Історія авіабудування. Як новий F-16 Fighting Falcon майже замінив F-111 Aardvark

Винищувач F-16 Fighting Falcon, більш відомий як Viper, залишається зіркою ВПС США з моменту свого дебюту в 1970-х роках. З одним двигуном, характерним ліхтарем-крапелькою і помітно меншими розмірами, ніж у його ровесників F-14 або F-15, F-16 вважається літаком, який "надягають на себе" замість того, щоб у нього "сідати".

Фокус переклав статтю журналіста Гаррісона Касса про еволюцію легендарного американського винищувача F-16 Fighting Falcon.

Але той F-16, який ми знаємо сьогодні, був гарненько доопрацьований. Варіант стандартної конструкції F-16 був запропонований у 1980-х роках; відомий як F-16XL, прототип мав дельтоподібне крило і замислювався як заміна F-111 Aardvark.

Що могло б бути

F-16XL став одним із двох учасників конкурсу ВПС 1981 року на найкращий тактичний винищувач (ETF), який мав замінити F-111 Aardvark. F-111 був двомісним багатоцільовим винищувачем зі стрілоподібним крилом, відомим своїми можливостями з перехоплення. Обидва літаки, які брали участь у конкурсі ETF на заміну F-111, були варіантами вже існуючих літаків ВПС: F-16 і F-15.

У випадку з F-16 запропонованим варіантом став, звичайно ж, F-16XL. Як ви вже здогадалися, F-16XL, який програв тендер, так і не був запущений у серійне виробництво і не надійшов на озброєння ВПС. Замість нього перемогу здобув варіант F-15 — F-15E Strike Eagle, який і донині несе бойове чергування.

Для участі в конкурсі ETF було виготовлено всього два прототипи F-16XL. А коли XL програв тендер, необхідність у нових літаках відпала, і два проєкти прототипу відклали на полицю — до 1988 року. Потім два модифікованих F-16 були передані НАСА для дослідницьких цілей. У НАСА F-16XL прослужили понад два десятиліття, до 2009 року.

Експерименти з перевіреною конструкцією

Спочатку F-16XL — експеримент компанії General Dynamics, що отримав назву Supersonic Cruise and Maneuver Prototype (SCAMP). У рамках програми SCAMP було випробувано безліч варіантів крила. Розглядали навіть крило з передньою стріловидністю.

Однак у підсумку було обрано дельтоподібне крило за його чудове співвідношення підйомної сили і тяги на високій швидкості. Протягом 1970-х у програму SCAMP вкладали величезні кошти і, нарешті, її було завершено до моменту подання заявки на ETF.

Але F-16XL вимагав істотних модифікацій порівняно з базовим F-16, тоді як для F-15E кількість необхідних змін порівняно з базовим F-15 була істотно меншою. У F-15E виявилися й інші переваги перед F-16XL. Зокрема, у F-15E було два двигуни, тоді як у F-16XL — тільки один. Це означає, що у F-15E вища максимальна злітна вага, а значить, літак міг нести більше зброї і палива.

Якщо йдеться про заміну знаменитому перехоплювачу F-111, зброя і паливо просто необхідні. А для літака, який, найімовірніше, використовуватимуть глибоко за лінією фронту, резервний двигун, як у F-15E, був приємним бонусом до безпеки.

Про автора

Гаррісон Касс — журналіст, який пише про оборону і національну безпеку, на рахунку якого понад 1000 статей на теми, пов'язані з міжнародними проблемами. Адвокат, пілот, гітарист і професійний хокеїст, Гаррісон служив льотчиком-стажистом у ВПС США, але був демобілізований за станом здоров'я. Отримав ступінь бакалавра в коледжі Лейк-Форест, ступінь доктора юриспруденції в Орегонському університеті та ступінь магістра в Нью-Йоркському університеті. Гаррісон слухає гурт Dokken.