Все є зброєю: енергія, дані, інфраструктура, міграція. Як змінився світ після 24 лютого

"Вічний мир", який став черговим міжвоєнним періодом

Після падіння Берлінської стіни чимало аналітиків і філософів проголосили "кінець історії" — періоду життя людства, коли майбутнє визначалося протистоянням різних систем і життєвих укладів. Здавалося, що майбутнє світу визначатиме ліберальний порядок денний, а остаточне поширення ідей індивідуалізму та вільного ринку в усі куточки світу — лише справа часу. І все це відбуватиметься під безпековою парасолькою США, які охоче взяли на себе роль світового поліцейського й одночасно судді. Відтепер очікувалося, що війн у класичному розумінні більше не буде, а залишаться лише поліцейські операції з покарання порушників визначених норм міжнародного права.

Одразу слід відзначити, що повною мірою така система запрацювала лише в Західній Європі, де справді запанував мир, а на Балканах, де жевріли етнічні конфлікти, було проведено військову операцію, у ході якої НАТО успішно справився з відведеною йому роллю поліцейського.

У решті світу ситуація розвивалася дещо складніше. На пострадянському просторі спалахували сепаратиські рухи, що виливалися в заморожені конфлікти. Вдалі з військової точки зору інтервенції США та їхніх союзників на Близькому Сході вилилися в розгортання мереж терористичних груп. Урешті вони атакували самі США 11 вересня 2001 року. Це був перший потужний удар по концепції "кінця історії". Проте тоді популярною була ідея, що лише тероризм може бути єдиною формою протесту детермінованим процесам поширення ринкової економіки й особистої свободи. Ще на початку XXI століття здавалося неймовірним, що у світі може з’явитися система, яка кине виклик цьому начебто безальтернативному варіанту світового розвитку.

Історія не закінчилася, вона твориться щодня

Проте фінансова криза 2007 року завдавала чергового удару по авторитету вільного ринку. Зростання вартості енергоресурсів призвела до відступу історії. У світі, де вагому роль відіграє не додана вартість (продукт розумової діяльності людини), а ресурси (контроль за ними — продукт волюнтаризму), на авансцену виходять диктатори. Фактичний провал арабської весни (у країнах, де відбулися революції, змінилися обличчя при владі, а не самі системи) перевів "м’яч на поле" автократій. Адже тепер не авторитарні режими поступово змінювали автократичні — той самий визначений хід історії, яка мала закінчитися, а навпаки — один за одним почали валитися демократичні режими.

Тенденцію було зламано, а вектор — змінено. Десяті роки XXI століття справді можна назвати тріумфом авторитаризму — відновлення авторитарного правління в усіх арабських країнах, де воно було повалено у 2011 році (Туніс, звідки все почалося, протримався до 2022 року), військові перевороти в африканських і азійських країнах, реванш реакційних сил у Киргизстані та Грузії.

Апогеєм краху віри в неминучість торжества демократії в усьому світі став вивід американських військ із Афганістану, що призвело до падіння демократичного уряду в цій країні та повернення до влади саме тієї політичної сили, яку американці скинули понад 20 років тому. Цикл завершився. Історію було переграно, і після двох десятиріч кривавої боротьби Афганістан повернувся до того стану, в якому він зустрів XXI століття, — влади Талібану.

Україна не дозволила історії розвернутися

Власне Україна чи не єдина країна у світі, яка суттєво виділялася з цієї тенденції. Шлях у бік демократії та євроінтеграції, на який наша держава стала зі здобуттям незалежності, не змінився. Його кінцевою точкою має стати розрив зі своїм колоніальним минулим і прийняття свободи ініціативи, ринкової економіки та визнання інших прав людини найвищою цінністю. Наш народ двічі підтверджував свій вибір у 2004 та 2014 роках. Надалі він не зазнав суттєвих корективів. Так, були гальмування та численні труднощі, проте не відбулося суттєвого відступу назад.

Україна стояла кісткою в горлі усім, хто прагнув розвернення історії назад і поділу світу на зони впливу та волюнтариського контролю за ресурсами. Тому насправді з огляду на це наша держава була приреченою на те, щоб стати ареною боротьби між різними системами, ідеологіями, а найважливіше — концепціями бачення організації та функціонування суспільства у світі.

Дві системи, дві ідеї, два полюси

Боротьба відбувалася між обома точками зору. Перша, яку умовно представляють демократії на чолі зі США, дотримується ідеї, що світ становить єдину глобальну суспільну єдність, яка базується на загальнолюдських цінностях, а саме:

• Свобода творчості й ініціативи.
• Матеріальне виробництво базується на вільному рівному доступі до ресурсів, а основна додана вартість створюється людським (інколи штучним) інтелектом.
• Будь-які суспільні об’єднання базуються виключно на добровільних засадах і створюються для задоволення базових природних прав і потреб індивіда.

