Правити морями. Майбутні "дрононосці" для Bayraktar TB3 та інших БПЛА Туреччини

Турецький TB2, немов Toyota Corolla серед безпілотників, дешевий і надійний, але не дуже швидкий і потужний. Незважаючи на низьку швидкість і помітність для наземних радарів, турецькі безпілотники прославилися тим, що переламали хід війни в Сирії, Лівії та Кавказі. Відомим Bayraktar TB2 також приписують допомогу Україні в стримуванні російського наступу на Київ, участь у захопленні стратегічного острова Зміїний і потоплення крейсера "Москва", флагмана російського Чорноморського флоту. Хоча успіх TB2 може бути пов'язаний із його камерою високої чіткості й вмілими операторами, які знають, як зробити відео вірусним, немає жодних сумнівів у тому, що Туреччина з великим успіхом використовує безпілотники в регіональних конфліктах і відвойовує дедалі більшу частку світового ринку експорту безпілотників.

Фокус переклав нову статтю Оллі Пекка Суорса та Брендона Дж. Кеннона про майбутнє турецьких безпілотних апаратів.

Спираючись на цей успіх, Анкара зараз займається розробкою повноцінних "дрононосців" — класу легких авіаносців, які несуть кілька десятків дистанційно пілотованих літаків Bayraktar TB3, які поки що розробляються. Туреччина, схоже, стане першим оператором авіаносних кораблів, який замінив пілотовані літаки безпілотними системами. Хоча це далеко не єдина держава, що розвиває можливості таких авіаносців, Туреччина є провідною державою, яка прагне створення "дрононосців", оснащених озброєними безпілотниками далекого радіусу дії, як основного авіаційного елемента корабля.

Ця новинка є ще одним інструментом, за допомогою якого Туреччина може проводити свою дедалі амбітнішу регіональну політику. Однак, оскільки турецькі безпілотники залишаються вразливими для сучасних засобів ППО, ми стверджуємо, що дрононосцям знайдеться місце у війнах низької інтенсивності, таких як проксі-війни в Лівії та Сирії. Безпілотники допоможуть Анкарі проєктувати силу на великі відстані, не залежно від присутності землі. Так нові авіаносці підтримають інтереси Анкари, яка бореться за регіональний вплив на Близькому Сході, в Африці та за її межами. Тим не менш, авіаносці, подібні до турецьких, мають очевидні обмеження можливостей і не повинні розглядатися як фактор у повітряному середовищі з високою інтенсивністю боротьби.

Утім, Анкара й не має наміру використовувати цей майбутній потенціал саме так. Слід очікувати, що Туреччина направить свої авіаносці з можливістю амфібійної висадки на поля боїв на зразок Лівії чи Сомалі для розвідки та спостереження, а також для боротьби з повстанцями та ближньої авіаційної підтримки, створюючи нішу для повітряних операцій у районах, що слабко захищені. Ця розробка є частиною ширшої тенденції, коли країни розробляють носії для безпілотних систем і безпілотні "материнські кораблі" для доповнення пілотованої авіації або для країн із середнім рівнем доходу, щоб обійти дороге будівництво авіаносців.

Перший турецький "дрононосець"

Розробка авіаносців для безпілотників пов'язана з регіональними стремліннями Анкари, які виявляються в амбітній воєнній модернізації та розробці деяких власних перспективних оборонних продуктів, таких як TB2 компанії Baykar. Ґрунтуючись на мантрі президента Реджепа Тайїпа Ердогана про те, що Туреччина не грає в гру, а змінює та визначає її правила, військово-морська модернізація Туреччини включає нові підводні човни, надводні бойові кораблі, безпілотні патрульні судна та два легкі авіаносці для безпілотників. Перший із них, TCG Anadolu, корабель із палубою для гелікоптерів, був уперше спущений на воду в травні 2019 року та продовжує проходити реконструкцію і випробування на турецьких верфях Тузла під Стамбулом. За прогнозами, корабель буде зданий до кінця 2022 року. Роботи над кораблем TCG Trakya із цієї ж сім'ї ще не почалися. Обидва кораблі будуть оснащені БПЛА.

