Управління ризиками для ССО при великомасштабних бойових діях

Афганістан не мав виходу до моря, а сусідні країни не надто підтримували військове втручання США. Через відсутність реалістичних можливостей для негайного реагування за допомогою регулярної армії міністр оборони Дональд Рамсфелд схвалив використання активів ЦРУ та сил спеціальних операцій як перший залп війни, відомої як глобальна війна з терором.

"Зелені берети" з'єдналися з афганськими племенами Північного альянсу, а потім за підтримки американської авіації провели наступальні операції, за лічені тижні розгромивши уряд Талібану. Місія мала приголомшливий успіх, але була неймовірно ризикованою, оскільки групам на місцях надавалася мінімальна підтримка.

Фокус переклав новий текст Тіма Болла, присвячений реформам та розвитку військ ССО.

Протягом наступних двадцяти років сили спеціальних операцій удосконалювали тактику, техніку та процедури, щоб мінімізувати ризики своїх операцій. У зв'язку з поновленням уваги до великомасштабних бойових операцій проти рівного супротивника сили спеціальних операцій стикаються з радикально іншою оперативною обстановкою, ніж та, до якої вони звикли в Іраку та Афганістані. Швидше за все їм доведеться самостійно діяти в глибині території противника протягом невизначеного часу, з мінімальною підтримкою або взагалі без неї.

Ця різниця в операційних умовах не обов'язково вимагає від командирів ССО "переосмислення та переоцінки їхнього ставлення до ризику", як стверджував Спенсер Рід у нещодавній статті для War on the Rocks. Досвід Афганістану та Іраку не призвів до появи покоління дуже обережних командирів спеціальних операцій, які відмовляються проводити місії поза ідеальними умовами. Незалежно від оперативної обстановки командири повинні адекватно управляти ризиками, уникати непотрібних небезпек і застосовувати відповідний рівень агресії. Рід правий, вказуючи на багато відмінностей між місіями майбутнього та минулого, але ССО вже готуються до невідомості, вивчаючи уроки з попередніх конфліктів, коли це необхідно. Завдяки оновленню доктрини, тренуванням, придбанню та розвитку нових можливостей сили спеціальних операцій активно працюють над ефективним управлінням ризиками у різних оперативних умовах, зокрема під час великомасштабних бойових дій.

Ірак та Афганістан — уникнення ризику чи управління ним?

ЗС США визначають ризик як "серйозну ймовірність втрат, спричинених військовою загрозою або іншими небезпеками". Двадцять років бойових дій в Іраку та Афганістані дозволили накопичити незмірний досвід та знання про зниження ризику, що став основою діяльності сил спеціальних операцій.

За останні два десятиліття ССО розробили та впровадили численні заходи контролю – дії, які вживаються для усунення небезпеки або зниження ризику. До кінця бойових дій в обох країнах схвалення місій часто залежало від цих засобів контролю. Без них місії часто відкладалися або зовсім скасовувалися. Під час обох воєн та появи нових засобів контролю в лексикон військ, розгорнутих в Афганістані та Іраку, увійшов термін "уникаючий ризику". Ним зневажливо називали командирів, недостатньо рішучих при затвердженні місій і тих, що не переслідували ворога, якщо не було виключено всіх можливих ризиків. Але чи справді командири уникали ризику, чи просто забезпечували застосування всіх доступних засобів контролю?

У своїй статті Рід перерахував "сім летальних норм уникнення ризику", що з'явилися внаслідок глобальної війни з терором. Серед них — вимога до спецназівців носити бронежилети під час місій, наявність у повітрі засобів розвідки, спостереження та рекогностування, пересування груп на броньованих автомобілях, а також те, що сили діяли в межах "золотої години" медичної евакуації для надання допомоги на вищому рівні. Це не "норми уникнення ризику", це просто заходи контролю, вжиті командирами для зниження небезпеки для своїх підлеглих, ресурсів та самої місії. У випадку Іраку та Афганістану оперативна ситуація часто була такою, що без цих заходів контролю командири йшли б на непотрібний ризик.

