Інтернет — не місце для дискусій. Чому в соцмережах стало небезпечно йти проти думки більшості

Страшно йти проти течії. А в останні роки страшніше, ніж коли б то не було. Не тому, що тобі загрожують інквізиція і фізична розправа, як у середні віки, хоча в цьому моменті хтось може заперечити, і мені нічого протиставити.

Зупинімося на тому, що зараз, у всякому разі, відбувається це не так часто, як у згадані середні століття. Але, ось, емоційна і психологічна розправа з незгодними, з тими, хто йде врозріз з думкою більшості, в останні роки досягла апогею.

Хоча, як то кажуть, немає меж "стуку знизу". Тому, може бути, це ще навіть і не апогей.

Є одна мудра фраза: "Якщо ти хочеш втратити всіх друзів і прожити життя на самоті, почни говорити оточенню те, що ти думаєш".

Також є ще одна фраза, у різних інтерпретаціях її вимовляють уже багато років, але останній раз вона була написана в "Чесній Книзі про те, як досягти успіху".

Ось ця фраза:

"Якщо оточення дізнається ваші думки, то не захоче мати з вами справу".

Коли я вперше написав текст, з яким були не згодні багато людей, пов'язані зі мною в соціальній мережі, і я мав честь дізнатися їхні думки з цього приводу, я був ошелешений. Хоча і мав на той момент такий-сякий досвід публічної критики, будучи радіо-, а потім і телеведучим. Але до такого шквалу негативу і хейтерства я не був готовий.

Навіть не знаю, що мене шокувало — те, що писали люди, або те, як виглядали ці люди, коли я йшов до них на сторінки і просто з цікавістю розглядав авторів коментарів. І шок, я вам скажу, був неабиякий!

Тому що здебільшого всі ці люди виглядали досить звичайно. Як будь-який ваш однокласник на віньєтці. Хороший такий добрий хлопчик чи дівчинка. Ось він з дитиною, а ось з мамою. А ось — публікує на стіні пост з привітанням і фото своєї дружини, а ось і коментар його під моїм постом, де він барвисто розповідає, що потрібно зробити зі мною, як довго це потрібно робити, і куди після цього всього мене відправити.

Цілковитий когнітивний дисонанс. Колосальна невідповідність зовнішнього і внутрішнього.

Згодом я звик до цього. Але, бачачи, як все більше і більше людей відкривають для себе цей новий чудовий світ доступу до чужих думок, розумію, що нічого не змінюється. А з кожним роком проблема стає все гострішою і гострішою.

У книзі фантаста Кіра Буличова про "Гостя з майбутнього", одним з головних винаходів, навколо якого крутився весь сюжет, був мієлофон. Такий фантастичний прилад, який дозволяв читати думки, а доступ до думок, на думку автора, давав можливість контролювати всесвіт. Але у світі Буличова люди, чомусь, не хотіли висловлювати свої думки. Усі їх приховували. А для того, щоб пробитися скрізь захисний бар'єр і прочитати думки, мієлофон був і потрібен.

Смішно, звичайно, згадувати це на фоні того, що в соціальній мережі нині люди абсолютно за власним бажанням допускають нас у святую святих — до власних думок. Розповідають УСЕ! Ось він, мієлофон. Він виявився не такою вже і вигадкою.

Нещодавно в одному з коментарів під моєю публікацією, одна з моїх підписниць написала, що вона не так давно зареєструвалася в соціальній мережі і буквально очманіла, коли побачила, що люди можуть несамовито лаятися і бажати одне одному найжахливішого, будучи незгодними в якомусь питанні.

Але ж справа в чому? Усього лише в тому, що бачачи всіх цих людей на вулиці, на роботі або в громадському транспорті, вона й гадки не мала, про що вони насправді думають, і спокійно собі жила.

Кажуть, що всі ключові людські закони написані кров'ю. Багато інтерпретують цю фразу досить вузько, мені ж бачиться, що вона стосується всього. Починаючи з появи людини як виду, коли їй необхідно було зрозуміти, що можна вживати в їжу і що корисно, а що не можна, тому що це може бути смертельною отрутою. Для цього потрібно було все це випробувати на собі і більше не повторювати.

Упевнений, що вже зовсім скоро будуть написані нові закони, а також ухвалені негласні норми поведінки в соціальних мережах, порушення яких буде жорстко каратися законом і засуджуватися суспільством. А наразі з цією свободою думки і поведінки більшість навіть не знає, що робити. НІЯКИХ НОРМ НЕМАЄ!

Навіть не знаю, чи буду я сумувати за цим часом. З одного боку, місцями моторошно дізнаватися, які огидні речі можуть бути в голові в іншої людини, якими їй не соромно поділитися.

А, з іншого боку, начебто, краще знати, що вона думає насправді, що раніше було неможливо в принципі.

А ви що думаєте?

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.