Спорт — це політика. Чому Усик у російському телевізорі — це програш України
Спорт був і залишається частиною державної політики. Він використовувався, використовується і буде використовуватися з метою пропаганди. Держава була і залишається основним замовником такої пропаганди.
Важкий текст про спорт і політику в світлі перемоги Олександра Усика та супутньої вакханалії накидання на вентилятор з усіх боків.
Телевізор формує віртуальний світ і може довгий час вигравати в холодильника, даруючи владі можливість робити практично що завгодно в реальності. Але коли в холодильнику — порожньо, а за перегляд телевізора вимагають грошей та ще й за ці гроші показують рекламу... то суспільство швидко згадує, що щось пішло не так... і... здрастуй, соціальний вибух. Іноді він же і бунт. Голодний, наприклад. Або підгодовують з-за кордону.
Отже, спорт завжди був частиною політики. Починаючи з принципу, закладеного в основу Олімпіад у Стародавній Греції про припинення воєн на час змагань та прорубування (буквально) дірок у стіні замість воріт, в які входили в свої міста-держави переможці оних, до нардепів-спортменів і спортсменів-мерів сучасності (київський кейс у допомогу тим, хто сумнівається)
Спорт використовувався, використовується і буде використовуватися з метою пропаганди. Держава була і залишається основним замовником такої пропаганди.
Тут можна згадати і класику у вигляді "Олімпії" Лені Ріфеншталь, і відмову США брати участь в Олімпіаді-80, а СРСР — в Олімпіаді-84 тощо.
Спорт був і залишається частиною державної політики. Причому, не тільки інформаційної. Нагадаю, у нас є Мінмолодьспорту, а в тих же США, де навчання у вишах коштує валізу грошей, для молодих спортсменів знаходиться особливий стипендіальний фонд і різного роду гранти. І їх ніби не більше в сумі та за обсягом, ніж грантів для молодих учених.
Трансляція низки спортивних змагань, саме тому що СПОРТ — частина державної політики, або організовується чи оплачується державою. Які це змагання — це вже залежить від уподобань в тій чи іншій країні.
Комерціалізація спорту є скрізь. Але професійний спорт ніде не залишається без держдотацій і прямої підтримки. Причому, не тільки сам спорт, а й маса "навколоспортивних" тем, від дієтології до фармакопеї.
Якщо хто не в курсі, то спортивна і військова фармакопеї дуже сильно пов'язані одна з одною. А допінгові війни — уже не перше десятиліття є змаганнями на державному, а не на приватно-комерційному рівні.
Перемоги "своїх" чемпіонів використовували і використовують не тільки в рекламі їжі / ганчірок / гаджетів, а як елемент пропаганди переваги тієї чи іншої політичної системи або способу життя.
Держави вкладаються у фізкультурно-спортивну інфраструктуру, оскільки без неї профіспорту не буває.
Якщо яку державу все вищевикладене свідомо ігнорує, починаючи грати в гру "спорт поза політикою" + "ринок все вирішить", то... так і відбувається: спортсмени цієї держави "змінюють прапор" і відправляються туди, де "спорт-це політика" + "держфінансування спорту рекордів, як частина цієї політики".
А тепер кілька слів щодо трансляції та грошей на неї...
Будь-яка монетизація відеоконтенту це або підписка або бабло з реклами. Спроби зрубати грошей з того й іншого відразу — це жлобство і результат монополії. Карається або піратським трафіком або... тим, що той же самий контент, але вже в своїх інтересах покажуть... сусіди, наприклад. Як це і сталося під час трансляції бою Усик-Джошуа.
Якщо популярний спортивний поєдинок / матч / чемпіонат не транслюють власні канали, то це зроблять чужі канали — неважливо приватні чи контрольовані державою. І "підгорнуть" аудиторію так, як їм це треба. Після чого... цей самий чужий канал отримає максимально лояльну аудиторію з ваших громадян, підгортання якої продовжиться і надалі.