1000 днів війни: результати вторгнення — як Путін розширив НАТО і посилив Україну

Українці добре пам'ятають ранній ранок 24 лютого 2022 року, коли після нічної заяви президента Росії Володимира Путіна про початок так званої "спеціальної військової операції", або "СВО", перші авіабомби та снаряди почали вибухати в мирних містах країни. Тоді очільник Кремля вперше визначив цілі розв'язаної ним війни — "демілітаризація і денацифікація" України.

І хоча пізніше навіть російські пропагандисти не змогли чітко відповісти, що конкретно містять у собі ці формулювання, особливо в значенні "денацифікації", очевидно, що Путін і його команда мали намір знищити під корінь військовий потенціал України. Фокус з'ясовував, чи зумів Кремль наблизитися до поставленої мети в плані "демілітаризації" України на тисячний день збройного конфлікту, та які побічні процеси спричинила російська агресія.

Документ про гарантії безпеки РФ і початок "СВО"

Наприкінці 2021 року Росія зажадала від США і НАТО юридично зобов'язувальних "гарантій безпеки", що стало кульмінацією напруженості у відносинах між РФ і Заходом, зумовленої, серед іншого, розширенням Альянсу на схід, а також ситуацією в Україні.

Російська сторона опублікувала проєкт угод із блоком НАТО, який передбачав юридичні "гарантії безпеки". До нього увійшли такі основні вимоги:

• відмова від подальшого розширення НАТО на схід, включно з Україною та Грузією;
• заборона на розгортання поблизу російських кордонів ударних озброєнь;
• відкликання іноземних військ НАТО і озброєнь з території країн, які вступили до Північноатлантичного альянсу після 1997 року.

Дипломатичні потуги Кремля: зустріч Блінкена та Лаврова

Фактично Москва висунула цей проєкт не як основу для пошуку компромісів, а як ультиматум, що містить погрози вторгнення в Україну. Таких висновків дійшли низка експертів на тлі стягування російських військ до кордонів України під виглядом "навчань".

Щоб обговорити явне загострення у відносинах РФ і Заходу, 21 січня 2022 року в Женеві відбулася дипломатична зустріч глав МЗС Росії та Держдепартаменту США Сергія Лаврова й Ентоні Блінкена. Однак самі учасники переговорів зізналися, що не чекали від зустрічі прориву, а пізніше російські дипломати знову заговорили про застосування "військових заходів".

Виступ президента Зеленського в Мюнхені

За кілька днів до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, а саме 19 лютого 2022 року, президент Володимир Зеленський виступив на Мюнхенській безпековій конференції, використовуючи цей майданчик, щоб наголосити на загрозі, яка нависла над Україною.

Глава держави, зокрема, заявив, що Україна тричі намагалася скликати консультації держав — гарантів Будапештського меморандуму, але безуспішно.

"Якщо вони знову не відбудуться або за їхніми результатами не буде гарантій безпеки для нашої держави, Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює, і що всі пакетні рішення 1994 року піддані сумніву", — наголосив український президент.

Визнання Росією "ЛДНР" і початок вторгнення

За три дні після виступу Зеленського в Мюнхені Володимир Путін виступив зі зверненням, у якому заявив, що українська держава нібито є штучним утворенням комуністичної епохи, а Росія визнає незалежність "Луганської та Донецької народних республік", що стало формальним приводом для початку масштабних дій.

24 лютого 2022 року Путін оголосив про початок "спеціальної військової операції". Серед іншого було озвучено тези про "демілітаризацію і денацифікацію України", у межах яких російський президент хоч і не дав докладного опису, але з подальших коментарів можна виділити кілька ключових аспектів:

• ліквідація української військової інфраструктури та озброєнь;
• зниження боєздатності Збройних сил України;
• заборона на розміщення іноземних військових об'єктів і озброєнь;
• заборона на розробку і постачання зброї з країн НАТО;
• перегляд військово-політичного статусу України;
• ліквідація чинної влади в Україні в межах "денацифікації" і заміни її на маріонеткову.

Отже, у контексті заяви Путіна "демілітаризація" означала не тільки фізичне знищення військових об'єктів, а й політичне усунення загрози, яку, на думку російської влади, представляла українська армія, військові зв'язки України з НАТО і можливість розміщення в країні західних систем озброєння.

Перші провали російського бліцкригу

Російська військова операція, розпочата 24 лютого 2022 року, була орієнтована на стрімке нанесення ударів, схожих із тактикою операції американців "Буря в пустелі". Стратегія передбачала знищення командних пунктів України за допомогою потужних ракетних і авіаційних атак і швидку блокаду українських військ, що могло б створити пряму загрозу Києву. Основні завдання охоплювали:

• Завдання ракетних ударів для придушення системи ППО, а також командних центрів України з метою паралізувати управління ЗСУ.
• Створення загрози для столиці. Через захоплення великих вузлових точок планувалося спровокувати параліч державного управління та прискорити капітуляцію.

