Інвестиції розбрату. Як українські вузи оптимізують на кредит МВФ

Наприкінці квітня широко розійшлася новина про те, що Всесвітній банк виділяє позику $200 млн на закриття деяких вузів в Україні: спочатку проведуть аудит усіх вищих навчальних закладів, після чого вирішать, які з них залишати, а які ні. Деякі політики, наприклад, Ренат Кузьмін, народний депутат від ОПЗЖ, називають те, що відбувається "деінтелектуалізацією нації": "Варто зазначити, що під скорочення потрапляють саме державні вузи. Тобто доступу до вищої освіти позбавляється насамперед обдарована молодь з малозабезпечених сімей, пільгові категорії молодих українців. На вулиці також ризикує опинитися частина викладацького складу вищої школи".

У реальності ж про ліквідацію установ не йдеться, в планах уряду лише укрупнення університетів. Проект "Покращення вищої освіти в Україні заради результатів", що викликав зараз такий ажіотаж, почала готувати ще колишня команда Міністерства освіти та науки України. Відомство навіть запустило оптимізацію навчальних закладів, але основний масив змін повинен відбутися в найближчі пʼять років. За ці роки очікується 20-30 серйозних обʼєднань, які покликані поліпшити систему вищої освіти в країні.

Кредит МВФ і реформи: не знищити, а врятувати

Єгор Стадний, віце-президент Київської школи економіки, в 2019-2020 роках обіймав посаду заступника міністра освіти та науки. Саме він займався питаннями вищої освіти і був одним із тих, хто розробляв пакет змін домовленості з міжнародною фінансовою організацією.

"Кредит Світового банку працює за тією ж логікою, як і будь-яка інша позика від наших міжнародних партнерів. Іншими словами, ми пропонуємо реформи в обмін на інвестиції", — пояснює Стадний. Не секрет, що українській сфері освіти катастрофічно не вистачає коштів на обладнання, сучасні лабораторії та розвиток науки. У державному бюджеті знайти на це гроші практично неможливо, тож МОН в обмін на кредит запропонував власний проект змін у сфері вищої освіти. Зокрема, в пакет увійшла фінансова автономія вузів, що дозволяє університетам розпоряджатися заробленими грошима, розвиток формули розподілу державного фінансування між навчальними закладами, а також модернізація мережі.

"Це передбачає обʼєднання вузів. Суть в тому, щоб все відбувалося не батогом, а пряником", — говорить експерт.

Головним стимулом для того, щоб власне університети захотіли укрупнюватися, повинен стати фінансовий фактор. Якщо кілька вузів в одному місті обʼєднаються в солідний навчальний заклад, вони зможуть розраховувати на серйозні інвестиції в рамках кредиту для придбання обладнання та інших витрат. Сама собою оптимізація не передбачає звільнень співробітників, навпаки, вуз отримує стабільність, а значить, і працівники опиняються в більш вигідних умовах. Однак інвестування коштів у наукове життя має на увазі, що викладачі, які не підходять під критерії, з часом будуть відсіюватися, звільняючи місце більш кваліфікованим і талановитим колегам. Це зі свого боку впливатиме на престиж закладу.

Обʼєднання вузів: ініціатива на місцях

Після того як колишня команда Міністерства освіти та науки пішла, проект загальмувався, однак зараз відомство готове втілювати його в життя. Частково процес запустився ще за часів минулої міністрині Ганни Новосад. Більш того, деякі вузи самі проявляли ініціативу. У Дніпрі, наприклад, є кілька університетів технологічного профілю, які "зʼїдають" один одного. Це Національна металургійна академія, Дніпровський національний університет залізничного транспорту, Український державний хіміко-технологічний університет і Придніпровська державна академія будівництва й архітектури.

Як розповідає Стадний, керівництво цих вузів звернулося в МОН, сподіваючись обʼєднатися в одну юрособу й отримати інвестиційний пакет на розвиток.

"Вузи бачать, що вони "дрібніють", з кожним роком зменшуються. Якщо так піде далі, то через 10-20 років вони перетворяться на дрібні установи, якщо взагалі доживуть до цього", — коментує експерт.

Незважаючи на те що Сергій Шкарлет, нинішній міністр освіти та науки, не відразу включився в процес, зараз він також заявляє про необхідність укрупнювати вузи. В одному з інтервʼю на початку року чиновник зазначив, що скорочення кількості студентів логічно призводить до скорочення викладацького складу й, отже, зменшення фінансування з боку держави. Все це підштовхує університети обʼєднатися, вважає міністр.

Важливо розуміти, що модернізація мережі торкнеться лише великих державних вузів, яких у країні приблизно 100-150. Про дрібні приватні інститути й академії, котрі свого часу отримали ліцензію, не йдеться.

