Але я вас туди не посилав".

Я спробую пояснити, чому війна з Росією стосується кожного українця, навіть якщо він живе далеко від лінії фронту.

По-перше, війна це дорого.

Якщо до початку російської агресії в 2014 році Україна витрачала на військові витрати приблизно 1% ВВП від свого бюджету, то сьогодні цифра злетіла до 3%. Є запит на підняття до немислимих 5%. Так, такі витрати вимушені, оскільки Україні війна нав'язана, вона захищається від агресії. Але важко не погодитися, що такі витрати національного бюджету позначаються на всіх громадянах України. Закінчення війни з Росією вигідне всім громадянам України.

Як аргумент часто звучить відсутність офіційного статусу війни. Це дійсно так. Однак Україна не одна така. Наприклад, Туреччина не оголошувала війни Сирії, що не заважає Анкарі збивати сирійські літаки і вторгатися й займати сирійські території. Так і Росії відсутність формального оголошення війни не заважає захоплювати українські території, озброювати проросійських бойовиків і посилати свої війська вбивати українських громадян.

По-друге, війна впливає на все українське суспільство.

Через фронт на сході вже пройшли приблизно 398 000-460 000 українців. Це величезний пласт у суспільстві. З огляду на, що в кожного є сім'я і друзі, то війна торкнулася мільйонів громадян. Додамо сюди ще півтора мільйони переселенців, вимушених бігти від російської агресії, а також тих, хто залишився жити в прифронтовій зоні, піддаючись постійним обстрілам із боку російських окупаційних військ. Тобто, війна торкнулася мільйонів українців.

Згідно зі звітом управління Верховного комісара ООН із прав людини від 19.02.2021 року, "загальна кількість людських втрат, пов'язаних із конфліктом в Україні (з 14 квітня 2014 по 31 січня 2021), становить 42 000-44 000. З них 13 100-13 300 — загиблі (як мінімум — 3 375 цивільних осіб, імовірно — 4 150 українських військових і приблизно 5 700 членів збройних груп) і 29 500-33 500 — поранені (7 000-9 000 цивільних осіб, 9 700-10 700 українських військових і 12 700-13 700 членів збройних груп)".

Втрати в 42-44 тисячі — це страшні втрати. Вони повністю на совісті Росії, яка запустила цей пекельний механізм, почавши військові операції в Криму і на Донбасі.

По-третє, постійно існує ймовірність повномасштабної війни з Росією.

На всіх навчаннях, які проводить Росія на своїх південних і західних кордонах, відпрацьовуються варіанти повномасштабної війни з Україною, сценарії вторгнення і продовження агресії. Наприклад, у Чорному морі відпрацьовується штурм берега під вогнем ворога. Чийого берега — немає потреби уточнювати, вже точно не Румунії, Болгарії або Туреччини.

Поки є ймовірність такої великої війни, то прямий інтерес кожного українця — бути до готовими до такого розвитку подій.

Але якщо воювати з Росією дорого, а Україна — бідна країна, чи не краще тоді віддати ці території в обмін на мир?

Це може здаватися виходом на перший погляд, але є АЛЕ. Росія не зацікавлена в мирі з Україною. Навіть в обмін на території. На це вказують кілька факторів.

Заперечення своєї причетності до війни на Донбасі. Неможливо домовитися з тим, хто заперечує свою участь. Якби Росія була зацікавлена в мирі з Україною, то давно повернула б назад Крим і вивела б свої війська з Донбасу, припинивши озброювати та фінансувати проросійських бойовиків. Заперечення своєї участі у війні дозволяє Кремлю спритно й хитро маніпулювати інформацією, затягуючи конфлікт на довгі роки.

Небажання Росії анексувати захоплені території на сході України. У цьому випадку Україні довелося б або формально оголосити війну Росії, або домовлятися про нові межі. Але Росії Донбас потрібен саме як гнійник і фактор тиску на Україну. Як елемент напруги і розколу в суспільстві. Постійне нав'язування наративу розколотого суспільства і нібито громадянської війни.

Роздавання російських паспортів жителям окупованого Донбасу. Тобто, Росія не анексує ці території, але роздає свої паспорти. Що ще раз підтверджує тезу, що Росії потрібен Донбас як джерело тиску на Україну, а не мир з Україною.

Претензії на експансію. Конституції так званих ДНР і ЛНР проголошують територіями цих новоутворень повнісю Донецьку та Луганську області. Це не тільки порушення Мінських домовленостей, але й претензії Кремля на подальшу експансію. Адже добре відомо, що збройні формування так званих "республік" — насправді армійські корпуси, сформовані по штатах і статутах збройних сил Російської Федерації. І підпорядковані вони російському командуванню.

Саботування мирного процесу, а саме Мінських домовленостей. Звіти ОБСЄ свідчать, що Україна відвела майже 90% свого важкого озброєння від лінії фронту, в той час як інша сторона, тобто Росія і її бойовики, не відвели. І це тільки один приклад. Вищезазначені "конституції" — теж фактор, який вказує на те, що Мінські домовленості є лише ширмою для продовження військових дій, для затягування переговорів на довгі роки. Тим часом Росія продовжить нав'язувати Україні гонку озброєнь, розколювати суспільство тощо.

Підбиваючи підсумки.

Можна ще довго перераховувати пункти, що вказують на те, що Росія хоче продовження війни з Україною. Бажано максимально обмеженої і максимально контрольованої. Паралельно лякаючи можливістю великої війни. Але очевидне одне: російська агресія не є чимось далеким. Чимось, від чого можна відмахнутися. Мовляв, на Донбасі воюють якісь контрактники, я їх туди не посилав...

Якщо не цікавитися війною, то війна рано чи пізно зацікавиться вами.