Тому план Туреччини щодо перетворення TCG Anadolu на авіаносець для безпілотників слід розглядати як ще один крок у довгому пошуку ідеального авіаносця для Анкари. Будучи прем'єр-міністром, Ердоган ще 2017 року [Ердоган обіймав посаду прем'єр-міністра Туреччини з 2003 по 2014 рік, — прим. ред.] заявив про зацікавленість Туреччини в будівництві легких авіаносців. Із того часу він неодноразово повторював свою ідею, що ВМС Туреччини матимуть кілька авіаносців.

Anadolu збудований на базі іспанського десантного корабля Juan Carlos I, створеного компанією Navantia. Кораблі цього класу водотоннажністю близько 27 тисяч тонн мають обмежену здатність ефективно експлуатувати літаки короткого зльоту й посадки F-35B, якими оснащені палуби авіаносців Lightning США та їхніх союзників. Конструкція корабля обмежує його можливості перевезення буквально декількома літаками, а недостатня площа палуби 231x32 м і розташування літакового ліфта знижують ефективність експлуатації повітряних суден. Крім того, два нинішні оператори кораблів цієї конструкції, Іспанія та Австралія, або відмовилися від цієї ідеї, або відклали остаточне рішення про переобладнання своїх кораблів для експлуатації літаків F-35B у зв'язку з цими обмеженнями.

Туреччина вклала значні кошти в програму F-35, ставши партнером із розробки на ранніх етапах і розмістивши замовлення як мінімум на 100 зразків, які могли б включати додаткове замовлення на літаки F-35B з укороченим зльотом і вертикальною посадкою для оснащення власних авіаносців. Укладена Туреччиною у 2017 році угода щодо придбання російської зенітно-ракетної системи С-400 змусила США виключити Анкару з програми F-35 через побоювання щодо спільного розміщення російського радару та літака п'ятого покоління в одному повітряному просторі. Втрата доступу до F-35 змусила Туреччину шукати альтернативні рішення для реалізації своїх амбіцій у галузі авіаносної авіації.

У зв'язку з цим через брак інших варіантів переобладнання Anadolu на безпілотний авіаносець отримало сильну політичну підтримку. Але було висунуто й кілька інших ідей, включаючи модифікацію розробленого турецькою аерокосмічною промисловістю перспективного реактивного навчально-тренувального літака Hürjet із легким ударним потенціалом для польотів із Anadolu. Однак такий варіант неможливий, оскільки плановані БПЛА матимуть значно більший бойовий радіус і час перебування в повітрі, ніж Hürjet, і водночас нестимуть менше ризиків. Крім того, для розміщення цього типу літаків будуть потрібні значні додаткові модифікації Anadolu, включаючи аерофінішери та, ймовірно, інший метод допоміжного зльоту, що значно збільшить вартість програми. Також сумнівно, що звичайна злітно-посадкова платформа для пілотованих бортів допоможе Туреччині досягти перспективного прагнення експлуатувати літаки F-35B із авіаносців.

Тому характеристики авіаносця, ймовірно, краще сумісні з TB3 і створеного на основі його двигуна Kızılelma — малопомітного надзвукового БПЛА, що перебуває на стадії розробки, який також зможе злітати з авіаносця. Палубне авіакрило Туреччини, швидше за все, формуватиметься на основі передових безпілотних систем, а не пілотованих літаків. Проте турецький представник оборонного відомства нещодавно заявив, що ведуться проєктні дослідження, які дозволять і Kızılelma, і Hürjet сідати й злітати з майбутніх турецьких авіаносців.

