100 днів Талібану. Як живе Афганістан після перемоги ісламістів

Пройшло більше 100 днів із того часу, як ісламістський рух "Талібан" завдав поразки афганським урядовим військам і захопив владу в Кабулі. Можна вже підбивати проміжні висновки про те, що новій владі вдалося зробити, а що їм не вдалося.

Відразу нагадаю, які основні виклики стояли перед талібами після їхнього приходу до влади в серпні:

• Слабкість національної економіки.
• Недовіра з боку етнічних меншин.
• Відсутність зовнішньої легітимності.
• Горизонтальність руху та відсутність сильного "центру".
• Гуманітарна криза.
• Колапс державних інституцій.

"Талібану" вдалося досягти різного ступеня прогресу за останніми чотирма пунктами. Перші ж два не просто не були врегульовані, а навіть посилилися та вилилися в серйозні кризи, що загрожують, якщо не перекинути нову владу, але суттєво послабити їхній контроль. Але давайте по порядку.

Економіка Афганістану

Економіка Афганістану завжди була слабкою, неефективною та вкрай залежною від зовнішньої фінансової допомоги. Сукупний ВВП Афганістану у 2020 році становив лише $20 млрд (для порівняння: ВВП України — це $150 млрд). За часів проамериканської адміністрації Ашрафа Гані, понад 40% ВВП генерувалося зовнішньою допомогою країн-донорів, а це були переважно США та країни Європи. За даними Світового банку, зовнішня допомога покривала 75% державних видатків.

Ще 25% ВВП припадало на сільськогосподарський сектор, зокрема на вирощування афганського кедрового горіха, фруктів, рису, пшениці й овочів. Понад 70% жителів Афганістану — це мешканці провінції, сільської місцевості, тому ця сфера для них є вкрай важливою. У ній зайняті мільйони афганців, а від експорту с/г продукції в прямому сенсі залежать життя цих людей і їхніх численних сімей.

Зрозуміло, що після приходу до влади талібів економіка Афганістану не покращилася, і навіть навпаки. Потрясіння від талібського серпневого бліцкригу та неймовірно швидкого колапсу уряду Гані було настільки велике, що банківська система Афганістану вмить впала, а натовпи люди кинулися в банкомати знімати готівку.

Важливо

Майдан у пісках Сахари. Чому Туніс та Україна так схожі після своїх революцій

Крім того, зміна влади призвела до заморожування фінансової допомоги Заходу, а США заблокували близько $10 млрд на іноземних рахунках афганського Центрального банку. З багатьма країнами регіону призупинилася торгівля, в основному через бойові дії та невпевненість бізнесу в подальшому розвитку політичної ситуації в Кабулі.

Іншими словами, старі проблеми афганської економіки, що роками залишалася примітивною та слабкою, котрі роз'їдали корупцію та крадіжки, доповнилися новими політичними викликами повоєнного періоду. На це все нашаровуються й проблеми, які насуваються на Афганістан цієї зими та не залежать від того, хто сидить при владі в Кабулі.

Наприклад, у провінції Бадгіс у листопаді посуха "вбила" врожайність 95% земель, що обробляються, і тепер тамтешнім фермерам потрібне насіння, обладнання, додаткові робочі руки, холодильні камери та шафран, щоб пережити зиму, а на це потрібні гроші.

За оцінками Всесвітньої продовольчої організації ООН , нині 18,8 млн афганців стикаються з відсутністю продовольчої безпеки, тобто не можуть забезпечити себе їжею щодня. Це змушує нову владу швидко вирішувати питання з фермерами, роздаючи їм покращене насіння й обладнання для посіву, але для цього потрібні гроші, а більша їх частина заблокована.

Через воєнно-політичну ситуацію та заморожування фінансових активів Афганістану за кордоном почалося зростання інфляції та знецінилася національна валюта. Пішли вгору ціни на продукти, наприклад, на пшеницю зросли на 28%, а на олію втричі. Це закономірно викликає невдоволення населення, яке вимагає зарплат і покращення умов життя. У різних містах іноді спалахують боязкі, нечисленні голодні акції протесту.

Економічна криза стала однією з ключових для талібів. Як і їхні проамериканські попередники, керівники "Талібану" не мають плану дій із цього приводу та рецепту порятунку економіки. Об'єктивні процеси, які прогнозувалися міжнародними організаціями останні кілька років, перетинаються із суб'єктивними витратами післявоєнного політичного транзиту та нестабільності, яка відлякує потенційних інвесторів, руйнує впевненість населення у власних інститутах і банках, не дає можливості знайти надійне джерело фінансування.

Країни Заходу поки що відмовляються розморожувати кошти афганської влади на іноземних рахунках, прив'язуючи це до виконання талібами конкретних політичних умов, а саме — юридичного гарантування дотримання прав жінок і формування "інклюзивного" уряду (тобто коаліційного уряду, до якого увійдуть ставленики будь-яких зовнішніх сил).

