Автомобільні війни: найзапекліші протистояння в автосвіті (фото)

Історія автомобіля багата на справжні поєдинки виробників. Чи то на авторинку, чи то на гоночному треку іноді розгоралися невеликі війни. Фокус обрав найвідоміші та найзапекліші протистояння, які прославилися на весь світ.

Поєдинок "Срібних стріл"

Перше велике протистояння мало місце у середині 30-х років. У європейських перегонах класу "Формула" домінували так звані "Срібні стріли" — німецькі гоночні боліди, які були на голову вищими за суперників.

Історія "Срібних стріл" почалася 90 років тому – в 1934 році. Гоночний Mercedes-Benz W25 виявився важчим, ніж дозволено, тому вночі перед дебютом на Гран-прі Німеччини з нього зідрали всю фарбу і на старті перегонів боліди засяяли сріблястими кузовами.

354-сильний компресорний Mercedes W25 міг розганятися до 282 км/год і не мав рівних. Він виграв дебютну гонку, а в 1935 році Рудольф Караччіола став чемпіоном Європи, перемігши у 5 Гран-прі з 7.

Утім, у Mercedes був достойний конкурент – середньомоторні боліди Auto Union (концерну, в який входила Audi), створені Фердинандом Порше і оснащені 375-сильними двигунами V16. Їх також почали фарбувати в сріблястий колір. Поєдинки між Mercedes та Auto Union проходили на швидкостях понад 200 км/год.

У 1936 році з’явився 520-сильний Auto Union Type C, здатний розвинути 314 км/год. За його кермом Бернд Роземаєр виграв три гонки та відібрав у Mercedes чемпіонську корону.

Для реваншу в Штутгарті створили справжнього монстра – Mercedes W125 із 5,6-літровою компресорною "вісімкою" на 595 сил, який розвивав 320 км/год. Цікаво, що потужніші боліди "Формули" з’явилися лише на початку 80-х.

Сріблясті Mercedes виграли чотири гонки з п’яти і Рудольф Караччіола повернув собі чемпіонський титул.

Звісно, подібні авто були дуже небезпечними. На початку 1938 року Бернд Роземаєр загинув, при спробі встановити світовий рекорд швидкості на автобані.

Було вирішено обмежити об’єм двигуна болідів на позначці 3,0 л, тому з’явилися нові "Срібні стріли" із двигунами V12. Mercedes показав 468-сильний болід W154, а Auto Union – 485-сильний Type D. Переможцем чемпіонату став Рудольф Караччіола, принісши третій титул Mercedes. У 1939 році через початок Другої світової війни кращого не виявили і на цьому протистояння "Срібних стріл" завершилося.

Сусідські війни

Сучасники Енцо Феррарі розповідали, що він мав складний характери, через що нерідко наживав собі ворогів. Одним із них став Феруччо Ламборгіні.

Ламборгіні заробив мільйони на виробництві тракторів і придбав собі кілька Ferrari. Суперкари часто ламалися і одного разу італієць не витримав – поїхав до Енцо Феррарі та виказав йому свої претензії. Той порадив Ламборгіні займатися тракторами і вчити його робити авто.

Це дуже зачепило Феруччо і він вирішив кинути виклик Феррарі. У 1963 році в місті Сант-Агата-Болоньєзе (усього за 15 км від заводу Ferrari в Маранелло) він заснував компанію Automobili Lamborghini. Більшість її персоналу були колишніми працівниками Ferrari, які звільнилися через конфлікт із шефом.

Прототип першого суперкара Lamborghini 350 GT створили за 4 місяці, а вже в 1964 році стартувало його виробництво. Це 280-сильне купе розвивало 245 км/год та було комфортнішим і надійнішим за Ferrari.

Проте по-справжньому кинув виклик Ferrari новий Lamborghini Miura 1966 року, який вважають засновником класу сучасних суперкарів. Купе приваблювало яскравим дизайном від Марчелло Гандіні та мало інноваційне середньомоторне компонування. 350-сильний V12 дозволяв розвивати 277 км/год.

Ferrari відповіли більш традиційною моделлю 365 GTB/4 Daytona. Вона була не настільки авангардною, зате виявилася швидшою – 352-сильний V12 розганяв її до 280 км/год. До того ж, випустили 1350 Daytona проти усього 760 Miura.

Згодом і у Ferrari з'явився аналог Miura – обтічний середньомоторний суперкар Berlinetta Boxer потужністю 380 к. с. Проте у Феруччо Ламборгіні вже був туз у рукаві – новий суперкар авторства Марчелло Гандіні. Спочатку він не мав назви, та коли перший прототип привезли на фабрику Lamborghini, то один із працівників вигукнув "Countach!" (щось на кшталт "Вау!"). Саме так і вирішили назвати автомобіль.

Низьке купе виглядало прибульцем із майбутнього, а його фішкою стали двері, які піднімалися догори. За потужністю 380-сильний суперкар не поступався Ferrari, проте виявився швидшим – 290 км/год.

Протистояння двох марок триває і донині. Відповіддю на Ferrari F40 став Lamborghini Diablo, а Lamborghini Gallardo створили, як конкурента Ferrari 360 Modena. Навіть коли Lamborghini випустили кросовер Urus, то через кілька років з’явився його аналог Ferrari Purosangue.

Ford проти Ferrari

Ця історія настільки легендарна, що про неї написали книгу, за якою потім зняли голлівудський блокбастер "Аутсайдери" з Крістіаном Бейлом та Меттом Деймоном у головних ролях.

Керівник концерну Ford Motor Генрі Форд ІІ мріяв про перемогу в 24-годинних перегонах у Ле-Мані. Із цією метою він вирішив придбати компанію Ferrari, у якої на той час почалися фінансові труднощі.

Генрі Форд ІІ запропонував за Ferrari 18 мільйонів доларів та пообіцяв залишити Енцо Феррарі на чолі компанії. Однак у останній момент угода зірвалася: Феррарі дізнався, що не зможе самостійно приймати рішення, а муситиме консультуватися з новими власниками.

Розлючений Генрі Форд ІІ вирішив, що зможе самотужки перемогти в Ле-Мані та обійти Ferrari. Він зібрав команду інженерів та почав розробку гоночного Ford GT40.

Спортпротипи були готові в 1964 році, проте дебютні 24-годинні перегони вони провалили – всі зійшли з дистанції, а Ferrari виграли. Тоді Генрі Форд ІІ звернувся за допомогою до гонщика і конструктора Керолла Шелбі, який створював гоночні Cobra.

Шелбі доопрацював Ford GT40 та оснастив його величезним 7,0-літровим V8 потужністю 485 сил. Уже в 1965 році американський спорткар тріумфував у Ле-Мані, а потім повторив цей успіх ще тричі. Гегемонії Ferrari прийшов кінець — нові спортпрототипи 330 P4 не змогли переламати ситуацію.

Раніше Фокус розповідав про найуспішніше гоночне авто всіх часів, яке виграло 2500 перегонів.

Також ми писали, що цього року FIAT святкує свій 125-річний ювілей.