Справа не в грошах: серйозна розмова про високоточні боєприпаси

"Ми витрачаємо боєприпаси швидше, ніж можемо поповнити запаси… Нам потрібне фінансування, щоб бути готовими до тривалої боротьби. Це критична потреба".

Фокус переклав статтю Тайлера Хакера про роль високоточних боєприпасів на війні та складнощі їх виробництва.

На перший погляд може здатися, що цю цитату взято з нещодавніх висловлювань американських військових керівників про "неймовірні темпи споживання звичайних боєприпасів" у російсько-українському конфлікті. Декілька тижнів тому голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі попередив про можливість "надвисоких" витрат на боєприпаси у війні великих держав із Китаєм або Росією. Попри те, що Міллі назвав цей факт "уроком, отриманим" із війни в Україні, заголовній цитаті насправді понад сім років: її взято із заяви тодішнього начальника штабу ВПС генерала Марка Велша про споживання боєприпасів в Іраку та Сирії.

Хоча російсько-український конфлікт знову пролив світло на брак західних резервів боєприпасів, недостатні запаси зброї, особливо високоточних боєприпасів, які відіграють центральну роль в американських військових операціях, не є новиною. Брак високоточних боєприпасів був характерною рисою майже кожної американської кампанії з 1990-х років. Американські військові потерпали від критично низьких запасів високоточних боєприпасів під час "Бурі в пустелі", Косово, Афганістані, Лівії і зовсім нещодавно в Іраку та Сирії.

Тепер приголомшлива кількість боєприпасів, витрачених Росією та Україною, знову привернула увагу до цього, як і раніше, непріоритетного аспекту оборони. Після багатьох років ігнорування потенційний конфлікт в Індо-Тихоокеанському регіоні призвів до поширення закликів до збільшення закупівель боєприпасів і розширення збройової промислової бази.

Ці заклики до збільшення витрат на боєприпаси та їхню промислову базу давно назріли, але вони ігнорують кричущу проблему, що стоїть перед збройними силами США у найближчій перспективі. Нинішні запаси високоточних боєприпасів та темпи їх виробництва просто недостатні для задоволення вимог війни з Китаєм у найближчі роки. Як попередив Міллі, навіть швидкоплинний індо-тихоокеанський конфлікт може вичерпати запаси ключових озброєнь американських збройних сил за лічені дні чи тижні. Наявна промислова база не зможе збільшити виробництво та замінити цю зброю з достатньою швидкістю.

Міністерство оборони має максимально збільшити виробництво критично важливої зброї, і розширення оборонної промислової бази має вирішальне значення у довгостроковій перспективі. Однак для збереження переваги Америки у високоточному озброєнні у найближчому майбутньому від американських військових буде потрібно переосмислення того, як вони розробляють, купують та застосовують свої високоточні боєприпаси. Міністерство оборони має швидко доповнити наявний арсенал високоточної зброї модульними комплектами для підвищення його можливостей і летальності. Цю модернізовану зброю можна використовувати в парі з інноваційними концепціями застосування, які використовують незмінну американську технологічну перевагу для задоволення потреб у боєприпасах у конфлікті великих держав.

Новий погляд на стару проблему

Безпрецедентне зростання ефективності та результативності зробило високоточні боєприпаси невід'ємною частиною американського способу ведення війни. То чому ж політики недостатньо інвестували у них? Причин тому безліч, але переважно вони засновані на застарілих уявленнях про споживання та виробництво боєприпасів. Такі короткі та рішучі кампанії, як війна в Перській затоці та перші кроки операції "Іракська свобода", дозволяли військовим лідерам недооцінювати важливість боєприпасів, що призвело до обмежених запасів сучасної зброї. Проте нещодавній аналіз переконливо показав, а російсько-український конфлікт ще більше підтвердив, що конфлікти між великими державами дедалі частіше стають затяжними та тривають не тижні, а місяці.

Очікування швидкого вирішення конфлікту поєднується з помилковою вірою в те, що в малоймовірному випадку більш тривалої війни потреби у боєприпасах, як і за часів холодної війни, будуть задоволені за рахунок різкого зростання виробництва. Але після десятиліть скорочення та консолідації, сьогоднішня промислова збройова база не має можливостей для різкого збільшення виробництва високоточних боєприпасів через непостійність попиту, крихкість ланцюжків поставок та старіння робочої сили.

