"Ми чекаємо, коли нас звільнять". Як Генічеськ живе в російській окупації (фото, відео)

Районне місто Генічеськ на Херсонщині російська армія в Україні захопила першим, ще вранці 24 лютого. Як військовий чи стратегічний об'єкт він не цікавить окупантів, тому основні сили ворога пройшли місто транзитом, залишивши тут близько 500 своїх солдатів. У місті не працює поліція, і було кілька випадків мародерства, але загалом Генічеськ живе спокійно.

Місцева 47-річна мешканка Ярослава (ім'я змінено з метою безпеки героїні), власниця кількох торгових точок на місцевому ринку, розповіла Фокусу про дефіцит продуктів, катастрофічну ситуацію з готівкою та про те, як городяни вийшли на мітинг проти окупантів.

Ярослава, як усе відбувалося 24 лютого?

На початку шостої ранку нас із чоловіком розбудила заплакана донька та сказала, що почалася війна. Ця фраза й так звучить неприродно, а спросоння взагалі здалося абсурдом. Але потім я почула цей звук — такий сторонній, чужий. Свистіли ракети, щось вибухало. Ми відчинили вікно, і нам здалося, що все це летить просто на нас. Потім посипалися дзвінки від друзів. Вони казали, що росіяни вже розбомбили блокпост на Чонгарі та рухаються сюди, а це сорок хвилин їзди від нашого міста. Як ми потім дізналися, атака на Чонгар почалася о третій годині ночі, а о п'ятій там уже все рознесли.

Я не знаю, скільки часу місто було під обстрілом — може, годину чи дві, до світанку. Російські військові пройшли нас транзитом. Частина колони попрямувала повз Генічеськ Московською трасою на Запоріжжя, а інша повернула [через селище Новоолексіївка] на Херсон.

Чи були жертви серед мирного населення?

Так, чотири будинки повністю згоріли. Жінку вбило осколком — вона стояла біля вікна, коли поряд прилетів снаряд. Дві сім'ї з дітьми потрапили до лікарні з пораненнями. Наступного дня багато хто відновлював будинки — хто вікна, хто дахи.

Найбільша інфраструктурна шкода — це підірваний міст, що веде на Арабатську стрілку. Там розташовані три великі житлові селища, проїзд на материк можливий тільки цією дорогою, так що вони виявилися практично відрізаними від цивілізації. Щоправда, на мосту вціліла одна смуга, але коли нею їде машина, вся споруда хитається, тож проїжджати там небезпечно. Люди все одно їдуть на свій страх і ризик, бо їм потрібні продукти.

Тепер у вас тихо?

Так, тихо. Після 24 лютого в місті не було жодних воєнних дій. Першого ж дня до нас заїхало близько 500 російських військових, вони зупинилися в гуртожитку профтехучилища на околиці міста. Адміністрація установи – директор і майстри – особисто на своїх машинах розвезли учнів по батьківських будинках. Містяни, які живуть поруч із училищем, кажуть, що російська техніка там час від часу змінюється. Швидше за все, це перевалочна база — заїхали-виїхали, заїхали-виїхали.

Генічеськ під окупацією. Арешти й мародерство

У місті ввели комендантську годину?

Так, комендантська година діє з першого дня війни — з восьмої вечора й до шостої ранку. Але хто її запровадив, я не знаю. Просто це оголошення пройшло по всіх міських Telegram-чатах. Саме в чатах з'являється вся інформація.

За час росіяни когось заарештовували?

Я чула про такі випадки. Двох людей затримали після українського мітингу проти окупантів. Одного з них потім начебто відпустили, але я з ним не знайома, тому не можу підтвердити.

Випадки мародерства в місті були?

Так, першого ж дня війни. 24 лютого о дев'ятій ранку на ринку пограбували два магазини — з технікою та з одягом. У нас там дуже хороша охорона: за останні кілька років не було жодної крадіжки, але нічого не змогли зробити. Мародери були в масках, але я не впевнена, що то були російські солдати. Швидше, це люди, які знали, що настало безвладдя: із самого ранку в місті зникла поліція.

Директор ринку сказав: через те, що в нас мирне місто, під час війни воно постійно приваблюватиме всяке поголів'я. Мабуть, хтось уже заїхав до нас із метою мародерства.

Ви сказали, що поліції нема. Тобто вони просто поїхали?

Кілька днів у місті не було жодної поліцейської машини. Потім з'явилися якісь автомобілі з українськими прапорцями, але я не знаю, хто сидить усередині цих машин і ким ця поліція контролюється. Наші молоді хлопці організували "народний контроль" і самостійно патрулюють місто, щоб не допустити заворушень і пограбувань.

Сьогодні [10 березня] на ринку було зібрання підприємців. Ми вирішили, що чоловіки по черзі чергуватимуть у нічну зміну й таким чином допомагатимуть охороні впоратися з мародерами.

Банкомати в Генічеську працюють по годинах. "Із готівкою в місті катастрофа"

Яка ситуація з продуктами? Чи є дефіцит?

