Оточення чи маневрена війна. Що відбувається на лінії Бахмут – Лисичанськ

Нині на сході України украй важка ситуація. ЗС РФ розвивають наступ за кількома напрямами одночасно. ЗСУ з боями відходять на нові позиції. Була залишена Світлодарська дуга, важкі бої ведуться у місті Лиман і його окрузі. У ЗМІ ширяться вкидання про оточення частин ЗСУ у Сєвєродонецьку та перекриття "дороги життя", траси Бахмут — Лисичанськ. Як бачимо, інформації багато, відповідей мало. Що ж відбувається насправді? Давайте розбиратися.

Траса Бахмут — Лисичанськ

Траса не перерізана, але в її околицях йдуть важкі бої, тобто траса прострілюється — як артилерією, так і мінометами, знаряддями тощо. Це справді ускладнює переміщення по ній, але навіть якщо припустити, що вона справді буде втрачена, тобто перекрито фізично, то все одно зв'язок між Бахмутом і Лисичанськом залишається. На північ є ще одна траса. До речі, за невдалої спроби частин ЗС РФ форсувати річку Сіверський Донець у районі Білогорівки їхнім командуванням якраз переслідувалася мета перерізання цього другого шляху. Але ворог був розбитий, а форсування річки скінчилося для нього розгромом. Саме тому навіть близько не планується перекриття наземного сполучення між Бахмутом і Лисичанськом.

Відведення сил ЗСУ

Важливо розуміти, що на сході триває маневрена війна. На такій війні ваші сили можуть рухатися і займати нові позиції, так і відходити, залишаючи ті чи інші ділянки, наприклад, щоб уникнути оточення. Саме це й сталося на Світлодарській дузі. Можна було залишити там наші сили — тоді вони були б заблоковані в місті ворогом. Ці люди були б втрачені. Але командування робить грамотно, коли зберігає наші сили, відводячи їх на нові позиції. Це призводить до наступного важливого моменту — виснаження.

Виснаження

Виснаження на війні — це виснаження сил ворога постійними болісними ударами, заманенням їх у вогневі мішки (зони, де по ворогові концентрується вогонь усіх засобів ураження), відходом і примусом його переслідувати ваші сили, цим змушуючи ворога розтягувати свої війська і комунікації.

ЗСУ відходять, залучаючи за собою частини ЗС РФ, бойовиків, найманців та інших, і знищуючи їх у заздалегідь пристріляних ділянках. Візьмемо, наприклад, місто Попасна. Цей населений пункт був ключовим для ворога, оскільки знаходиться на відносній висоті. Не контролюючи Попасну, неможливо було розвивати наступ далі. Але тепер, спускаючись із цієї висоти на оперативний простір, рухаючись у бік Бахмута чи траси, що веде на Лисичанськ, сили ворога стають вкрай уразливими — вони більше не захищені забудовою і висотою. Розтягуючись на просторах у низині, вони уразливі до будь-яких засобів ураження. Від мінометів та ПТРК до артилерії і дронів-камікадзе. До речі, останні активно використовуються зараз саме на цій ділянці фронту.

Не потрібно посипати голову попелом завчасно

На картах, що гуляють в інтернеті, які показують положення фронтів, часто відображено сили ворога, але зі зрозумілих причин не показано сили ЗСУ. Це добре, що вони приховані. Про них знає лише Генштаб — тільки він і має володіти цією інформацією. Але я нагадаю, якщо на картах не зображені наші сили, це не означає, що їх там немає. Прямо зараз на сході розгортається велика битва, в якій беруть участь десятки тисяч солдат і сотні, а можливо навіть тисячі одиниць техніки. На наступ ворога ми відповідаємо як вимотування, так і вклинювання — контратаками.

Ніхто не постановив, що саме ЗС РФ переможуть у цій битві та зможуть здійснити свої плани щодо оточення наших сил. Нічого не вирішено, битва триває, а ЗСУ мають усі інструменти та можливості завдати військам ворога болісних розгромів на кшталт того, що ми могли бачити під Білогорівкою. Найважливіше — пам'ятати, що жодного оточення немає, ситуація хоч і складна, але контрольована, ніде немає розгрому наших частин, а ворог, мабуть, використовує на цьому напрямі (Попасна) свої останні сили, здатні на такий масштабний наступ.

Ворог, зрештою, буде виснажений і розбитий, а ЗСУ, зберігши свої сили, за допомогою свіжих резервів перейдуть у контрнаступ і відкинуть ворога назад — точно так само, як відкинули зовсім нещодавно з-під Харкова.

Важливо

Кожен президент матиме свій Іловайськ. Чому Зеленський і Порошенко мають об'єднатися