Розділи
Матеріали

Вирвали "язык". Чому 16 січня може стати чорним днем для української преси

16 січня набули чинності чергові норми "закону про тотальну українізацію" № 2704-VIII. Результат вражає: більшість російськомовних версій і без того нечисленних українських журналів та газет одночасно припинили своє існування.

Більшість російськомовних версій і без того нечисленних українських журналів і газет одночасно припинили своє існування.

16 січня набули чинності чергові норми "закону про тотальну українізацію" № 2704-VIII. Результат вражає: більшість російськомовних версій і без того нечисленних українських журналів та газет одночасно припинили своє існування.

Прихильників остаточного вирішення мовного питання та повного витіснення російської з усіх сфер суспільного життя України цей факт, безумовно, тішить. Щодо противників радикальної українізації, то в мас-медіа їхні голоси тепер практично не чути.

Днями мене попросили дати коментар російськомовному телеканалу "Дом", який вважається рупором нинішньої влади і попри все продовжує мовити російською. До речі, цікавий прецедент: всі ЗМІ рівні перед законом, але деякі рівніші, ніж інші. Оруелл у чистому вигляді.

П'ять хвилин я розповідав про відеочат про те, що мовний закон порушує статті 10 та 24 Конституції України — там, якщо ви раптом не знаєте, чорним по білому написано, що держава гарантує вільний розвиток російської мови і що привілеї та обмеження за мовним принципом неприпустимі.

Говорив, що відсутність прямих заборон на використання російської не повинна вводити в оману: не дозволяти означає забороняти. Пояснював, що вердикт Конституційного суду, який не побачив у положеннях закону № 2704-VIII порушення Основного закону країни, свідчить не про відсутність дискримінації, а про відсутність правосуддя.

В результаті коментар пустили в ефір настільки обрізаному вигляді, що від нього по суті нічого не залишилося. Звучав він так, ніби жодних заперечень щодо мовних обмежень у роботі ЗМІ, я не маю. І тим паче нічого поганого не побачив у них провладний телеканал "Дом".

Обіцянки президента Зеленського та його слуг народу переглянути мовний закон виявилися порожнім звуком.

Вісім років тому, коли вирував Євромайдан, на вулиці та площі Києва виходили дуже різні люди. Всіх, однак, поєднувало одне — прагнення свободи. До свободи вибрати перспективний європейський шлях розвитку, а не дорогу в кремлівський глухий кут. До свободи волевиявлення, яку нас хотів позбавити Янукович, який мріяв про статус самодержця, як у Путіна та Лукашенка. До свободи слова та свободи зборів, які гарячково намагалася обмежити тодішня Верховна Рада.

До речі, чи пам'ятаєте ви, що сумнозвісні "закони про диктатуру" у 2014 році були прийняті саме 16 січня? Треба ж, який прикрий збіг.

Про мовну проблему крім маргінальної групи націонал-радикалів на той час ніхто не згадував. Український Захід демонстрував усіляку лояльність до російськомовних громадян Сходу та Півдня, чудово розуміючи, що без їхньої підтримки протистояти російській агресії буде неможливо.

Тему мови на світ божий нова влада витягла з рукава лише через кілька років, коли стало ясно, що жодних інших реформ вона проводити не збирається. Через анексію Криму та війну на Донбасі ця тема знайшла вдячний відгук у любителів чорно-білої картини світу та простих політичних рішень.

Аргументи ненависників російської настільки дикі, що їх якось навіть незручно в тисячний раз спростовувати. Ви кажете, російська — мова ворога? Але тоді ви записуєте у вороги половину населення України. Ви стверджуєте, що Путін нападе, бо захищає російськомовних? Але для виправдання вторгнення до Грузії та Сирії йому жодні російськомовні не знадобилися.

Ви заявляєте, що у нас тут Україна, отже, все має бути українською? Отже, ви нічим не відрізняється від нацистів з їхнім девізом "Німеччина для німців". Ви вважаєте, що кожна країна має право захищати свою мову? Я з вами повністю згоден, тільки річ у тому, що в законі № 2704-VIII прописані десятки положень, немислимих в жодній цивілізованій країні, і непряма заборона вільно видавати журнали та газети мовами меншин — якраз одна з таких дискримінаційних норм.

Ви переконані, що українізація є рівнозначною консолідації? Але якою може бути консолідація, якщо позбавити мільйони людей права використовувати рідну мову в публічному просторі?

Найбезглуздіше — ототожнювати мову індивіда з його політичними поглядами. Вважати будь-якого російськомовного спільником Путіна — все одно, що називати будь-якого україномовного бандерівцем. Зрозуміло, що дурні з обох боків однакові, але від цього не легше.

На жаль, найгучніші голоси зараз належать саме дурням. А ще тим, хто від варварського вирішення мовної проблеми має свою політичну чи економічну користь.

Повернемося на початок. 16 січня набрали чинності чергові норми закону №2704-VIII. Тепер видавати журнал чи газету російською, не надрукувавши тираж українською, не можна. Оскільки випускати дві мовні версії вкрай нерентабельно, більшість друкованих ЗМІ перейшли на державну та відмовилися від російської.

Про те, наскільки впадуть продажі цих видань і як довго вони протримаються на плаву, ми дізнаємося вже в недалекому майбутньому. Також потім стане ясно, яким чином позначиться відрізання ще одного шматка "языка" на умонастроях та суспільно-політичних уподобаннях громадян. Дуже вже тривожний нині час, може статися все що завгодно.

Поки що націонал-радикали святкують чергову перемогу над проклятою "мовою ворога".

Дай боже, щоб вона не виявилася пірровою. Не для них, а для всієї країни.