Навіщо нас лякають війною? Що робитиме Зеленський, якщо Росія не нападе
Життя українців — це новини про те, що Путін може напасти. А якщо цього не станеться — буде як із "переворотом", що не відбувся. Скажуть, що Байден/Зеленський переграли Путіна та запобігли нападу. А Арестович намалює карту нашої великої перемоги.
Навіщо нас лякають війною?
На виставці "Всі.Свої" дві наймиліші панянки, які божественно шиють одяг, нагадали мені про війну. Говорять, будуємо плани на Новий Рік. Але тут пишуть, що Путін може напасти і не знаємо, що робити.
Для них це не жарти. Це реальність, в яку вони занурюються. А точніше, їх занурюють, а вони не мають змоги щось протиставити цьому.
Я не фахівець з війни, і на ці теми міркую з позиції обережного дилетанта. Розумію, що тема нападу Росії у нинішньому дискурсі — табу. Скажеш, що навряд чи РФ нападе — ти "рука Кремля". Скажеш, що українські танки дійдуть до Кремля — наче патріотам приємно, але пахне нездоровою уявою. Ось чому так багато міркувань навколо, але не по темі. Псевдообговорення.
А на його фоні — торгівля паливом, газом та електроенергією. Росія все ще великий торгівельний партнер України. Виходить, як за Порошенка — подвійні стандарти. Коли треба — у нас війна. Коли не потрібно — робимо пропозицію про транзит. Хочемо і хрестик, і купатися.
Один товариш пояснив мені: у світлі переговорів між Байденом і Путіним Штати формують переговорну позицію. Щоб більше виграти у Путіна. Тож це навіть не наша гра.
Тут би мені й заспокоїтись. Адже варто вірити, що Штати стараються для України. Отже, переговорну позицію вони формують саме для того, щоб принести благо Україні.
Погодьтеся, звучить трохи ку-ку. Але ми ніби повинні вірити в наших партнерів. Не думати, а вірити серцем.
Згадується бородатий анекдот про чоловіка, який запідозрив дружину в зраді, але продовжує вірити в її невинність. Він дивиться в бінокль у вікно, за яким коханець знімає з його дружини блузку, і шепоче:
— Ох, ця проклята невизначеність.
Про що я? Про те, що, швидше за все, Штати переслідують інтереси не України, а свої власні. Україна для них — один із козирів у спілкуванні з іншою країною, яка претендує на звання супердержави. Мета Штатів — не зіграти козирем і захистити інтереси козиря, а перемогти у грі.
Так, хочеться сподіватися, що козир знадобиться й надалі — тому намагатимуться не зливати. Але вже зливали — і з "Північного потоку-2", і з інших питань. Чому ми маємо сподіватися, що Байден рубатиметься з Путіним за далеку корумповану країну на іншому континенті?
Думаю, навіть в Офісі Зеленського не знають, що планують Штати і на що вони чекають від переговорів із Кремлем. Пересічні українці тим паче далекі від усіх цих розкладів. Життя українців — це новини про те, що Путін може напасти. А якщо цього знову не станеться — буде як із "переворотом", що не відбувся. Скажуть, що Байден/Зеленський/МВФ переграли Путіна та запобігли нападу. Арестович намалює карту нашої великої перемоги.
Тому я все більше поважаю українців, які не вірять у жодну політику. Вони зайняті виключно своїм життям і готуються до Нового Року з легким серцем.