Рід також згадує відмову від дій в умовах відсутності сигналу GPS або зв'язку як норму уникнення ризику силами спеціальних операцій. Ці технології не були поширені під час кампаній в Іраку чи Афганістані, і їхня відсутність не означала відмова сил спеціальних операцій діяти. Імовірність того, що такі умови знову стануть переважаючими у великомасштабному конфлікті, вже відпрацьовується силами спеціальних операцій.

Все це не означає, що в Іраку та Афганістані не було командирів, які уникають ризику. Проте, якщо негайний успіх чи невдача окремої місії не вплине на загальний успіх чи невдачу кампанії, командири йшли б на непотрібний ризик, відправляючи сили спеціальних операцій на виконання місії без будь-яких засобів контролю. Те, що командири чекали іншого часу чи місця, де можна було реалізувати засоби контролю, не означає, що вони ухилялися від ризику.

На протилежному кінці спектра управління ризиками знаходиться занадто агресивний командир, який не тільки піддає ризику життя своїх підлеглих, а й веде своїми рішеннями до наслідків стратегічного рівня, які можуть поставити під загрозу результат операції. У 2017 році в Нігері командир загону спеціального призначення наказав сухопутним силам переслідувати особливо цінний індивід без численних заходів контролю. Бойовики "Ісламської держави" влаштували засідку на піхоту, вбивши чотирьох американських солдатів, що викликало політичні та стратегічні дискусії щодо присутності американських сил в Африці.

Рід правий, коли каже, що оперативна обстановка, з якою сили спеціальних операцій зіткнуться в майбутньому, швидше за все, кардинально відрізнятиметься від знайомої нам за останні 20 років. У нещодавно оновленому документі ЗС США FM 3-0 "Операції" сформульовано нову оперативну концепцію, відому як "багатодоменні операції". Вона спрямована на великомасштабні бойові дії, що передбачають маневр об'єднаних збройних сил проти рівного супротивника. Роль сил спеціальних операцій у цій концепції дещо розпливчаста, але найчастіше вони згадуються як діючі в глибині території противника, забезпечуючи "тактичні дії проти сил противника, як правило, поза прямим контактом з дружніми силами, призначені для формування майбутніх операцій ближнього бою та захисту тилу". Говорячи простіше, очікується, що вони рішуче діятимуть поодинці, підтримуючи регулярні маневрені сили. Ріда турбує те, що сили спеціальних операцій покладатимуться на засоби контролю, які більше недоступні у такому середовищі. Проте ССО вже готуються робити саме те, що наказує їм доктрина управління ризиками: реагувати на зміни в оперативній обстановці.

Управління ризиками у великомасштабних бойових операціях

Щоб зрозуміти, як сили спеціальних операцій готуються до "боїв у глибині", корисно почати з командування, що відповідає за розвиток та застосування сил спеціальних операцій, — Командування спеціальних операцій США. У межах цього командування численні штабні управління займаються належною підготовкою сил спеціальних операцій до місій, які можуть виконувати.

Хоча ССО відомі, перш за все, веденням нерегулярних бойових дій, вони також повинні враховувати, що від них буде потрібно в ході великомасштабних бойових операцій. Відповідно до інструкцій Міністерства оборони, Командування спеціальних операцій США, поряд із відділом спеціальних операцій кожного конкретного відомства, допомагає розробляти стратегію для ССО. Воно також розробляє спеціальні навчання для CCO, які допомагають перевірити концепції дій сил спеціальних операцій у тій чи іншій обстановці. Виходячи з цього, Командування спеціальних операцій США може зрозуміти, які ресурси потрібні на тактичному рівні, а потім працювати над розробкою або придбанням технологій, необхідних для зниження ризику для місії та персоналу.