Bayraktar TB3: безпілотник для авіаносців

Для оснащення авіаносців компанія Baykar розробляє спеціальний Bayraktar TB3, який, за прогнозами, здійснить свій перший політ і розпочне інтеграцію з Anadolu до кінця 2022 року. Виходячи із загальнодоступної інформації, TB3 матиме більший розмах крила, крила, що складаються для операцій із авіаносця, і майже вдвічі більшу вантажопідйомність, ніж TB2. TB3 повинен мати посилений планер і шасі, щоб витримувати навантаження, пов'язані з посадкою на палубу, особливо в несприятливих погодних умовах. Anadolu та його побратим Trakya будуть оснащені носовою котушкою для допоміжного зльоту й страхувальною сіткою через палубу для аварійної посадки.

Anadolu буде оснащений супутниковими терміналами для керування за межами прямої видимості, що значно збільшить радіус дії TB3, що набагато перевищує дальність прямої видимості його наземного побратима, який становить близько 300 км. Як повідомляється, TB3 може перебувати в повітрі понад 24 години з 280-кілограмовим корисним навантаженням, що може включати до восьми боєприпасів із лазерним наведенням з дальністю до 18 км. Однак до надходження на озброєння TB3 повинен буде пройти цілу низку технічних і експлуатаційних інтеграційних випробувань, перш ніж цей тип буде введений в експлуатацію на борту Anadolu, включаючи випробування з командування й управління, автономного зльоту й посадки, а також палубних операцій. За словами Ісмаїла Деміра, президента Агентства оборонної промисловості, Anadolu зможе розмістити до 80 безпілотників і керувати одночасно від 10 до 15 озброєними безпілотниками.

Корисність "дрононосця" для Туреччини

Завдяки великій дальності польоту й часу перебування в повітрі TB3 може діяти на значних відстанях у глибині території, водночас його авіаносець залишиться за межами територіальних вод ворожої країни. Як і їхні сухопутні побратими, палубні авіаносці носії повинні знайти застосування в неконкурентному або слабоконкурентному середовищі як ефективні та постійні засоби розвідки, спостереження, рекогностування та цілевказівки, з можливістю легкої атаки із використанням невеликих високоточних боєприпасів прямого наведення на цілі. Маючи здатність вражати стаціонарні та рухомі цілі, TB3 стане корисною платформою для протиповстанських операцій і місій ближньої авіаційної підтримки на суші, як і його відоміший аналог TB2, а також зможе (показово) знищувати невеликі надводні судна в морі. Важливо відзначити, що і Andaolu, і Trakya зберігають можливість висадки амфібійного десанту, а ці місії значно виграють від радіусу спостереження й ударних можливостей TB3.

Через це турецький дрононосець дозволить Анкарі проєктувати силу незалежно від доступу до наземного базування. Це може посилити можливості Туреччини щодо проєктування сили в таких місцях як прибережні райони Африки — наприклад, Лівія, Сомалі та єгипетський Синай, які характеризуються нестабільними конфліктами низької інтенсивності й де збройні сили не мають адекватних засобів протидії безпілотним системам. Ми визнаємо поширення й доступ до все потужніших наземних систем ППО різними недержавними суб'єктами. Тим не менш, турецький безпілотник TB2, незважаючи на весь недоречний галас, довів свої можливості в різних умовах, і швидка еволюція озброєних безпілотників іде вперед із появою малопомітних і складніших платформ на кшталт турецького Kızılelma. Однак нинішні дистанційно пілотовані системи TB2 або плановані TB3 будуть малоефективними проти серйозного супротивника, що володіє багаторівневою та інтегрованою протиповітряною обороною й потужними військово-повітряними силами.

Це пов'язано з оперативними, командно-контрольними та конструктивними обмеженнями, що було наочно продемонстровано в Україні, де концентрація російських ППО та потужна радіоелектронна боротьба позбавили "Байрактари" оперативної свободи, якою вони користувалися, наприклад, у Сирії, Лівії чи на Кавказі. Це пов'язано з тим, що в їхній конструкції відсутня більшість сенсорних засобів і зброї класу "повітря-повітря", а також аеродинамічні характеристики, необхідні для того, щоб цей тип міг боротися за панування в повітрі.

