Українські полонені в Угорщині: де і навіщо Будапешт та російська церква ховають військових

Ще 8 червня 2023 року стало відомо, що Росія передала Угорщині групу українських військовополонених. Спочатку про це повідомили представники російської православної церкви, вказавши, що всі вони — "закарпатського походження", а процес відбувся "в межах міжцерковної співпраці на прохання угорської сторони". Згодом місцевим медіа факт перебування військовослужбовців Збройних сил України на території Угорщини підтвердив віцепрем’єр у церковних справах цієї країни Жолта Шем'єна.

"На перший погляд у цій ініціативі немає нічого поганого. Угорщина, яка весь час декларує бажання сприяти вирішенню гуманітарних проблем, дійсно, могла стати б посередницею в перемовинах з Росією в окремих чутливих питаннях. Наприклад, коли йдеться про повернення полонених. І для цього варто було б лише долучитися до формули миру президента Володимира Зеленського і показати конкретні результати в межах її реалізації. Ми вже маємо досвід співпраці з третьою державою щодо повернення військових з російського полону — до Туреччини. Але нині є кілька "але", — розмірковує у розмові з Фокусом особа, яка дотична до перемовин про обмін військовополоненими.

По-перше, у випадку звільнення командирів полку "Азов", Національної гвардії та морпіха, які у травні 2022 року вийшли з "Азовсталі" та у вересні були переміщені на територію Туреччини, у перемовинах брали участь три сторони — Україна, Росія та Туреччина. Нині ж українська сторона не була поінформована по жодному офіційному каналу про передавання Будапешту українських військовополонених.

По-друге, після переміщення українських громадян в Угорщину, Україні довгий час не було відоме місце їх перебування на території сусідньої країни, до них досі не мають доступу українські консули. Кілька разів речник МЗС України Олег Ніколенко наголошував, що усі спроби українських дипломатів встановити прямий контакт із українськими громадянами не мали успіху.

За спиною в України

За два тижні після звільнення українській стороні все ще мало відомі деталі їх переміщення до Угорщини.

Попередньо йшлося про одинадцять чоловіків, які до вступу у лави Збройних сил України проживали на території Закарпатської області. Як стало відомо Фокусу, всі вони були мобілізовані, рядові.

Як стверджують джерела, за кілька місяців до того до міністра Шем'єна звернувся митрополит російської православної церкви в Угорщині Іларіон (Алфєєв). Він повідомив, що в полоні РФ нині перебувають 11 осіб, які мають "угорське походження", а деякі й "угорське громадянство". І в разі звернення угорської влади до Росії, вона буде готова їх звільнити та передати до Угорщини. Однією з умов було те, що таке повернення мають провести саме церковники, а офіційний Будапешт не інформуватиме про це Київ. Зрештою, як кажуть угорці, вони лише сприяли, аби міжнародна римо-католицька організація — Мальтійська служба допомоги, перевезла армійців до країни ЄС літаком.

Варто нагадати, що в конституції Угорщини зазначено, що, незалежно від місця проживання етнічних угорців, уряд зобов'язаний захищати їх. А прем'єр-міністр Віктор Орбан завжди декларує себе як захисник угорської нації.

Нині, як стверджує Угорщина, на осіб, про яких йдеться, не поширюється дія Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, оскільки вони були звільнені. Про їх місцеперебування повідомити не можуть, бо військовослужбовці звернулися по отримання тимчасового захисту, "як кількох сотень тисяч осіб, які також попросили про нього, тікаючи від війни в Україні". Тож громадяни України самі можуть обирати: залишитися на території Угорщини, переїхати до іншої країни ЄС, де теж можуть подати на отримання тимчасового захисту, або ж повернутися в Україну.

Водночас міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба переконаний, що військові не вільні у своїх діях, Угорщина їх контролює. "Нам розказують, що ті люди є вільні робити те, що хочуть. Насправді це не так. Вони перебувають під контролем, і навіть зустрічі з родичами тут вкрай дозовані. Консула, посла не пускають до них попри наші наполегливі вимоги. І ми зараз залучаємо всі важелі для того, щоб отримати доступ до наших громадян і повернути їх додому", — зауважив він.

Чому у звільнених статус — тимчасовий захист

Наразі публічно не відомі прізвища звільнених осіб. Хоча в Офісі уповноваженого з осіб, які зникли безвісти за особливих обставин, говорять, що нещодавно вдалося встановити особи всіх. Деякі вважалися зниклими безвісті, деякі — загиблими.

Як вдалося дізнатися Фокусу, більшість з них потрапили у полон навесні 2022 року під час боїв у районі міста Попасна Луганської області. Утримувалися у виправній колонії №36 в Суходольську на окупованій території. Про таке місцеперебування окремі родини знали — вони бачили фото військових у російських телеграм-каналах. Наприклад, там з'явилися світлини двох братів з Тячева Артема та Анатолія (їх прізвища, як й інших, поки не називатимемо з міркувань безпеки).

Родини військовослужбовців вже побували в Угорщині, змогли побачити своїх рідних. Але ці зустрічі, за словами радника уповноваженого з осіб, які зникли безвісти, Івана Ангеліна, були дивними — військовим дозволили зустрітися з родичами, але ненадовго і не в місцях утримання. "Зустрічі з родичами відбуваються так. Вони приїжджають — на території Угорщини селять в якомусь готелі чи хостелі, потім забирають і везуть в якесь місце, і туди також привозять хлопців. Тобто родичі не відвідують місця утримання, а їх привозять і буквально годину, максимум дві, спілкуються", — сказав він. Окрім того, він зазначає, що родинам нічого не повідомляють про перспективи повернення українців додому.