На театрі військових дій сили спеціальних операцій не тільки постійно використовуються в рамках "операцій нижче за поріг конфлікту", згідно з FM 3-0, але й регулярно беруть участь у навчаннях більших формувань. Ці вчення дають СЗГ можливість випробувати нове обладнання та визначити, наскільки тактика, техніка та процедури адекватні для цієї обстановки. Тут же відкидаються багато "норм уникнення ризику", а також перевіряються та вдосконалюються нові засоби контролю.

У недавньому твіті Командування спеціальних операцій Європи показало півторахвилинний відеоролик про "тривалий польовий відхід". Оповідач пояснює, що ця концепція призначена для умов, коли неможливо викликати вертоліт чи ні доступу до госпіталю — це такий самий рівень контролю, як в Іраку та Афганістані. Враховуючи можливість конфлікту з Росією на півночі Європи, сили спеціальних операцій тренувалися в холодних погодних умовах та арктичному середовищі протягом десятиліть, а останні кілька років інтерес до них зріс. Це середовище не пробачає помилок, тому спецназівці присвятили багато часу розробці засобів контролю, які дозволять їм вижити під час тривалих операцій із мінімальною підтримкою.

Ці вчення не обмежуються Європою. У Тихоокеанському регіоні ССО тренуються у веденні війни у джунглях, діючи у суворому та безкомпромісному оперативному середовищі, з яким американським силам не доводилося стикатися вже довгий час. Вони живуть і виживають у джунглях без бронежилетів та транспортних засобів, відточуючи багато елементів управління, спочатку розроблених у джунглях В'єтнаму. Сили спеціальних операцій армії також протягом багатьох років беруть участь у ротації Національного навчального центру та Об'єднаного центру підготовки боєздатності разом із регулярними військами. Сценарії в цих навчальних центрах повністю зосереджені на проведенні великомасштабних бойових операцій у невизначеній, швидко змінюваній оперативній обстановці. Вона нерідко позбавляє дружні сили багатьох засобів контролю, які існували в Іраку та Афганістані, наприклад, постійної присутності засобів розвідки, спостереження та розвідки над головою. Це змушує сучасних спецназівців впроваджувати інновації в управління ризиками.

Один з чинних офіцерів армійського спецназу так описав цю оперативну обстановку: "З технічної точки зору розвідка, спостереження та рекогносцировка виглядають на сучасному полі бою зовсім інакше, як і наше тактичне розгортання. Іраку та Афганістані, дещо застаріла, і ми пристосовуємося до того, як виглядатиме сучасний бій".

У процесі кожного з цих навчань ССО визначають дієві та неробочі підходи. Йде постійна перевірка їхнього обладнання, тактики, техніки та процедур. При цьому командири спеціальних операцій здійснюють управління ризиками в оперативній обстановці, яка зовсім не схожа на ту, з якою вони стикалися в Іраку чи Афганістані. Спецназ веде постійну підготовку до війни майбутнього, не обмежуючи себе застарілими поглядами управління ризиками в більш передбачуваних і лояльних умовах.

Висновок

Управління ризиками є центральною частиною процесу прийняття рішень будь-якого командира, допомагаючи "зберегти бойову міць, забезпечуючи виконання завдань у поточних та майбутніх операціях". Великомасштабні бойові дії, подібні до тих, які очікуються у війнах майбутнього, швидше за все, призведуть до катастрофічних втрат живої сили та ресурсів, і сили спеціальних операцій не зможуть уникнути цих наслідків.

Перспектива великомасштабного конфлікту робить ще важливішим виявлення та максимально можливе зниження ризиків командирами, щоб вони могли як виконати поставлені завдання, так і зберегти сили для наступного бою. Правильно керуючи ризиками та застосовуючи засоби контролю, командири спеціальних операцій можуть ефективно застосовувати бойову міць у потрібному місці та у потрібний час для підтримки об'єднаних сил. Це не ухиляння від ризику — це спосіб вести війну найбільш ефективним і результативним чином.

Про автора

Тім Болл — підполковник сил спеціального призначення армії США, зараз працює професором військових наук у Техаському університеті в Сан-Антоніо.