Окремою проблемою в талібів стала енергетика. У жовтні борги афганської державної електроенергетичної компанії-монополіста DABS досягли $90 млн. Через це частина країн регіону (Таджикістан, Іран, Казахстан), які постачають Афганістану електроенергію, зменшили постачання. Втім, за наступний місяць талібам вдалося домовитися з ними не припиняти подачу світла. За їхніми даними, щомісяця Афганістан імпортує електроенергію в борг на $20-$25 млн.

Гуманітарні проблеми Афганістану

Що талібам удалося зробити, так це налагодити гуманітарну співпрацю та перекрити їм хоча б частину потреб населення. Починаючи з серпня, талібські представники провели безліч зустрічей і переговорів із усіма поспіль, переконуючи їх якщо не визнати їхню владу, то хоча б надати гумдопомогу, щоб не допустити масового голоду, зубожіння мільйонів і дестабілізації Афганістану. Вже першого місяця правління гуманітарну допомогу надали десятки країн світу.

Для зовнішніх сил гумдопомога стала способом вирішення відразу кількох завдань.

По-перше, таким чином вони отримували офіційне та непогане виправдання збереження політичних контактів із "Талібаном", не визнаючи його де-юре.

По-друге, гуманітарка стала способом збереження впливу на талібів та інструментів тиску на них у разі чого.

По-третє, через гуманітарні фонди, які за ці 100 днів були створені для координації допомоги з різних країн, зовнішні сили можуть теоретично давати талібам гроші не тільки на гуманітарні потреби, а й у принципі на інші проекти теж, якщо є потреба. Наприклад, збільшити фінансування медустанов, які зараз перебувають у дуже жалюгідному стані (хоча й раніше, за американців, більш-менш нормально працювали лікарні лише у великих містах), а за даними ВООЗ, лише 17% можуть приймати пацієнтів.

Завдяки переговорам талібів із зовнішніми силами їм удалося залишити в Афганістані представництво основних міжнародних організацій, включаючи ООН і Червоний Хрест, а також залучити гуманітарні фонди з Туреччини, ЄС, США, країн регіону. Звичайно, гумдопомога не замінить економіку, і не зможе вирішувати питання бюджету, виплат зарплат держслужбовцям, працевлаштування, розвитку промисловості, повернення до стабільної податкової політики тощо.

"Талібан" і етнічні меншини

Відносини талібів із етнічними меншинами перейшли у фазу відкритого конфлікту, хоча й не настільки масштабного й тотального, як пророкував багато хто в серпні. Здебільшого проблеми виникли з двома етнополітичними групами — таджиками та хазарейцями.

Перші сприйняли прихід талібів до влади з недовірою та підозрою. Звичайно, значна частина старійшин у північних таджицьких провінціях віддала перевагу вступу в переговори з "Талібаном" улітку цього року, а не стояти на смерть за інтереси центральної влади. Це викликало розкол серед афганських таджиків на тих, хто вважав талібів "меншим злом" у порівнянні з розрухою та громадянською війною, і на тих, хто чинив опір їхньому приходу до влади.

Найзапекліші антиталібські сили зосередилися в серпні-вересні в Панджшерській ущелині, маючи намір тримати там оборону, мобілізувати зовнішню підтримку в надії на досягнення політичних домовленостей із "Талібаном" і входження до їхнього уряду. Проте переговори провалилися, і у вересні таліби розгромили панджшерців, загнавши їхні рештки в гори.

Важливо

Паперовий "лев". П'ять причин поразки Панджшерського повстання проти талібів в Афганістані

Із хазарейцями конфлікт розпочався на ґрунті земельних суперечок і безпеки. Терористи "Ісламської держави", маючи намір вбити клин у міжетнічні відносини, розгорнули кампанію терору проти шиїтів-хазарейців у жовтні-листопаді, організувавши серію кривавих терактів у мечетях Кандагара, Кундуза та Нангархара. Через це хазарейці, якими традиційно опікується Іран, почали звинувачувати талібів у нездатності забезпечувати порядок і безпеку.

Крім того, у низці провінцій спалахнули суперечки між хазарейськими та пуштунськими кланами за землю. Це давній конфлікт, який за адміністрації Гані тимчасово заморозили, виділивши хазарейцям окрему провінцію Дайкунді.

Утім, якщо з таджиками та хазарейцями таліби поки що не можуть порозумітися, з узбеками в них все добре.

Афганістан на шляху до ісламського емірату

Колапс держінститутів був цілком очікуваним. Зрештою, таліби прагнули ліквідувати політичну систему, яку створили американці після 2001 року. Проголошення Ісламського емірату Афганістан стало початком процесу перебудови держави. Треба сказати, що в талібів намітився прогрес.