Росія розпочала повномасштабне вторгнення з масованих ракетних ударів по об'єктах управління українських Збройних сил, системах протиповітряної оборони, аеродромах і складах боєприпасів. Згідно зі звітами Міноборони РФ, протягом першого тижня нібито було знищено штаби двох військових округів, серйозно пошкоджено збройові склади та значні обсяги української авіаційної техніки.

Водночас удари росіян припали й по цивільних об'єктах, що призвело до втрат серед мирного населення. Це зі свого боку сприяло згуртуванню українців, про що свідчили статистика поповнення ЗСУ добровольцями та черги у військкоматах.

Однак, попри ці удари, українській армії вдалося зберегти керованість, а значну частину боєприпасів і техніки було евакуйовано й розосереджено, що допомогло ЗСУ продовжити організований опір. Складнощі зі знищенням ключових об'єктів української ППО й командування обмежили успішність перших днів операції.

Із початком наземного етапу вторгнення російська армія розпочала наступ за безліччю напрямків по всьому кордону. Друга фаза передбачала просування колон бронетехніки на Київському та Харківському напрямках — вони прагнули оточити великі міські центри.

Однак російські колони зіткнулися з серйозними логістичними проблемами, особливо в умовах весняного бездоріжжя, коли переміщення українськими чорноземами стало практично неможливим для важкої техніки. Дороги уздовж західних і північних областей, густо вкриті лісами і болотами, стали смертельно небезпечними через засідки ЗСУ.

Українські військові, розуміючи уразливість довгих колон техніки ЗС РФ, особливо на вузьких і погано захищених дорогах, організовували атаки на замикальні ланки, порушуючи комунікацію і постачання. Були використані безпілотники "Байрактар" для прицільних ударів по техніці з ППО і командних пунктах противника. Унаслідок цього російським військам не вдалося утримати передову лінію і розвинути глибокий прорив на північному заході, незважаючи на успішні дії на початкових етапах.

Спроби захоплення Києва і ситуація на півдні

Одним із ключових завдань для захоплення української столиці стала атака на великий аеродром у Гостомелі, де передбачалося висаджування основних сил за допомогою ВДВ. Але, попри успішний перший етап, розвинути ініціативу росіянам не вдалося.

Протягом двох тижнів Київська область стала ареною запеклих боїв. Від початку другого тижня вторгнення російські війська намагалися закріпитися в таких передмістях Києва, як Буча та Ірпінь, проте постійно зазнавали артилерійських ударів і втратили значну кількість бронетехніки.

Ситуація на півдні України також склалася не на користь окупаційних військ, хоча ЗС РФ швидко взяли під контроль Херсон, Мелітополь, Бердянськ та Енергодар, де розташована найбільша в Європі Запорізька АЕС. Однак, попри прорив у степових зонах південного фронту, російські війська зазнали великих втрат у передмістях Херсона і на підступах до Миколаєва. У підсумку наступ на Одесу, стратегічно важливий для росіян, було зупинено, а українські сили отримали доступ до постачання зброї з-за кордону.

Аналіз перших місяців конфлікту

До кінця першого місяця боїв стало зрозуміло, що російська військова кампанія не досягла запланованих цілей. Незважаючи на перші успіхи, російські війська не змогли знищити всю систему ППО України, повністю придушити її авіацію або взяти під контроль великі стратегічні точки.

Крім того, значні втрати серед Повітряних сил РФ призвели до того, що польоти російської авіації на більшій частині української території практично припинилися до кінця другого тижня вторгнення, коли ЗСУ почали застосовувати ПЗРК "Ігла" та комплекси Stinger, отримані від західних партнерів, а також засоби ППО, які не вдалося знищити, наприклад, ЗРК С-300. Це змусило авіацію росіян діяти на більшій відстані та уникати глибинних ударів по інфраструктурі України.

Окремо можна відзначити ситуацію на воді. Хоча російський флот на Чорному морі мав значну перевагу, його дії також були обмежені. А знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера "Москва" — стало не тільки репутаційною поразкою Москви, а й початком планомірного звільнення акваторії Чорного моря від кораблів супротивника, які, серед іншого, брали участь в ударах по Україні ракетами "Калібр".

Отже, перші місяці конфлікту виявили труднощі проведення блискавичної операції та значні логістичні й тактичні перешкоди, з якими зіткнулися російські війська. Система командування, прохідність територій, необхідність у тривалих тилових лініях постачання та обмежені можливості ведення боїв у щільній міській забудові ускладнили реалізацію поставлених Путіним завдань. У зв'язку з цим варто також відзначити вельми спірне рішення вищого військового командування РФ взяти під контроль Маріуполь. Попри успіх ЗС РФ, через виснажливі бої та облогу "Азовсталі" російські сили витратили багато часу і сил, втративши врешті-решт наступальний темп, який вкрай важливий у бліцкризі.

Демілітаризація навпаки, або Як Україна стала сильнішою

Після провального бліцкригу та бездарно проведеної наступальної операції Росія була змушена покинути північні регіони України, зосередившись на боях у Донецькій області. Ситуація ж із захопленням великих населених пунктів обмежувалася лише окупацією Херсона, проте до листопада 2022 року стало зрозуміло, що втримати місто перед обличчям наступу українських сил противник не зможе. У підсумку 11 листопада Херсон було звільнено, а окупанти втратили єдиний обласний центр, який був зайнятий у результаті повномасштабного вторгнення.

