Тінь диктатури. Коли треба захищатися, але боїшся офіцерів: досвід Греції і Тайваню

У грецькій і тайванській політиці є стійка і давно засвоєна недовіра до військових офіцерів у справі перетворення цивільної молоді на ефективних солдатів. Служба в армії знецінена серед усіх найважливіших цивільних сторін — призовників, їхніх сімей та політичних представників. В результаті цивільне та військове керівництво пост-авторитарних країн зазнає труднощів з адекватною підготовкою та оснащенням своїх армій, заснованих на призові.

Фокус переклав новий текст Антоніса Камараса, присвячений подоланню проблем у відносинах між солдатами та офіцерами в арміях Греції і Тайваню.

Грецький уряд може зробити низку кроків для вирішення цієї проблеми. По-перше, він має краще донести до призовників, як армійська підготовка, особливо в технічній сфері, допоможе їм у професійному житті. Підвищуючи рівень підготовки призовників, він також має продемонструвати тверду прихильність до забезпечення фізичної безпеки новобранців, щоб остаточно порвати будь-який зв'язок із бездушним військовим режимом 1967-1974 років. Нарешті, уряд може подати призов до армії як засіб вирішення проблем, з якими повсюдно стикаються багаті суспільства — наприклад, наголошуючи на важливості режиму та фізичної підготовки для вирішення проблеми високого рівня ожиріння в країні.

Військова та геополітична ситуація на Тайвані відрізняється від ситуації у Греції. Але, покладаючись на своє населення в захисті від екзистенційної загрози з боку Китаю, Тайбей може отримати користь з таких заходів.

Греція без "чорних полковників". Як будувати армію в країні, яка покінчила з диктатурою

Під час диктатури в Греції, яка тривала з 1967 по 1974 рік, призов до армії служив інструментом примусу цивільного населення до покірності як у казармах, так і за їх межами. Наприклад, коли у 1973 році студенти виступили з протестом, саме призовом до армії у поєднанні з тортурами з боку військової поліції хунта змусила їх відмовитися від політичної активності. Після цього студентські протести не вщухли, призвівши до подальшого повстання в Афінському політехнічному інституті, яке було криваво придушене за участю військових підрозділів. Такі репресії підірвали легітимність офіцерського корпусу та інституту призову загалом.

Під час переходу до цивільного правління реформа призову стала у спосіб продемонструвати цивільний контроль над офіцерським корпусом. Демократично обрані лідери, підзвітні парламенту, ЗМІ та громадянському суспільству, хотіли домогтися нормального поводження із призовниками. Борючись за голоси виборців, політики політики часто поєднували структурні особливості армійського життя — дисципліну, режим фізпідготовки, вимогливі тренування з елементом фізичної небезпеки — з авторитаризмом як таким. Оскільки студенти були найпомітнішою соціальною групою, що чинила опір військовій диктатурі, вони згодом набули унікальної моральної, а отже, і політичної сили. Їхня антимілітарна позиція була інституціоналізована через контрольовані партією студентські організації, які стали неофіційним арбітром у визначенні прийнятного досвіду призову на десятиліття вперед. У країнах на кшталт Аргентини після демократичних змін спостерігався аналогічний феномен.

Щойно призов знецінюється, він втрачає широку соціальну підтримку. Наприклад, на Тайвані після закінчення авторитарного правління призов до армії було обмежено чотирма місяцями. Багато молодих громадян та їхні сім'ї небезпідставно дійшли висновку, що це марна і стомлива трата часу. У таких умовах ті, хто має політичні зв'язки, прагнуть скоротати час служби, а не на кордоні чи в полі. Нерівність, що виникає в результаті, підриває ефективність і згуртованість підрозділів, а також залишає передові частини недоукомплектованими. Якщо навіть самі політичні еліти доходять думки, що призов до армії не потрібен, то політична ціна за те, щоб залишити ці проблеми поза увагою, невелика.

Дискредитація призову, скорочення армії

Дискредитована система призову в Греції мала серйозний, хоча й рідко визнаний вплив на доктрину національної оборони.

• По-перше, в результаті країна почала покладатися на закупівлю основних систем озброєнь у таких могутніх покровителів, як США та Франція. Ці системи укомплектовані професіоналами, і вважається, що їхня покупка дозволить заручитися підтримкою цих країн у протидії військовій могутності Туреччини.
• По-друге, це призвело до надмірної уваги протидії шляхом стримування. Наприклад, чинні офіцери мають на увазі, а відставні офіцери сміливо заявляють, що ракети класу "повітря-земля" можуть допомогти стримати турецький напад. Однак цей підхід ризикує виявитися контрпродуктивним, особливо якщо така тактика призведе до жертв серед цивільного населення, лише зміцнивши рішучість Анкари.
• По-третє, слабка система призову послаблює компетенцію об'єднаних армій та змушує ВПС та ВМС "діяти поодинці". Перевага в повітрі, досягнута завдяки придбанню літаків 4,5 та 5 поколінь, нині не може бути мультиплікатором сили для армії. Це створює проблеми навіть усередині самої армії. Наприклад, Греція має сучасні основні бойові танки Leopard. Але оскільки її механізована піхота здебільшого укомплектована призовниками, у польових умовах їх супроводжують давно застарілі БТР M113.