За 100 днів свого правління вони зуміли заповнити вищі керівні позиції, створити контури нової системи влади, сформувати тимчасовий уряд для управління країною, почати заповнювати позиції на рівні середньої бюрократії, взяти під контроль основні держкорпорації й університети, а також вийти із ситуації юридичного вакууму, відновивши дію Конституції 1964 року.

Ба більше, таліби зробили низку демонстративних жестів щодо низки чутливих для західної громадської думки питань, очевидно, покликаних покращити імідж нового Афганістану в Європі та США. Так, відтепер у країні заборонено насильно видавати заміж жінок. В указі лідера руху "Талібан" Хайбатули Ахундзада йдеться про те, що жінка не є власністю та не може бути насильно видана заміж.

Що талібам не вдається зробити, то це завершити власне перетворення на політичну владу та встановити повний контроль над країною. "Талібан" як партизанський рух має горизонтальну структуру управління, яка була вкрай ефективна у війні проти США. Однак у держуправлінні така структура швидше заважає, аніж допомагає.

Важливо

Вспоминая Сайгон. Почему Афганистан — это колоссальный удар по репутации Джо Байдена

За 3 місяці талібам не вдалося взяти під повний контроль власні озброєні загони та нав'язати волю центру всім регіонам. Ми досі спостерігаємо дисонанс, коли в одній частині Афганістану акції протесту проходять мирно, а в іншій їх розстрілюють, або коли в одних провінціях дівчаткам різного віку дозволяють навчатися в школах і університетах, а в інших — ні.

Ця криза посилюється розколами всередині самого руху на проафганських талібів, які борються за зовнішньополітичний нейтралітет і дипломатію, і пропакистанські групи, пов'язані з Ісламабадом, а також на представників помірного крила (на чолі з Дохійським офісом переговорників) і консервативного ("кандагарського").

Стати повноцінною політичною владою талібам поки що не вдалося, і через це управління державою перебуває на стадії формування, а багато держустанов не працюють на повну силу.

Зовнішня політика Афганістану під час талібів

Нарешті, ще одне питання, у якому талібам вдалося досягти половинчастого успіху, — це зовнішня політика. Вирішити головне завдання – домовитися про своє визнання з боку міжнародної спільноти – керівникам "Талібану" не вдалося. Утім, завдяки гіперактивній дипломатії талібів (насамперед регіональної) їм удалося зберегти політичні контакти з усіма зовнішніми гравцями, навіть із країнами Заходу. Різні ad-hoc формати переговорів дозволяють талібам бути рукостислими та влаштовувати регулярні зустрічі з представниками США, країн ЄС і НАТО, Росії, Китаю, Пакистану, Катару, Туреччини й інших.

За останні 3 місяці до Кабула з офіційним візитом до талібів їздили міністри закордонних справ чотирьох держав — Катару, Пакистану, Узбекистану та Туркменістану. Таліби в складі цілої делегації кілька разів їздили до Китаю, Росії, Пакистану, Туреччини, Ірану. США та країни Європейського Союзу (а також японці, британці, канадці) зберігають свої зв'язки з "Талібаном" на рівні спецпредставників (які часто зустрічаються з талібами) та через свої диппредставництва в Досі.

Важливо

Таліби в Піднебесній. Що Китаю потрібно в Афганістані

Цього місяця ЄС анонсували, що відновлять роботу свого посольства в Кабулі. Це вже зробили Об'єднані Арабські Емірати та готується зробити Саудівська Аравія.

Коротше кажучи, відсутність офіційного визнання на дипломатичному рівні та збереження "Талібану" в терористичних списках ООН не заважає талібським лідерам вести регулярний і постійний діалог із різними країнами регіону та світу, отримувати від них гуманітарну та матеріально-технічну допомогу і навіть домовлятися про інфраструктурні проекти (наприклад, узбецький проект залізниці "Термез-Мазарі-Шаріф-Кабул-Пешавар" або туркменський проект газопроводу ТАПІ).

Головний виклик для талібів найближчим часом — це зима, що насувається. З одного боку, зимовий період в Афганістані паралізує будь-які воєнні дії та призведе до тимчасового затишшя. З іншого боку, за умов гострої гуманітарної кризи, зиму можуть не пережити тисячі афганців.

До весни це може породити протестний потенціал і соціальну радикалізацію, якою, напевно, скористаються бойовики "ІД", які стали найсмертоноснішими суперниками талібів, і панджшерська опозиція, яку підтримує Таджикистан та Іран. На це накладаються невирішені економічні проблеми, які "затикати" гуманітаркою довго не вийде, а також необхідність узяти під контроль своїх людей, щоб сформулювати цілісну та єдину політику в Афганістані.