Розділи
Матеріали

"Вас надто багато!" Поранені військові без рук і ніг стоять на морозі, щоб потрапити до госпіталю

"Вперше я приїхала о 8:20 — свята наївність, талонів уже не було. Жінка, якій не тисне кричати на поранених, на запитання, що мені робити, сказала: "Прийдіть у 7 або раніше, тоді попадете". Я не знала, що це означає, а вона чудово знала. Це означає, що до 7:50 стояти під зачиненими воротами. На одній нозі. Взимку".

Фото: v-variant.com.ua | Я вистояла три години. Отримала о 14:45, при тому що кабінет працює до 15:00. Коридор був ще повний людей

Мирослав Откович надихнув теж написати. Дуже не хотілося додавати сумних замальовок до всього іншого, але дійшло, що мовчиш часто через хибну установку "терпи, іншим ще гіршеʼ.

Терпи, іншим гірше, коли на стабіку в Торецьку відмовляєшся від евакуації. Типу у мене фігня, а ми ж оце тільки повернулися з іншої точки, там купа важких. Не робіть так. Послухайте медика, який весь час сварився з бійцями через відмови від госпіталізаціі і по ітогу туди ж. Бо потім тебе все одно повезуть на больнічку при можливості і вилізе, що "фігня" за класифікацією подальшого ВЛК — тяжка травма. Але від держави ти матимеш зараз папірець а4 зав'яжи полєжи, і пораду зробити МРТ в іншому місці, де хороший апарат. Так восени я потрапила в Київ.

Увесь час, що я тут, намагалася болючі теми ВЛК та реабілітації обговорювати з людьми, яв яких є певні можливості та зв'язки для системного впливу на ситуацію. Та в більшості випадків мені просто пропонували допомогу — подзвонити, порішати і тд. Дякую, але стояла під воротами з іншими пацанами, які не мають впливових знайомих. Тричі проходила це пекло, щоб отримати черговий папірець. Бо така процедура, система.

Деякі волонтери кажуть, що ми самі винні, бо не знаємо про свої права та можливості, а вони ж є.

Ну ок. У житті, виживши біля Майорська, отримуєш нагоду зустріти світанок під воротами госпіталю, повз тебе на роботу пройдуть військовослужбовці, медики. Вони заварять каву, потім шикування. А ти все стоїш на одній нозі, дивишся на хлопця, який стоїть тільки в одній шкарпетці на морозі й думаєш — вони ж це бачать. Ти бойовий медик і тобі чомусь болить за тих, хто поряд. За їхню розгубленість, пригніченість, зневіру. Невже цим медикам не болить?

Черга поранених до лікарів у військовому госпіталі
Фото: Фейсбук/Олена Худякова

Спочатку пускають тих, хто на милицях. Забіг паралімпійської збірної по бруківці. Бо і нас таких немало, а талончик номер 20 то шість годин черги може бути. Потім увесь натовп забиває коридор перед віконечком реєстратури, прихисток совка невмирущого. 30-річні передчасно постарілі люди сваряться, наче пенсіонери у радянській поліклініці. Хто не вліз, товчеться біля дверей. Я говорила з тими, у кого не ноги травмовані, вони після купи операцій і стояти їм не легше, ніж нам. Але отак. Раніше були зошити та списки, зараз повісили табличку, що до травматолога лише жива черга, але самі пацієнти зошити ведуть. І номери там трьохзначні.

Першого разу я приїхала о 8:20 — свята наївність, талонів уже не було. Жінка, якій не тисне кричати на поранених, на запитання, що мені робити, сказала: "Прийдіть у 7 або раніше, тоді попадете". Я не знала, що це означає, а вона чудово знала. Це означає, що до 7:50 стояти під зачиненими воротами. На одній нозі. Взимку. До речі, у тих усіх чергах суцільна гендерна рівність. Боротися за місце біля віконечка з талончиками будеш, як усі, так що краще істоті в 65 кг ваги не сідати на лавочку, тому що без сторонньої допомоги фіг проб'єшся потім. А 13 січня мій похід туди показав, що милиці — це перепустка до першої партії лише до травматолога, щоб отримати висновок ВЛК усі штовхалися у загальній черзі. Я вистояла три години. Отримала о 14:45, при тому що кабінет працює до 15:00. Коридор був ще повний людей. П'ятниця. Потім у наших колег по службі вихідний. Якщо я щось неправильно розумію і жіночка, яка ці папірці видає з 13 до 15, іноді чергує в інтенсивній терапії, то зрозуміло. Але нам, отим нещасним з коридору, здалося таки, що ні. Щось у нас немає вихідних та графіка. Один хлопець нервово сміявся і казав, так може мені в 15:00 автомат кинути і сказати, що я додому?

Якщо в недолугій організації процесу винна система, то хто тоді винен у відсутності людяності? Коли кажуть із посмішкою змученим людям, яким болить, — "та що ви хочете, ви бачите як вас дохріна".

І мені згадується стабпункт, і це дохріна, коли підлога та стіни в крові, коли задіяні всі, і водії із санітарами. І там ми до кожного: "Котик і сонечко". А тут нам дають зрозуміти, що бувають варіанти. І ситуація, через яку ти опинився в цій черзі, далеко не гірша, що буває.

Приниження болючіше за будь-який фізичний біль. А наявна система це люте приниження гідності.

Оголошення на дверях травматолога у військовому госпіталі: прийом тільки за талонами
Фото: Фейсбук/Олена Худякова
Поранені військові стоять на морозі в очікуванні відкриття госпіталю
Фото: Фейсбук/Олена Худякова

Джерело