Виробникам важко вдається збільшити виробництво відносно простої зброї, такої як Javelin і Stinger, не кажучи вже про сучасні крилаті ракети, такі як далекобійна ракета повітряного базування Joint Air to Surface Standoff Missile. Звичка покладатися на щасливу долю призвела до того, що планувальники розглядають боєприпаси як щось другорядне в процесі складання бюджету, недофінансуючи їх виробництво на користь дорогих платформ, улюблених як Конгресом, так і збройними силами. Через відсутність спеціалізованих спільнот, як у випадку підводних човнів чи літаків, фінансування високоточних боєприпасів переважно відповідає оперативному використанню, а не вимогам довгострокової стратегії або аналізу.

Багато грошей і недостатньо часу

Сполучені Штати, схоже, намагаються виправити ці помилки, приділяючи першочергову увагу фінансуванню боєприпасів та їхньої промислової бази. Ці зусилля абсолютно необхідні для підготовки збройних сил США до можливого конфлікту між великими державами. Міністерству оборони слід максимізувати закупівлю критично важливих боєприпасів та працювати над розширенням виробничих потужностей, але накопичення значної кількості зброї та будівництво нових виробничих ліній потребують років, а не тижнів чи місяців. Реальність така, що, за браком повноцінної промислової мобілізації, цих покращень буде недостатньо для задоволення величезного попиту на боєприпаси у затяжній війні в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Ударні кампанії під час "Бурі в пустелі" та "Іракської свободи" враховували тисячі точок прицілювання, націлених на іракське командування та управління, протиповітряну оборону, бази, наземні сили та військову інфраструктуру. Аналогічна кампанія проти всього лише частини Народно-визвольної армії може спричинити появу ще тисячі цілей. Нещодавні військові ігри показали, що навіть для обмеженої кампанії з протидії китайським силам вторгнення в Тайванську протоку може знадобитися кілька тисяч протикорабельних крилатих ракет. Якщо американські збройні сили матимуть більш масштабні цілі, враховуючи китайські системи управління та контролю, бази, сили або військово-промислові можливості, неважко уявити десятки тисяч потенційних цілей. Ці цілі можуть бути розподілені та приховані на території, що в 22 рази перевищує площу Іраку — одне китайське командування театру бойових дій займає майже в 1,5 рази більше площі, ніж у попередніх кампаніях США. Чим довше триватиме конфлікт, тим більше цілей (наприклад, авіабаз) буде відремонтовано і вимагатиме повторної атаки.

Ба більше, китайські військові десятиліттями спостерігали за ударними операціями США та готували свою оборону, щоб довести витрати США на високоточну зброю до нереального рівня. По-перше, американським боєприпасам доведеться протистояти модернізованим мобільним засобам активного захисту, які враховують бортові перехоплювачі, ракети класу "земля-повітря" великої дальності та точкові засоби захисту ближньої дії. Зброя, що досягне своєї цілі, протистоятиме багатьом формам пасивного захисту, найбільш помітною з яких є ретельний захист китайських баз та інфраструктури і широке використання маскування, камуфляжу і пасток навіть навколо невійськових об'єктів. Ці заходи разом призводять до експоненційного збільшення кількості боєприпасів, необхідної в ударній кампанії. Наприклад, встановлена ціль, яка потребує витрачання 150 високоточних боєприпасів, вимагатиме вже 450 боєприпасів, якщо активна та пасивна оборона Китаю зможе зупинити лише 20% американської зброї.

Маючи обмежені резервні можливості, американські військові будуть змушені покладатися на наявні запаси високоточних боєприпасів та темпи виробництва для задоволення цих потреб у наведенні на ціль. Точні інвентарні кількості засекречені, але виснаження запасів США у світлі нещодавніх кампаній дає підстави сумніватися у достатності боєприпасів малої дальності. Щодо складнішої зброї, документи про закупівлі містять тривожну інформацію. Незважаючи на те, що Joint Air to Surface Standoff Missile є основною крилатою ракетою повітряного базування збройних сил США, вони закупили лише 3 243 ракети в період із 2010 до 2021 фінансового року. Згідно з аналізом, ВПС можуть здійснювати приблизно 30 літако-вильотів бомбардувальників на день. Весь цей запас можна було би витратити менш ніж протягом тижня тривалих ударних операцій на далеких відстанях. Поточне виробництво не зможе поповнити запаси. Під час "Іракської свободи" американські військові витратили 802 ракети Tomahawk за 30 днів, випускаючи в середньому 27 ракет на день. За таких темпів один рік виробництва за історично середнього рівня 209 ракет на рік забезпечить достатню кількість "Томагавків" для тижня ударних операцій.