Із іншої сторони — автократії, думку яких представляють Китай та Росія, і вони вважають загальнолюдськими зовсім інші цінності:

• Основна ціль життя людини — відданість вищій ідеї, бути надійним гвинтиком суспільного механізму.
• Найвищою формою організації суспільства є держава, яка уособлює прагнення людини бути частиною чогось великого, відчувати приналежність до соціуму.
• Матеріальне виробництво є вторинним для діяльності людини, і його призначенням є лише забезпечення її фізичного виживання. Воно, як і інші основні ресурси, має бути підконтрольним державі.

Обидві сторони протистояння очікували, що велика війна призведе до остаточної перемоги однієї з них і до демонстративного краху іншої. З однієї сторони, невдача в кілька разів більшої російської армії справді демонструє нікчемність ідей ефективності державного примусу та централізованої системи розподілу ресурсів, проте, з іншого боку, саме на вищій ідеї втрималося та продовжує досі триматися українське суспільство. Адже що ще може спонукати людей нещадно жертвувати собою, як не відданість іншим людям?

Насправді все складніше та різноманітніше

Насправді за рік війни її проміжним результатом стало посилення обох таборів (Росія послабла, проте інші автократії тепер гуртуються навколо Китаю, так само, як демократії — навколо США). Голова французького дослідницького центру FMES П’єр Разу впевнений, що війна неодмінно переформатує світ хоча б у короткій перспективі. Також важливим наслідком війни стало виділення сегментації світу — багато країн намагаються пройти між крапельками, і їм це вдається. Європейський комісар із зовнішньої політики Жозеп Боррель заявив у грудні 2022 року: "Ми перейшли до невпорядкованого багатополярного світу, де все є зброєю: енергія, дані, інфраструктура, міграція".

Виявилося, що найважливішим наслідком краху двополюсно світу в 1991 році стала не глобалізація в межах однієї системи-переможниці, а розподіл геополітичної карти світу на кілька менших таборів, кожен із яких претендує на роль окремих цивілізацій. Так, одразу явне домінування захопили США та їхні союзники-однодумці. Проте насолоджуватися лаврами переможців їм судилося лише кілька десятиліть. У світлі софітів свого тріумфу вони й не помітили, як на задвірках Західної цивілізації постали кілька різних груп країн, кожна з яких сповідує свої трохи відмінні від загальноприйнятих цінностей.

Поки основні погляди були спрямовані на Китай із Росією та союзників, які вони собі підібрали — КНДР, Іран, Сирію, Венесуелу, недалеко від них виросла Індія та цілий арабський світ, за домінування в якому борються Іран і Саудівська Аравія. Вони утворили нове поняття "Глобального Півдня". Свій колорит присутній у розвитку країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки. Окремо свої особливі цінності сповідують "Азійські тигри".

До певного часу всі ці тенденції не були помітні неозброєним оком. Набагато легше було ділити світ за принципом демократії/автократії. Насправді ці дві моделі можна піддати численним варіаціям, що утворює нові форми правління та, що особливо важливо, моделі поведінки. Адже не можна сказати, що режими в Північній Кореї, Ірані, Саудівській Аравії та Південному Судані ідентичні. А всі вони авторитарні. Те ж стосується в цілому демократичних Бразилії, Норвегії, Індії та Японії.

Тут важливо відзначити, що, з однієї сторони, спосіб формування державної влади не обов’язково є визначальним у формуванні стилю життя, а з іншої, (особливо актуально це щодо авторитарних режимів) багато чого залежить від конкретних особистостей і передісторії встановлення режиму.

Поки світ був мирним, усі ці відмінності були не дуже помітними. Економістка й експертка із санкцій Агата Демаре вважає, що тенденція до фрагментації світу з’явилася ще до війни, проте з 2020 року людство пережило подвійний шок — спочатку пандемія, а потім війна, і це прискорило відцентрові процеси. Усім довелося обирати, як реагувати. І тут кожен ухвалив своє рішення.

• Чітко викристалізувався Глобальний Захід — НАТО, до якого додалися ще кілька європейських країн і Азійські тигри.
• Глобальний південь намагався отримати максимальні вигоди для себе.
• Південна Америка відреагувала на заокеанський конфлікт лише дипломатично, у цілому зберігаючи нейтралітет.
• Так званий глобальний Схід — країни у сфері впливу Китаю, зокрема країни Середньої та Південно-Східної Азії, а також деякі країни Африки. "Чорний континент" так і не став повністю суб’єктним, розділившись на сфери впливу США та КНР. Змагання обох гегемонів за вплив на ці країни відзначає Голова Центру стратегічних і оборонних досліджень Австралійського національного університету, почесний професор Пол Дібб.

Усі ці речі є критичними для України, проте не завжди значущі для країн, розташованих по той бік земної кулі. Проте все суттєво зміниться, якщо глобальний світ остаточно розлетиться на такі уламки, які викристалізувала війна. Адже коли за тим самим принципом укладуться військові, торговельні союзи та найважливіше — ціннісні інтеграційні об’єднання, є ймовірність, що подальша вільна торгівля та переміщення людей стануть можливими лише всередині цих альянсів. Тож тоді зміни світі стануть помітні навіть звичайним обивателям.

Важливо

Повернення Криму, участь НАТО, "корейський сценарій": 5 варіантів, як закінчиться війна