У більшості працюючих магазинів, а їх не так багато, практично порожні полиці. Там є вода, якісь приправи і все. Є ще кілька магазинів, де буває завезення продуктів. Думаю, що це старі запаси, що підвозяться зі складів. Але будь-яке таке підвезення товарів супроводжується шаленими чергами, тиснявою та заворушеннями. Керівництво магазинів намагається якось заспокоїти людей, але, мабуть, страх, що тобі не дістанеться, перемагає.

У багатьох генічан, особливо пенсіонерів і бюджетників, гроші є лише на картках. Якщо враховувати, що працюючих магазинів не так багато, магазинів із продуктами ще менше, то тих, хто продає товар безготівково, — взагалі одиниці. Тож там і виникає такий дикий ажіотаж. А ось за готівку дещо можна купити на ринку в приватників. Але голоду в місті немає.

Із якими продуктами ситуація дуже складна?

Немає борошна, немає цукру, якихось круп. Великі проблеми з хлібом: на хлібозаводі немає дріжджів. Хліб випікається такими дрібними партіями, що продається вранці протягом години. Хто встиг, той узяв. Ще кримські татари печуть і продають лаваші. Люди стали випікати вдома бездріжджовий хліб.

У міському чаті час від часу пишуть: сьогодні в такий час у такий магазин привезуть такі продукти. Але все це дуже швидко розкуповують. Я чула, що машини намагаються прорватися на бази до Мелітополя, але дорогу розбомбили і там дуже багато блокпостів. Таксисти їздять, а от пропускають продукти чи ні, я не знаю.

Банкомати в місті взагалі не працюють?

Працюють щогодини. Щоб пробитися, треба вистояти шалену чергу. Моя мама кілька днів тому зуміла зняти всю пенсію, але простояла в черзі понад три години. З готівкою в місті просто катастрофа.

Аптеки працюють?

Аптеки, можливо, і працюють, але ліків уже немає. Якщо ми говоримо про людей, які щодня залежать від якихось ліків, то таких препаратів зараз не купиш. Ще минулого тижня в аптеки теж були черги, але зараз їх немає, бо купувати нема чого.

У вас кілька днів не було світла та води. Чому?

Так, по всьому місту дві доби не було світла. Пройшла чутка, що нас переключають до кримської енергомережі. Оскільки воду в місті качають електронасосами, відсутність світла передбачає відсутність води.

Школи та дитсадки теж не працюють?

Із 24 лютого оголосили офіційні канікули до 13 березня. Тобто теоретично в понеділок вони мають запрацювати. Ходять розмови, що в такій ситуації краще було б залишити дітей на онлайн-навчання. Ось тільки в місті практично немає інтернет-зв'язку. Мобільний інтернет ще так-сяк ловиться, а ось інтернет-провайдери не працюють.

"Люди сподіваються на визволення"

Як відреагували на окупацію городяни?

Усе моє оточення обурене. На власні очі я не бачила жодної людини, яка зраділа б тому, що відбувається. Але в мережі ходив ролик, як у місто привезли гуманітарну допомогу з Криму. Це навіть не допомога, а невеликий бус, який був потрібен росіянам для картинки. Бабусі пішли — чоловік п'ятдесят, із задоволенням взяли ці пакунки з гречкою. Хоча вартість цього пакету була не більше за 200 грн. Але це старе покоління, до того ж у людей залишається сильний страх голоду. У цьому ролику була одна жінка, яка на камеру відверто раділа, обійняла російську військову та сказала щось на кшталт: "Яке щастя, я тепер зможу з'їздити до сестри до Москви, бо я її п'ять років не бачила". В нас цей випадок широко обговорювали. Кожен хотів купити квиток цій жінці та відправити її в Москву назавжди.

На вихідних у вас відбувся проукраїнський мітинг. Він був чисельним?

Як написала місцева газета: за останні 30 років така кількість народу не збиралася жодного разу. Нарахували близько 4 тис. учасників. Для нашого містечка це справді дуже багато [населення Генічеська – 19,5 тис. осіб]. Мітинг проходив більше двох годин, дуже емоційний, але мирний і організований. Ніхто з місцевої влади до нас не вийшов.

Коли мітингувальники вже підходили, поперек дороги стала поліцейська машина, але її просто обійшли. Між городянами та військовими, які постійно тримали руки на автоматах, було, може, два-три метри. Близько 20 хвилин генічани говорили все, що думають про їхню присутність у місті.

Військові не погрожували?

Ні, вони мовчали. У масках, у касках, у повному обмундируванні просто стояли та слухали. Мітинг закінчився мирно.

Усі, кого я знаю, сподіваються на визволення Генічеська. Але в деяких людей є образа, що про нас [в Україні] всі забули. Взагалі, всередині є цей тваринний страх, що якщо нас відвойовуватимуть, то нам таки знадобляться наші бомбосховища. Але якщо мене запитати, чи я хочу, щоб нас відвоювали, то я точно можу сказати: так, я дуже боюся, я не хочу вмирати й не хочу, щоб постраждали мої близькі, але ще я точно не хочу бути в окупації, не хочу, щоб наше місто належало чужій країні.