Хтось може припустити, що Сполучені Штати можуть закуповувати іноземне озброєння або покладатися на своїх союзників у частині будь-якої кампанії. Але, як показали зусилля щодо постачання в Україну, багато союзників США перебувають у ще гіршому становищі, ніж Сполучені Штати. Збройно-промислові бази багатьох союзників також обмежені у своїх можливостях, і кілька ключових союзників США принаймні частково залежать від Сполучених Штатів у плані найважливіших боєприпасів. Це правда, що використання кібернетичних або інших військових інструментів може знизити потреби в боєприпасах, але ці інструменти зазвичай відіграють допоміжну роль, і сумнівно, що вони можуть бути використані проти багатьох цілей, типових для кампанії точкових ударів. До того ж, знищення низки важливих цілей могло б швидше підштовхнути Китай до припинення конфлікту. Але знищення цих цілей виведе ескалацію за межі конвенційного рівня, особливо якщо ставки конфлікту для Пекіна є вищими, ніж для Вашингтона.

Збереження переваги США у точних ударах

Зрозуміло, що Сполучені Штати мають проблему з високоточними боєприпасами, яку не так легко вирішити в найближчому майбутньому. Збереження переваги Америки у царині точних ударів у майбутніх конфліктах, особливо затяжних, вимагатиме від американських збройних сил запровадження інноваційних конструкцій зброї та переосмислення ударних операцій.

Можна застосувати сучасні технології для забезпечення масового виробництва високоточної зброї та створення ефективніших озброєнь, що знижують потребу у боєприпасах. У найближчому майбутньому модульні комплекти, засновані на успіху серій Paveway та Joint Direct Attack Munition, що доповнюють наявні бомби точним наведенням, можна додатково покращити за рахунок нових технологій двигунів, датчиків і корисного навантаження. Плануючі комплекти та додаткові двигуни можуть використовувати передові енергетичні та силові установки для збільшення дальності дії перевіреної високоточної зброї за менших витрат і скорочених термінів виробництва. Ці комплекти також можуть бути доповнені багаторежимними датчиками, розробленими в попередніх оборонних програмах і вдосконаленими в сучасних баражуючих боєприпасах і розумних бомбах. Додавання недорогих каналів передавання даних, уперше застосованих у комерційних безпілотниках, також може прокласти шлях до напівавтономної взаємодії цієї зброї для більш ефективної атаки низки цілей. Наявні боєприпаси можна модифікувати для доставки корисного навантаження, яке використовує комбінації потужнішої енергії, некінетичних ефектів, постійних датчиків та інтелектуальних доцільних зональних ефектів. Разом ці функції дадуть більшій кількості зброї у високоточному арсеналі Америки можливість уражати більше цілей із більшою потужністю.

У середньостроковій перспективі зброю, розроблену з використанням цифрової інженерії та модульної архітектури, буде легше виробляти, вона стане універсальнішою в експлуатації та розширить ланцюжки поставок боєприпасів, відкривши двері для більшої кількості комерційних фірм, що виходять на ринок компонентів та субкомплектуючих. Модульна зброя з взаємозамінними компонентами може поєднувати безліч різних датчиків і корисних навантажень для розширення промислової бази боєприпасів та зменшення компромісів при закупівлях за рахунок надання ударним силам універсальної зброї, адаптованої до їх місій і сценаріїв. Міністерству оборони слід тісно співпрацювати з виробниками оборонної продукції, щоб подолати проблеми, пов'язані із запатентованими розробками й інтелектуальною власністю, які раніше перешкоджали впровадженню цих технологій.

Ці технології повинні поєднуватися з новими концепціями застосування, які скорочують загальну кількість цілей, підвищують живучість та ефективність боєприпасів, а також створюють точкові ефекти масштабу, необхідного для майбутнього конфлікту. Планувальники ударів можуть скоротити набори цілей, атакуючи критичні вузли в командних, вказівних, протиповітряних або транспортних системах супротивника. Американські військові успішно атакували іракську систему ППО під час операції "Буря в пустелі" та транспортну інфраструктуру на Балканах. Зброя з покращеними можливостями розпізнавання цілей та спеціалізованим корисним навантаженням могла б більш ефективно знищувати критичні цілі супротивника. Так само, замість того, щоб витрачати дорогі боєприпаси та цінні ресурси на атаку невловимих мобільних цілей, таких як ППО та пускові установки балістичних ракет, сили США можуть націлюватися на нерухомі та незахищені елементи ланцюжка ураження цих підрозділів та допоміжної інфраструктури. Всі мобільні сили, чи то ракетні пускові установки або військово-морські кораблі, покладаються на певну уразливу інфраструктуру, таку як укриття, порти, склади боєприпасів або заправні пункти, а багато мобільних цілей залишаються нерухомими під час таких завдань, як дозаправка, переозброєння або завантаження. Зосередження ударів на цих стаціонарних елементах дозволило б Сполученим Штатам використовувати зброю з GPS-наведенням, яка становить більшу частину високоточного арсеналу США, щоб серйозно обмежити ефективність мобільних сил.

