Занадто незалежний українець. Чому перемоги Усика стають приводом для цькування в соцмережах

Сьогодні у певних колах наших націоналістів і у досить великого хору, який їм підтакує, день мовчання. Така вже традиція в останні роки — мовчати наступного дня після кожного бою Олександра Усика.

Незадовго до поєдинку вищеназвані люди бажали Саші всього найгіршого, робили "аргументовані" прогнози на його поразку, глумилися над його зовнішнім виглядом і з трепетом чекали його програшу.

А все чому? Та тому що він не відповідає їх уявленням про "правильного українця".

Але ж так хочеться підпорядкувати. Аж вилиці зводить. Так хочеться, щоб він став на коліна і вибачився за все: і за мову свою неправильну, і за церкву не того патріархату, за неправильні фото не з тими людьми, а все не складається. Ніяких законів не порушував, але, блін, "ідеологічно проблемний".

Але хейтер не сумують. Вони знають, що час працює на них, а коли настане день поразки, у них в скарбничці вже буде достатньо грошей, щоб закотити бенкет на весь світ!

Важко йти проти течії. Це під силу тільки справжньому бійцеві. Так влаштований світ. Коли зграя встановлює свої порядки на районі і намагається підпорядкувати собі всіх незгодних, інші лякливо проходять повз, одиниці вирішуються щось пискнути, але більшість мовчить.

І відбувається це рівно доти, поки зграя не розбігається, соціальні процеси змінюються і, ось вже дивишся, а ті хто раніше сором'язливо мовчали і відводили в сторону очі, вже у повний голос наважуються сказати: "Ми завжди вважали, що він красень, просто часу не було висловитися!"

Важливо

Спорт поза політикою. Чому немає "зради" в спільному фото Ярослави Магучіх із Марією Ласіцкене

Я не спортивний фанат. Цікавлюся спортом на рівні обивателя. І історія Усика мені цікава як соціальний процес. Процес, який можна спостерігати в динаміці.

Спорт — це одна з небагатьох сфер, в яких нам є чим пишатися, але навіть тут не можна без поділу на правильних і неправильних.

Усик — українець. І він — чемпіон!

Першоджерело.