"В Україні багато юридичних осіб, які за законодавством є вищими навчальними закладами, але в них числиться лише 50-100 осіб", — коментує Єгор Стадний. При цьому більше 80% всіх українських студентів навчаються в першій рейтинговій сотні університетів. Як вважає експерт, держава повинна рятувати і звертати увагу лише на ці серйозні установи, що являють собою кістяк української вищої освіти. Дрібні вузи, які часто не надають якісні послуги, з часом вимруть через відсутність попиту на них.

Приватні вузи та філії державних установ покрили всю країну ще наприкінці 1990-х — початку 2000-х як відповідь на запит суспільства. В українських сімʼях у пострадянський час сформувалося стійке переконання, що діти повинні будуть отримувати дипломи про вищу освіту. Батьки не шкодували грошей на хабарі, "пропихування" випускників шкіл на модні юридичні, економічні та психологічні факультети, провокуючи тим самим появу все нових приватних закладів та філій. Але більшість новоспечених фахівців, закінчивши вуз, навіть не планували працювати за професією.

Дослідження, проведене в 2015 році Інститутом персоналу та розвитку, показало, що понад 40% випускників працює не за своєю спеціальністю. У 2017 році цей показник сягав 51%. У коментарях на цю тему Інна Бондіні, начальниця управління з надання послуг населенню Державного центру зайнятості, говорила, що ринок праці в Україні вимагає робочих спеціальностей, але не кожен батько хоче віддавати свою дитину в профтехучилище.

"Відправляючи своїх дітей на здобуття вищої освіти, ми свідомо виводимо безробіття", — вважає Бондіні.

Важливо

Ходити на пари — не означає вчитися. Чому повзе вниз рівень знань в українських вишах

В останні роки тренд змінився — тепер українці вважають за краще відправляти дітей на навчання за кордон, особливо часто — в Польщу. Відповідно, кількість студентів у дрібних приватних вузах, і без того невелика, з кожним роком скорочується. По суті, мережа оптимізується еволюційним шляхом, навіть без участі держави. До початку 2019-2020 навчального року в Україні, за даними Держстату, працював 281 вищий навчальний заклад (університети, академії та інститути). Для порівняння: у 2013 році їх було 325, а в 2010-му — 349. За останній рік кількість вузів ще скоротилася.

Крім того, наприкінці 2019 року Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким українським вищим навчальним закладам не можна відкривати філії в Києві, Харкові, Львові, Дніпрі та Одесі. Наявні ж повинні реорганізувати або закрити до 1 липня поточного року. Це також вплине на зменшення кількості місць навчання в Україні та спричинить за собою якісну модернізацію системи.

Хто незадоволений реформою вищої освіти

Частина вищих навчальних закладів позитивно реагують на оптимізацію мережі й навіть готові ініціювати цей процес. Але знаходяться і ті, хто скептично налаштований щодо змін і бачить в цьому великі ризики для освітніх установ. Цікаво, що критики як приклад наводять і ті заклади, які не підкорюються МОНу.

8 лютого премʼєр-міністр Денис Шмигаль підписав розпорядження про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО) — її повинні приєднати до Харківського національного медичного університету (обидва вузи знаходяться в системі Міністерства охорони здоровʼя). Вже через тиждень на сайті президента України зʼявилася петиція з проханням зупинити процес обʼєднання. У зверненні йдеться про те, що в ХМАПО щорічно навчаються майже 20 тис. лікарів і понад 1 тис. інтернів, при цьому запланована реорганізація призведе до того, що з вузу звільнять тисячі працівників, а в медустановах виникне кадровий голод через брак фахівців.

Вистачає незадоволених і в установах, що підкоряються Міністерству освіти та науки. Негативно відгукується про домовленості з Всесвітнім банком Олег Кручиненко, професор Полтавського державного аграрного університету.

"З десяток вузів залишать на всю Україну, та й вистачить для колонії", — обурюється він. Сумнівається в процесі оптимізації і Кирило Котляров, викладач Кременчуцького льотного коледжу: "Коли закривають вузи на периферії в інтересах розкручених вузів у великих містах — це вже нечесна, проплачена "конкуренція".

Важливо

100 кращих шкіл України. Як виглядає освіта напередодні великих реформ

В цілому ідея оптимізації вузів дуже схожа на медреформу. І там і там співробітники бояться звільнень і закриття установ, пишуть петиції президенту та сподіваються заморозити ситуацію в її нинішньому вигляді. У той же час експерти сходяться на думці, що зміни необхідні, інакше вийти на якісні результати просто не вийде. Через опір суспільства, окремих політиків і негативних чуток, що поширюються, процес модернізації протікає вкрай повільно, але зупинити його вже неможливо. Сфера вищої освіти в Україні так чи інакше буде змінюватися, питання лише в тому, скільки часу це триватиме.