"Поки історія виглядає дивною, адже ми не знаємо всієї інформації, — говорить Фокусу адвокат Андрій Яковлєв. — Ймовірно ці військовополонені самі погодилися на такі умови. Це ситуація подібна з тією, що трапилась з командирами "Азова" в Туреччині. По факту вони утримуються в третій країні задля недопущення приєднання до війська, що є головною метою полону".

Він додає: "Поки Уряд цієї країни не пояснив підстави утримання наших людей, ми можемо констатувати, що Угорщина позбавила наших громадян свободи — затримані не можуть вільно пересуватися та змушені залишатися під контролем уряду Угорщини у невідомому місці. При цьому Угорщина не є стороною міжнародного збройного конфлікту, тож невідомі інші, передбачені Третьою Женевською конвенцією, правомірні підстави передавання їй військовополонених, як це було з передаванням командирів Азова Туреччині".

Можна припустити, що дії уряду Угорщини порушують Міжнародне право прав людини, зокрема ст. 5 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Зобов'язання Угорщини перед країнами — учасницями Європейської конвенції, зокрема, й Україною забороняють довільне позбавлення свободи, без передбачених цією статтею підстав.

"У цій ситуації Україна може спробувати використати правило 39 Регламенту Європейського суду з прав людини, яке дозволяє суду у виняткових випадках втручатися негайно та фактично наказати уряду, в цьому випадку, Угорщини негайно вдатися до певних дій. Хоча зазвичай Європейський суд консервативно підходить до використання своїх повноважень за правилом 39, застосовуючи тимчасові заходи лише у випадках, коли він вважає, що заявнику загрожує значна непоправна шкода. Все ж варто спробувати надати аргументи та переконувати Європейський суд, адже затримання і подальше позбавлення всупереч положенням міжнародного права не може бути в демократичних країнах. Важливим позитивом тимчасових заходів є швидкість розгляду клопотання, як правило, протягом одного-двох днів", — додає адвокат.

Який політичний складник у цій ситуації

Але повернімось на початок історії.

На початку було дивно, що Угорщина взяла на себе роль посередника у перемовинах щодо конкретного випадку звільнення з полону українських громадян. І на те є кілька причин.

Найголовніша — співпраця з російською православною церквою та конкретно митрополитом Будапештським Іларіоном. Під час зустрічі із журналістами віцепрем’єр Угорщини Шем'єн хоча і відмовився повідомляти будь-які подробиці звільнення, але наголосив, що це жест російської церкви щодо Угорщини, а вказані люди зобов’язані їй своєю свободою.

Алфєєва вважають "головним дипломатом" РПЦ, раніше той обіймав посаду голови відділу зовнішніх зв’язків церкви. Саме з ним наприкінці квітня 2023 року під час свого візиту до Угорщини зустрічався Папа Франциск. І це була не перша зустріч двох священнослужителів, такі відбувалися і в минулому. Ймовірно, під час них і виникла домовленість про залучення до "гуманітарної місії". До того ж, рідні українських військовополонених неодноразово зверталися до Папи Римського з проханням про допомогу в звільненні полонених, бували на особистих аудієнція.

Чи знав про таке передавання весь уряд Угорщини?

Джерела кажуть, що ні, оскільки ситуацію тривалий час не коментував ніхто окрім Шем'єна. Говорять, всередині уряду виник навіть конфлікт: міністр закордонних справ та торгівлі Угорщини Петер Сіярто не був поінформований, і зрештою залишився незадоволеним. Після паузи 20 червня Сіярто сказав, що офіційно Угорщина не причетна до вивезення українських полонених з РФ.

Мовчить і прем'єр-міністр Віктор Орбан. Хоча у нього, до речі, також хороші відносини з Папою Римським — після виборів минулого року в Угорщині та перемоги Орбана, Франциск став першим лідером, з яким він офіційно зустрівся.

Також відомо, що раніше Орбан діяв в інтересах російської православної церкви. Взимку 2023 року угорський прем’єр-міністр попереджав, що накладе вето на продовження антиросійських санкцій ЄС, якщо зі списку не буде виключений патріарх Кирило Гундяєв.

Тож очевидно, що операція з передавання українських військовополонених Угорщині — це не жест доброї волі, а спланована акція, до якої долучилися не лише російська православна церква, римо-католицька церква та представники уряду Угорщини, а головне — Кремль.

Можна припустити, що її метою могли стати: демонстрація гуманності росіян задля послаблення санкцій введених ЄС, зокрема, й проти російської церкви, а також провокація конфлікту між Україною та Угорщиною — від дипломатичного до міжетнічного. І друга мета видається нині більш ймовірною, але не досягнутою. Оскільки українці Закарпаття після переміщення військових до Угорщини не дякують уряду цієї країни, а разом з тим і Росії за звільнення. Також досі Угорщина не наважилась провести пресконференцію, з колишніми військовополоненими, під час якої, за інформацію ГУР МОУ, вони мали б розкритикувати Україну та її політику мобілізації, та подякувати російській церкві за звільнення.

Нині чиновники Європейського Союзу, зокрема спікер Єврокомісії із закордонних справ та політики безпеки Петер Стано, вимагають, аби Угорщина пояснила свою роль у звільненні українських полонених з Росії.

У самій ж Угорщині непублічно натякають, що її уряд та окремі представники не збираються на постійній основі виконувати роль перемовників щодо звільнення громадян України з полону, але за нагоди можуть скористатися аналогічною схемою.