Хеопсу й не снилося. Як боргова піраміда зробила Китай найбільшим будівництвом світу

Китай – це держава-феномен. Принаймні з економічного погляду. А все тому, що Китай зробив неможливе. Усього за 30 років він зміг із бідної держави перетворитися на потужну, розвинену державу з претензіями на світове панування.

І сьогодні я хочу розповісти про одну з причин такого стрімкого зростання Китаю. Я це назватиму Великим будівництвом. Із простої причини. В історії ще не існувало держави, яка за такий короткий період побудувала б так багато.

Для розуміння масштабів китайського великого будівництва наведу кілька цифр.

Китай – світовий лідер за кількістю хмарочосів — 1400 шт. У США лише 800. Китай — світовий лідер за кількістю сучасних мостів — майже 1 млн. Багато які з них — найскладніші інженерні рішення. Довжина залізничного полотна перевищує 100 тис. км, і тут КНР відстає тільки від США, але при цьому є лідером за довжиною високошвидкісних ліній залізничного транспорту — 38 000 км. І це все було збудовано за останні три десятки років.

В Україні зараз теж іде велике будівництво, але незважаючи на співзвучність слів, велике будівництво в Китаї не потрібно порівнювати з нашим. І йдеться не лише про масштаб, а й про підхід.

Держава в Китаї є основним інвестором у будівництво інфраструктури, для іноземних компаній і виробників цей ринок практично закритий. 2001 року Китай став членом СОТ, але досі не приєднався до Угоди з держзакупівель у межах СОТ. Причина в тому, що система держзакупівель у Китаї не відповідає правилам СОТ, а китайці не готові відкривати ринок держзакупівель, як цього вимагає угода.

І коли Китай витрачає гроші на інфраструктуру, він витрачає їх на створення своїх компаній усередині країни. Він не купував локомотиви Siemens чи Alstom. Він створював своє підприємство – CRRC. Наразі це найбільше у світі підприємство з виробництва залізничного транспорту.

Або ще одна цифра. У 2020 році Китай виробив трохи більше 1 трлн тонн сталі. За рівнем виробництва сталі Китай виробляє більше, ніж інші країни світу разом узяті, зокрема й західні.

А знаєте, куди він діне цю сталь? Дані за 2020-й я не знайшов, але є за 2015-й. У той рік Китай виробив 800 млн тонн сталі. З них 700 млн пішло на внутрішнє споживання. Тільки на будівництво пішло 356 млн сталі. Це ті самі мости, хмарочоси та залізниці.

Фактично навіть на цих низьких прикладах видно, що сучасний Китай — це одне велике будівництво!

А тепер розкажу, звідки китайці беруть на все це гроші.

Якщо вірити офіційній статистиці, то вони хоч і фінансують інфраструктурні проєкти, але при цьому примудряються не влазити в борги. І протягом останніх років у них є досить невеликий офіційний дефіцит бюджету — не більше 2-3%.

Однак у 2016 році видання Economist у своїй статті написало, що за оцінками МВФ реальний дефіцит бюджету Китаю значно більший і може сягати 10%! Посилання для тих, хто цікавиться, ось тут.

А все через зростання боргу місцевих органів влади, що не враховуються в бюджеті.

Як так вийшло?

Місцева влада обмежена обсягами коштів, які вони можуть отримати з центрального бюджету. Також є обмеження на рівень боргу.

У звичайній ситуації для чиновника це було б приводом нічого не робити. Грошей немає. У Китаї все інакше. Китайська влада дуже зациклена на економічному зростанні.

Тому така залежність кар'єри від економічного зростання призвела до того, що чиновники почали шукати альтернативні засоби фінансування проєктів, які можуть збільшити економічне зростання.

І так виник механізм фінансування органів місцевої влади — local government financial vehicles (LGFV). Це компанії, які створюються спеціально для того, щоб залучати боргове фінансування для державних проєктів, оминаючи обмеження центрального уряду. І по суті, це прихований обов'язок держави.

Таких компаній у Китаї понад 700 тис. Реальний рівень заборгованості за цими компаніями не знає ніхто, але за оцінками Standart & Poor's він може досягати 5,6 трлн.