• Четвертий наслідок — пріоритет операцій у "сірій зоні" мирного часу над підготовкою до тотальної війни. Постійні операції в "сірій зоні" допомогли грецькому флоту та військово-повітряним силам розвинути тактичну майстерність, але це сталося за рахунок звуження їхнього професійного кругозору. Наприклад, військово-повітряні сили розвивають свій потенціал у повітряному просторі Егейського моря, де йде запекла боротьба, на шкоду відточенню навичок ведення загальновійськових операцій. Деградація призову посилює природне прагнення ВМС та ВПС до підвищення кваліфікації у мирній "сірій зоні", а також у внутрішньовідомчих закупівельних баталіях. Зараз, коли грецький уряд закуповує сучасні фрегати та винищувачі, армія, яка може бути мобілізована лише у разі тотальної війни, залишилася осторонь.
• Зрештою, коли призовникам не довіряють керувати сучасним обладнанням, армія не отримує такого обладнання. Цивільне керівництво Греції не бажає інвестувати в тактичні безпілотники для розвідки, спостереження та рекогностування, які могли б використовувати сотні призовників-фахівців. Навіть коли українські війська продемонстрували потенційні переваги такого підходу, грецькі ВПС продовжують віддавати перевагу жменьці безпілотників HERON та MQ-9B Sea Guardian.

Як налагодити систему призову до армії. Від відчуження до об'єднання

З чого Греції почати виправляти збитки, завдані її системі призову? Завдання полягає в тому, щоб переконати зацікавлених цивільних. Варто розпочати з наголошення на значущості військової служби у цивільному житті, запевнення призовників у тому, що — на відміну від минулого — вони можуть розраховувати на фізичну безпеку та захист, і, нарешті, об'єднання призову з ширшими проблемами, що стоять перед грецьким суспільством.

Цивільне та військове керівництво Греції має донести до призовників значимість високої ефективності та самостійності у сучасному військовому житті. Для цього необхідно показати їм, що їхня технічна підготовка та досвід допоможуть їм досягти успіху в майбутньому після призову. Наприклад, стрибки з літаків призовників-десантників не мають очевидної користі для життя — але вони можуть дати вам перевагу в цивільному середовищі.

Розумний, амбітний призовник і сам розуміє, що членство в елітних армійських формуваннях покращить його цивільні перспективи. Необхідно перетворити це на загальноприйняту мудрість для всіх майбутніх призовників. Наведемо лише один приклад: запровадження спеціалізації призовників з БПЛА могло б одночасно допомогти задовольнити нагальну потребу на полі бою та донести до свідомості призовника довгострокові переваги та інтелектуальну реалізацію, які може дати служба у сучасній армії.

Сім'ї призовників також повинні бути впевнені в тому, що їхні діти будуть захищені від шкоди та жорстокого поводження, незважаючи на сучасний та фізично жорсткий режим підготовки. Сім'ї повинні спочатку знати, що вимоги до їхніх нащадків будуть підкріплені надійною культурою турботи, інституціоналізованою за допомогою добре продуманих стандартів безпеки. Це допоможе подолати спадщину авторитарної доби, коли зловживання з боку безкарних офіцерів були невід'ємною частиною життя призовника.

Зрештою, для суспільства загалом переваги призову можна пов'язати з проблемами, з якими стикаються багаті суспільства у всьому світі. Греція є найогряднішою країною в Європейському Союзі. Оновлений, науково обґрунтований режим фізичної підготовки для призовників може покращити фізичну форму чоловічого населення та послужити найважливішим елементом загальнонаціональної стратегії охорони здоров'я у боротьбі з ожирінням. Там, де армійська підготовка все ще сприймається як форма авторитарної дідівщини, такий підхід може перетворити її на фундамент здорового життя.

Армія нового типу: уроки для Тайваню

Між Грецією і Тайванем є чимало важливих відмінностей. Греція перейшла до демократії набагато раніше, у 1974 році, тоді як Тайвань демократизувався у 1990-х роках. Греція також виграє від близькості до таких країн, як Швеція, Фінляндія та Ізраїль, які досягли успіху в інтеграції призову до збалансованої структури збройних сил та доктрини національної оборони. Тайвань, навпаки, розвивав американську модель експедиційної війни, засновану на добровільних силах, яка погано підходить для територіальної оборони.

Однак є й важливі схожості. Американські аналітики наголошують на необхідності дотримання балансу між проведенням операцій у "сірій зоні" на морі та в повітрі та підготовкою населення до сухопутного вторгнення на Тайвань. Тайванських політиків також критикували за неефективну або навіть контрпродуктивну стратегію стримування шляхом атаки у відповідь, засновану на ракетних ударах по материковій частині Китаю.

Тайвань також має низку переваг перед Грецією, коли йдеться про можливість реформувати систему військового обов'язку. Екзистенційна загроза, що походить від Китаю, вже викликала масовий попит на краще оснащення та навчання тайванських громадян. Тайвань також виграє від всебічної критики його збройних сил із боку аналітичної спільноти США. Політичній еліті важче наполягати на тому, що все гаразд, а політики, орієнтовані на реформи, можуть навіть здобути перевагу.

Понад те, акцент на стратегії великої кількості малих речей добре підкріплюється розширенням призову. Зрештою, багато з цих "малих речей" повинні використовувати призовниками, незалежно від того, чи є вони військовослужбовцями постійної армії або армійського резерву. Оскільки уряд США відмовляється продавати великі системи озброєнь на кшталт протичовнового гелікоптера MH-60R Seahawk і натомість наполягає на тому, щоб Тайвань взяв уроки сухопутної війни в України, у Тайбея з'являється ще більше причин інвестувати в реформу призову.

На основі цих ідей тайванські лідери, як і їхні грецькі колеги, можуть допомогти перемогти спадщину авторитаризму та розробити систему призову, що добре відповідає їх історії та обставинам.

про автора

Антоніс Камарас — науковий співробітник ELIAMEP, провідного грецького аналітичного центру зовнішньої політики, який спеціалізується на питаннях оборони. Співавтор великого дослідження про військову службу в Греції. Був строковиком у грецькій піхоті з 1989 по 1991 рік, вступивши на службу через 15 років після падіння військової диктатури в Греції.