Бензобак слід тримати повним. Як кияни готуються до "прийдешнього" вторгнення Росії

Дзен спального району

В одному зі спальних районів Києва звичайний лінивий ранок неділі. Поряд із житловим будинком комунальники чинять чергову прорвану трубу, люди виходять із собаками на прогулянку, хтось вибігає на пробіжку, радіючи сонячній безхмарній погоді.

У супермаркеті "Велмарт" між рядами бродять рідкісні покупці: жінка прискіпливо вибирає розпушувач для тіста, вчитуючись в етикетки, чоловік зупиняється біля консервації. Пакети з гречкою різної вартості щільно лежать на полицях, як, втім, і всі інші крупи. Лише біля найнижчого цінника —36.24 грн — пусто, натомість за 45.35 грн крупи достатньо. Немає ажіотажу і біля полиць із туалетним папером чи сірниками, там теж товару достатньо.

— То сенс щось гребти? Від цього все одно нічого не зміниться! — дивується продавчиня через питання про те, чи помітно підвищення попиту на якісь товари. Люди постійно обговорюють ситуацію, що склалася, але нічого особливого через це не відбувається, додає вона.

Перехожі на вулиці поговорити про потенційну небезпеку погоджуються неохоче, але, розпочавши бесіду, докладно розповідають про свої враження від новин, що навалилися на Україну.

— Звичайно, я уважно стежу за тим, що пишуть про військову загрозу. Читаю Юрія Бутусова, підписана на соцмережі Володимира Зеленського та його дружину, — зізнається 57-річна Ольга В'ячеславівна. — І справа навіть не в тому, чи вірю я, чи не вірю в те, що пишуть. Важливо розуміти, як підготуватися.

Вона згадує, що у 2014-2015 роках при черговій загрозі щоразу їздила на дачу з папкою документів — "про всяк випадок". Тепер киянка сподівається, що цього разу такої потреби не буде. Ніякі продукти про запас у її сім'ї поки що теж не закуповують — не бачать у цьому сенсу. Проте жінка впевнена, що сьогодні будь-який сценарій розвитку подій можливий, тому людям треба бути готовим до всього.

Такої думки дотримується і 35-річний Павло. На темній курточці вирізняється яскравий логотип футбольного клубу "Шахтар". Через війну, що почалася у 2014 році, йому довелося переїхати з Донецька до Києва, тому зараз він вважає за доцільне готуватися до будь-якого розвитку подій. Каже, що на Західній Україні має друзів, до яких у разі чого можна виїхати.

— Бензобак у автомобілі я завжди тримаю повним. Я так і у 2014 році робив, у результаті мені це тоді дуже знадобилося, — додає чоловік. При цьому він зауважує, що в столиці, як і раніше, немає де припаркуватися, а це означає, що ніхто з міста масово не їде. — Коли в Донецьку народ почав їхати, то за кілька днів місто спустіло — двори стояли без машин. Звичайно, трохи хвилює те, що якщо весь лівий берег столиці "попре" звідси, то будуть суцільні затори.

При цьому Павло впевнений, що якщо вторгнення і відбудеться, то все відбуватиметься поступово, тому час зібратися та виїхати з міста в будь-якому разі буде. Він розповідає, що на його роботі керівництво теж готує план евакуації, однак особливої довіри це не вселяє:

— Вони розраховують на якісь автобуси. Але я сумніваюся, що якщо щось таке почнеться, то хтось виділятиме транспорт. Кожен сам за себе: речі зібрав і поїхав, хто куди зміг.

"Куда ж тікать з Лівого бєрєга?!"

Киянка Інна Коваль жмуриться від яскравого сонця та робить ковток кави з паперового стаканчика. Майже на всі питання вона розводить руками і повторює: "Навіть не знаю ". Зізнається, що новини, що постійно оновлюються, її сильно турбують, але готуватися до можливого вторгнення вона не планує — тривожну валізку не збирає, продукти не запасає. Каже, що за жодного розкладу Київ залишати не планує.

31-річний Ярослав, який спостерігає за дітьми, що грають поруч, на питання про напад 16 лютого лише глузливо посміхається — у достовірність інформації про напад на Україну він не вірить.

— Думаю, що нас трохи дурять, — іронічно примружується він. — Постійно розповідають: "Ось завтра нападуть. Завтра нападуть", — але це так не працює, мені здається. Якби нападали, то все було б несподівано. А які вони там цілі переслідують із усіма цими розмовами, я не зрозумію.

Проте його знайомі не такі спокійні — деякі справді готуються до гіршого розвитку подій і збирають про всяк випадок тривожні валізки, зізнається Ярослав.

— А ми в сім'ї завжди готові. Нас нічого не тримає – раз, зібралися і поїхали з міста, – додає чоловік.

На ринку "Березняки" теж немає жодної метушні. Покупці спокійно прицінюються, де овочі дешевше, переходячи від кіоску до кіоску. Лише дві продавчині емоційно перемовляються між собою:

— І куда ви притягуєте цю війну? — розмірковує одна про останні новини виразним суржиком. — Тікать? А куда ж тікать з лівого бєрєга, Лариса?!

Торговці на ринку запевняють, що жодного особливого ажіотажу серед покупців немає, всі товари беруть, як завжди. Біля банкоматів у торговому центрі, як і в пункті обміну валюти, — жодної людини. Тут взагалі паралельна реальність — зі знижками до 14 лютого в магазинах спідньої білизни та барвистими афішами ресторанів. І якщо не відкривати новини, то здається, що День святого Валентина — це єдине, до чого сьогодні справді готується місто.