"Сиділи на карачках і били прикладом в обличчя", — звільнений Діанов про обмін полоненими

Українські військовополонені до останнього не знали, що їх повернуть додому в межах великого обміну полоненими. Звільнений морський піхотинець Михайло Діанов в інтерв'ю виданню "Цензор.НЕТ" згадує останні дні полону та розповідає, що відчував після приїзду в Україну.

За його словами, він із побратимами до останнього не знав, що планується обмін полоненими між Україною та Росією.

20 вересня в один із бараків зайшли російські наглядачі та озвучили прізвища військовослужбовців, яким потрібно було з речами з'явитися на вихід. Діанов зізнається, що чекав на чергову поїздку на допит до Слідчого комітету. На контрольно-пропускному пункті окупанти поділили полонених і повністю доглянули.

"Ми десь п'ять годин сиділи на карачках. Чекали, що буде далі. Потім я побачив, що з лівого боку вивели командирів морської піхоти — Волину, Дзуся, Доброго та ще когось. Вони були у дисциплінарному ізоляторі, туди заводили людей Там постійно були крики, били струмом, били кийками... Під'їжджають військові КамАЗи, а в одному з них уже сиділи люди... Ми сиділи до них спиною... Чую прізвища: Потчев, Каширін, інші... Я знаю, що це мої пацани, тобто вони вже в машині. І розумію, що збирають морських піхотинців, їх дуже багато, та й "азовці" там".

Росіяни зажадали, щоб військовополонені натягли собі на обличчя шапки чи каптури. Михайлу Діанову доклали шматок цілофану і замотали його скотчем. Навіть під час транспортування, як згадує морський піхотинець, росіяни знущалися з полонених. Діанову один із наглядачів ногою уперся в груди, щоб затягнути скотч на обличчі якнайсильніше. Окрім цього, до обміну російський окупант ударив йому прикладом в обличчя за "неправильну поведінку".

"Треба було сидіти дуже щільно. Я сидів крайнім, за спиною вже була кабіна. Сідаєш на жопу, вибачте на слові, розставляєш ноги, наступний сідає спиною до тебе так. Перед тобою купа народу, тобі на груди тиснуть, дихати неможливо, ребра передавлюються — і вони все одно ногами впихають ще більше людей", — продовжив захисник "Азовсталі" і додав, що в такому положенні їм довелося їхати понад шість годин.

Після приїзду Діанов почув звук реактивного двигуна літака і припустив, що їх транспортуватимуть авіацією. Пізніше військовослужбовець з'ясував, що завантаження транспортного судна здійснювалося в Таганрозі. Одного разу Діанов почув оголошення диктора, який повідомив, що один із бортів готується до вильоту до Москви.

"Я зорієнтувався, що ми летимо на північний захід. Подумав, що нас можуть переправити до Білорусі. Нас у літаку було рівно 200 людей. Цифра така ще, якраз для обміну… Опа — ми сідаємо у комфортабельні автобуси, а не в КамАЗи. Знову надія... Ще більше і більше... Починаємо їхати — і я знову правим оком підглядаю і розумію, що зараз десь п'ять годин, і світло у мене з правого боку... Відповідно, з лівого боку схід, з правого — захід, сонце там отже, ми їдемо на південь. Думаю: точно з Білорусі йдемо в Україну", — поділився спогадами Діанов.

Якоїсь миті автобуси зупинилися, а російські спостерігачі вийшли з транспорту. За мить, за словами Діанова, до салону зайшов чоловік, який привітав військовополонених фразою "Слава Україні!". Насамперед, як зазначає морський піхотинець, він зателефонував рідній сестрі, а всі номери телефонів близьких знав напам'ять. Останній раз на зв'язок із родичами захисника "Азовсталі" виходили в ніч з 15 на 16 травня, коли бійці змогли відновити роботу Starlink.

Варто зазначити, що в інтерв'ю виданню "Цензор.НЕТ" Михайло Діанов ділився спогадами про свій перший бій під Маріуполем та розповідав, як потрапив на територію заводу "Азовсталь".

Також повідомлялося, що поранений піхотинець Михайло Діанов повернувся з російського полону без кістки у пошкодженій руці.