Для підвищення живучості й ефективності високоточна зброя повинна застосовуватись у різнорідних залпах та комплексних атаках, які ставлять супротивника перед безліччю дилем і не можуть бути подолані єдиною оборонною системою. Наприклад, недорогі боєприпаси, оснащені додатковими модульними комплектами, можуть слугувати пастками, що поглинають ракети противника і його оборону. Некінетичну зброю можна було б використовувати для тимчасової нейтралізації захисту та забезпечення можливості нанесення наступних ударів. Реалізація цих концепцій вимагатиме від армії підходу до боєприпасів не просто як до інструментів, а як до компонентів силових комплексів для виконання конкретних завдань. Важливість оптимізації цих силових комплексів зростатиме з тим, як збройні сили США отримають більш далекобійні ударні літаки, здатні нести великі навантаження недорогої зброї.

Нарешті, Міністерству оборони слід, як стверджувала Джулія ван дер Колфф на цьому сайті, розглянути можливість швидкого розгортання високоточних боєприпасів другого рівня, в яких використовуються переваги наявних технологій для забезпечення великої маси зброї з мінімальними можливостями при менших витратах. Можливості малопомітності, сенсорів і точності наступного покоління є ключовими для конкуренції з Китаєм у довгостроковій перспективі, і ці прості боєприпаси було б легше (і дешевше) виробляти в обсягах, необхідних у конфлікті між великими державами. У поєднанні з безпілотними носіями боєприпасів і пілотованими ударними платформами зброя другого рівня має важливе значення для забезпечення ефекту масштабу. Як показало використання Росією іранських безпілотників в Україні, не кожна ціль потребує високоточного боєприпасу. На відміну від апаратів ШВЛ під час пандемії COVID-19, Міністерству оборони не слід чекати кризи, щоб вивчити та протестувати ці конструкції.

Висновок

В умовах затяжного конфлікту з Китаєм американські військові можуть виявитися неспроможними продовжувати свою хвилю успішних кампаній точкових ударів в обмежених та регіональних конфліктах. Замість того, щоб озиратися назад, на історичну порівняльну перевагу, якої більше не існує, — необмежені промислові потужності, — Сполученим Штатам слід використовувати порівняльну перевагу, яку вони мають нині, — високі технології. Міністерство оборони може розпочати із закупівлі більшої кількості сучасної зброї та розширення можливостей наявних високоточних боєприпасів за допомогою модульних надбудов і модернізованих корисних навантажень. Ці початкові кроки до модульної зброї можуть прокласти шлях до широкого впровадження цифрової інженерії та комбінованої зброї найближчими роками.

Окрім технологій, поєднання високоточної зброї з оновленими концепціями експлуатації та застосування має важливе значення для зниження вимог до боєприпасів до більш прийнятного рівня у конфлікті великих держав. Сполучені Штати можуть так і не накопичити достатньо крилатих ракет великої дальності, щоб боротися з Китаєм так само, як вони раніше боролися з Іраком. Націлювання на критично уразливі місця противника, зосередження ударів по стаціонарних, а не рухомих цілях, а також використання перспективних озброєнь у силових комплексах для реалізації різнорідних залпів та комплексних атак — все це способи, за допомогою яких американські військові можуть використовувати свої високоточні боєприпаси більш ефективним і дієвим способом.

Звичайно, інноваційних технологій та концепцій може виявитися недостатньо для перемоги у затяжній війні на виснаження. Кількість залишається свого роду якістю, особливо з витратною зброєю. Але, покладаючись на застарілі уявлення та відмовляючись використовувати стійку технологічну перевагу, Америка ризикує зазнати поразки у майбутніх військових операціях, де попит на високоточну зброю неминуче перевищить пропозицію.

Про автора

Тайлер Хакер — науковий співробітник Центру стратегічних та бюджетних оцінок. Його робота присвячена ударам великої дальності, майбутнім оперативним концепціям і суперництва великих держав. Автор доповіді, що готується до публікації, CSBA Beyond Precision: Maintaining America's Strike Advantage in Great Power Conflict. Раніше він був офіцером польової артилерії в армії США.