Заручники домовленостей. Чому локалізація — це правильно, але нереалістично

2020-07-28 12:06:06

73 2
Заручники домовленостей. Чому локалізація  — це правильно, але нереалістично

Як відомо, Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект, який передбачає локалізацію в державних закупівлях. І це правильна ініціатива.

Навколо вже підняли хайп, що ця ініціатива порушує Угоду про асоціацію — і це, нажаль, правда.

Ситуація з підтримкою вітчизняних виробників давно є патовою, і дискусія перетекла в новий парламент.

В чому проблема ситуації? Нажаль, ми дійсно попідписували дуже багато зайвого в рамках міжнародних угод. І, звісно, що ЄС, США, Китай чи будь-які інші держави, на перше місце виносили вільний доступ до наших ринків, до закупівель, — рівну конкуренцію іноземних і вітчизняних компаній. В рамках цих угод, наші компанії теж отримали формальну можливість брати участь в закупівлях у інших країнах, але там дійсно, існує дуже багато загороджувальних бар’єрів.

Є такий міф, який активно поширюють неоліберали, буцім-то вільна міжнародна торгівля сприяє всім. Тільки реальність цей міф дуже легко спростовує.

Чи можуть в рівних умовах перебувати українські виробники, з кредитною ставкою 16%, і європейські з кредитною ставкою 0-1%? Ні, звісно. 

А якщо врахувати масштаби дотацій і стимулів, які Китай надає своїм компаніям, то в українських виробників взагалі немає шансів на конкуренцію. Ця конкуренція відбувається через дешеву робочу силу, курс, через сировину, або через унікальність продукту. По факту, саме тому в нас все так погано, бо саме на ці фактори і робиться наголос, а не на класичні модернізацію, здешевлення вартості виробництва та інновації.

Тому в таких умовах ми приречені програвати на державних закупівлях у всьому світі, і у самих себе.

Однак, спроба вирішити це через протекціонізм – приречена на провал, хоча і достойна похвали. Порушення Угоди про асоціацію в питанні закупівель — викличе неминучу жорстку реакцію ЄС, бо де-де, а в економічних питаннях де зачеплений його інтерес, ЄС рухається дуже швидко.

Очевидно, що удар нанесуть по безмитним квотам, і втрати, які понесе країна можуть бути куди більше, ніж вигоди на локалізації. Так, завдяки квотам на ЄС припадає 35% експорту української агропродукції, а це 2 млрд 472 млн євро.

Тому, попри те, що я поважаю і підтримую позицію локалізації, — вона не реалістична. Нажаль, ми стали заручниками попередніх домовленостей, в рамках яких наші політики здавали нас з потрохами за любі кредитні подачки. 

Водночас, слід зрозуміти, що сьогодні протекціонізм не працює в моделі 20-го століття. Протекціонізм сьогодні — це розвиток та підтримка свого бізнесу. 

Зрозуміло, що дешеві кредити для виробників - здешевлюють ціну продукції на закупівлях. Зрозуміло, що прихід інвесторів, модернізація виробництв — здешевлюють продукцію. Аналогічно, з дотаціями і державними програмами. Більше того, нам ще більше вигідно, щоб наш бізнес вигравав на іноземних закупівлях, оскільки це експорт і валюта.

Тому я переконаний, що найкращий протекціонізм — це державні програми стимулювання модернізації та розвитку українського бізнесу. Тоді відпаде потреба в факторі локалізації.

Першоджерело.

Публікується з дозволу автора.