Водночас західні союзники Києва почали активно постачати Силам оборони передові системи озброєння. І якщо на початку конфлікту йшлося про такі системи, як ПЗРК, ПТРК і безпілотники, то згодом Україна отримала західні танки, артилерію, сучасні системи залпового вогню та ППО, далекобійні ракети повітряного базування і, зрештою, західні винищувачі. Іншими словами, як "результат СВО" Москва отримала вмотивованого супротивника, озброєного широким спектром як перевірених у бою систем, так і новітніх зразків західної зброї.

Окремо відзначимо втрати росіян у живій силі та техніці, які за понад два роки війни суттєво підірвали потенціал Збройних сил РФ. За інформацією генштабу ЗСУ, яка підтверджується і з боку західних джерел, на кінець жовтня 2024 року Росія втратила понад 700 000 військовослужбовців. А втрати у військовій техніці обчислюються десятками тисяч одиниць.

Геополітичні наслідки агресії РФ в Україні

Як ішлося вище, Москва категорично була проти вступу України до НАТО, намагаючись чинити дипломатичний тиск на представників Альянсу. Але якщо перед повномасштабним вторгненням у Путіна ще залишалися якісь варіанти на геополітичній дошці, то після агресії проти України Росія отримала ще двох членів НАТО, водночас один із них виявився безпосереднім сусідом. Йдеться про Швецію та Фінляндію, яка має протяжність кордону з РФ понад 1200 км.

Тобто після приєднання Фінляндії до НАТО протяжність сухопутного кордону між Росією і країнами-членами Північноатлантичного альянсу практично подвоїлася.

Виступ Путіна в МЗС напередодні Саміту миру: цілі "СВО" змінилися?

Напевно, за таких умов Кремль уже не міг на зовнішньополітичному треку й надалі просувати наратив про необхідність демілітаризації України, хоча в заявах російської влади і самого Путіна все ще лунають слова про "безальтернативність цілей СВО". Тут можна спостерігати політичне лицемірство Москви, про що свідчить виступ російського президента 14 червня перед керівництвом МЗС РФ напередодні Саміту миру в Швейцарії, куди представників РФ не запросили.

Путін позначив дві ключові умови для початку мирних переговорів з Україною: виведення українських військ із території чотирьох областей — Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської, а також відмова Києва від вступу в НАТО. Водночас він наголосив, що виведення військ має здійснитися з території цих регіонів у межах їхніх адміністративних кордонів.

Путін також зажадав, щоб Україна відмовилася від вступу в НАТО, набувши "нейтрального, позаблокового, без'ядерного статусу". Судячи з логіки таких заяв, "демілітаризація" України тепер має, м'яко кажучи, інший контекст, на відміну від тієї риторики, яка звучала з боку Росії перед початком вторгнення.

Єдиним умовним геополітичним досягненням Путіна на тлі російсько-української війни стало значне розширення міжнародного об'єднання BRICS, яке позиціонується як альтернативний блок західним альянсам. Глава Кремля у своїх виступах неодноразово заявляв про формування "багатополярного світу". Однак тут відкритим залишається питання, чи справді агресія проти України вплинула на зміцнення відносин між країнами Глобального Півдня, чи BRICS — об'єктивне явище на геополітичній карті.

Підсумки

Безумовно ситуація на землі свідчить, що Росія під час повномасштабної війни окупувала деяку частину української території, але слід визнати, що на тисячний день війни ЗС РФ контролюють менше території, ніж у перші місяці повномасштабної агресії. Попри те, що противник наразі володіє тактичною ініціативою на фронті, йому так і не вдається повернути навіть ті території в Харківській і Херсонській областях, які були втрачені через "перегрупування" і прийняття "непростих рішень". Ба більше, Україна зуміла провести так звану Курську операцію, узявши під контроль частину території РФ у Курській області, що було несподіванкою навіть для західних партнерів.

Отже, на тлі бойових дій, що тривають, 16 жовтня президент Зеленський представив у Верховній Раді свій План перемоги, що складається з п'яти пунктів і трьох таємних додатків. Він містить як геополітичні досягнення, так і кроки щодо подальшого стримування Росії.

Насамперед глава держави закликав негайно запросити Україну в НАТО, що, на його думку, зміцнить геополітичну стійкість країни і наблизить її до колективної безпеки Альянсу. Другий пункт передбачає розширення військових операцій на території Росії, зняття обмежень щодо ударів, знищення російської авіації спільно з союзниками. Крім того, Україна пропонує розміщення на своїй території неядерного стратегічного стримувального озброєння для захисту від можливих загроз з боку Росії.

Тобто, якщо План перемоги буде реалізовано, можна говорити про практичну недосяжність виконання завдань із "демілітаризації", поставлених Путіним перед російськими Збройними силами в Україні.

Важливо

Росія заявила в ООН, що ціль із "демілітаризації" України вже виконана