Авіаносці для безпілотників не замінять Туреччині F-35 щодо можливостей. Турецькі дрононосці Туреччини не зможуть конкурувати з оснащеними F-35B "Лайтнінгами", такими як японські Izumo або італійські Cavour, не кажучи вже про набагато більші "суперносії" ВМС США. Крім того, всі завдання, пов'язані з безпілотним авіаносцем і кораблями підтримки, вимагатимуть багаторівневої ППО флоту. Сам Anadolu оснащений лише системами зброї ближнього бою для захисту ракет і літаків. Аналогічно відсутність бойових літаків на авіаносці для боротьби за перевагу в повітрі покладає тягар ППО на кораблі, що захищають авіаносець. Найближчим часом палубні безпілотники залишаться легким наступальним засобом у неконкурентному середовищі, де вони можуть розширити діапазон спостереження та прицілювання для нанесення легких точних ударів за горизонт. Тому очікується, що в майбутньому Анкара розгорне свої авіаносці для експедиційних чи морських операцій.

Висновок

Прагнення Туреччини бути в авангарді розробки та розгортання безпілотників обіцяє Анкарі гарні перспективи. Під враженням від ціни, можливостей, відсутності експортних обмежень і репутації, що відточена на полі бою, щонайменше 24 країни розмістили замовлення на турецькі TB2. Безперечно, деякі держави також зацікавляться TB3 і турецькою концепцією авіаносця для безпілотників. Але амбітна програма Туреччини щодо створення авіаносців — це щось більше. Хоча багато держав розробили озброєні та неозброєні безпілотники, лише деякі з них показали себе в різних умовах відносно добре за такий короткий проміжок часу. Амбітні лідери Туреччини — ті самі люди на чолі з Ердоганом, які майже 20 років тому підтримали розробку безпілотних літальних апаратів власного виробництва, — зараз спостерігають, чого Анкара зможе добитися за допомогою своїх TB3 і авіаносців у заморожених, але потенційно гарячих конфліктах. В останні місяці посилилася напруженість у відносинах із Грецією та Кіпром, і обидві територіальні суперечки є саме тим типом прибережного поля бою, який найкраще підходить для турецьких безпілотників.

Червоне море й Африканський Ріг стали символами нової амбітної зовнішньої політики Туреччини, а в Могадішо (Сомалі) розташована велика турецька зарубіжна база. Однак авіаносці класу Anadolu можуть мати кінцеву мету проєктування турецької міці не тільки на задньому дворі своєї Mavi Vatan (Блакитної батьківщини), а й далеко за межами Атлантичного й Індійського океанів. Це стало б втіленням заповітної мрії турків, які хочуть знову стати домінантною державою в точці дотику Європи, Азії та Африки. Незважаючи на той факт, що Анкара фактично була змушена розмістити БПЛА на своєму авіаносці, такі дрононосці допоможуть захистити інтереси та міць Туреччини, а також держав, які експлуатують авіаносці з БПЛА, у зонах легких чи відсутніх збройних конфліктів.

Про авторів

Оллі Пекка Суорса — доцент Академії Рабдан в Об'єднаних Арабських Еміратах. Його дослідницькі інтереси пов'язані з морською безпекою, сучасними військово-морськими силами, повітряною потужністю, оборонними технологіями та роллю малих держав у міжнародних відносинах і безпеці. До початку своєї академічної кар'єри Сурса працював у оборонній і аерокосмічній промисловості у Фінляндії.

Брендон Дж. Кеннон — доцент Університету Халіфа в Об'єднаних Арабських Еміратах. Його дослідження пов'язані з міжнародними відносинами, геополітикою та оборонною промисловістю, включаючи розвиток оборонпрому в Японії, Індії та Туреччині.