Розділи
Матеріали

"Чекаємо, коли Україна прийде і врятує нас". Як живуть і на що сподіваються в окупованому Мелітополі

Олексій Батурін
Фото: Тетяна Кумок | Головне гасло всіх мітингів одне, "Мелітополь — це Україна"

Фокус поговорив з активісткою Тетяною Кумок про те, як змінилося життя Мелітополя після окупації російськими військами, дізнався, як лютує ОМОН, розганяючи мітинги, і чому ввічливість солдатів зовсім не означає, що вони не розстрілюватимуть мирних громадян, а також вислухав історію про те, як Тетяна помилялася в місцевих жителях

Тетяна Кумок з літа 2021 знаходиться в Мелітополі, тут живуть її рідні. Спілкуючись із журналістами, відверто ділячись міркуваннями про те, що відбувається в місті, вона не приховує свого імені, хоча й усвідомлює, що це небезпечно: погрози вже надходять. Тетяна — громадянка Ізраїлю, вона сподівається, що це її захистить.

З перших днів окупації Тетяна стала активісткою. Волонтерить, ходить на мітинги, головне гасло яких одне — "Мелітополь — це Україна", інформує підписників у "Фейсбуці" про те, що відбувається навколо. Ця інформація потрібна: ролик, знятий на мітингу 8 березня, став вірусним, його переглянули сотні тисяч людей.

8 березня, мітинг в окупованому Мелітополі

Фокус розпитав Тетяну Кумок про те, які порядки встановили окупанти, як відреагували на їхню появу городяни і що сталося з людьми, які раніше симпатизували ідеям "російського миру".

Російські окупанти в Мелітополі: "Ми не можемо зрозуміти їхню логіку"

Коли російські війська входили до міста, чи були жертви серед наших військових та цивільних?

— Війна почалася з обстрілу аеродрому. Українські військові відступили і першого дня городяни навіть не знали, що Мелітополь захопили. Великих боїв не було. Вистрілили в один український танк, загинув один солдат. Сьогодні помер хлопець, який постраждав першого дня, коли стріляли ракетами по аеродрому.

Як росіяни намагаються контролювати місто?

— Ми не можемо зрозуміти їхньої логіки. Попри те, що на адміністративних будинках висять російські прапори, солдати ходять без розпізнавальних знаків російської армії. Нам ніхто не каже, що трапилося і хто ці люди, які захопили місто. Якщо звертатись безпосередньо до солдатів, у відповідь чуємо: "Ми не знаємо, чому ми тут. У нас наказ".

Жодних заяв, наприклад, про те, що Росія напала на Україну, не зробили. Сьогодні в місті відключили українське телебачення, захопили міське ТБ. За чутками, тиснуть на паблики в "Інстаграмі", щоб вони публікували проросійську інформацію. З агітмобілів та ЗМІ окупантів кажуть, що в місті діє тимчасова військова адміністрація, але ніхто не показує, хто ці люди, які до неї входять.

11 березня, в день викрадення мера міста Івана Федорова, в ефір вийшла Галина Данильченко, наш мелітопольський депутат від "Опоблоку". Данильченко особисто це не сказала, але титри вказували, що вона — нова "в.о. мера". Вона запропонувала звикати до нової реальності та здавати нацистів, які нібито бігають містом — ми, щоправда, таких не бачили — і запропонувала приєднуватися до комітету чогось там, не пам'ятаю. Поки що жодних даних від окупантів про організацію такого комітету немає, а мелітопольські депутати пишуть у соцмережах, що не мають жодного стосунку до цього органу. Ми сміємося між собою, що окупанти взяли Галю, яку не шкода.

Мер та його заступники не виходять на зв'язок. У результаті городяни вважають, що української влади в місті немає. Дуже засмучує, що немає якоїсь офіційної заяви хоча б із Запоріжжя, людям тяжко. Проте депутати міської ради провели нараду в "Зумі", де оголосили, що Мелітополь — це Україна. Виходить, що поки що людей, які на вулицях виступають з такими ж гаслами, запихають в автозаки, депутати працюють в "Зумі", тому ми теж вирішили перейти в онлайн. З сьогоднішнього дня мітинги в Мелітополі відбуваються в "Інстаграмі": люди пишуть у коментарях "Мелітополь — це Україна". XXI століття можна не виходити на вулиці.

Тобто окупанти почали реагувати на проукраїнські мітинги, які у вас проходили щодня?

— Склалося враження, що реакція виникла після захоплення мера. Він щодня робив ефіри на площі на тлі українського прапора, який, на жаль, позавчора зняли, але ніколи не виходив до протестувальників та не заявляв про свій зв'язок із ними. Все, про що говорив мер, — про комунальні проблеми, які він вирішує в місті.

До позавчорашнього дня мітинги проходили вільно, ніхто цьому не заважав, але окупанти шукали організаторів, думали, що нам платять за те, що ми збираємось на площі нашого міста. Два дні тому активістку Ольгу Гайсумову викрали з мітингу, попередньо кинувши у юрбу світлошумову гранату. Це був початок. Позавчора людей просто не пустили на майдан: усе оточили та не давали пройти. Вчора люди вирішили зібратися на меморіалі "Братський цвинтар", щоб покласти квіти, але його оточили, а також штаб окупантів, де теж збиралися городяни. Усіх, хто підходить трохи ближче, пакують в автозаки. Це якесь нове віяння.

Чи багато людей пропадає?

— Ми знаємо, що з позавчорашнього дня троє людей не повернулися додому. Наразі збираємо інформацію про те, хто не повернувся із затриманих учора. Росіяни роблять так: чоловіків б'ють і викидають за містом, жінок просто викидають, відбираючи гроші та телефони.

Наразі люди на мітинги не виходять, але ми вже сказали все, що думаємо про окупантів. Тепер нам треба тихенько чекати, коли Україна прийде і всіх нас урятує. Виходити на вулиці стало небезпечно. Тобто раніше не було наказу хапати людей, але після того, як на вулиці вийшло 6 тис. людей, схоже, наказ надійшов.

Можливо, це пов'язано з тим, що росіяни змогли підтягнути поліцейські сили.

- До речі, так. Спочатку був лише один автобус ОМОНу і, мабуть, вони не могли впоратися з людьми, а тепер їх більше.

Окупанти багато обіцяють, але "навіть гуманітарку не можуть завезти"

Росіяни щось обіцяють місцевим?

— Обіцяють дуже багато. Але хто? На місцевому телебаченні виступив якийсь незрозумілий чоловік на тлі червоного килима, який сказав, що мелітопольцям пробачили всі кредити в банках та комунальні платежі. Ця жінка, в.о. мера, сказала, що знизить ціни на газ. Але хто їх знизить? Якоїсь інформації від Росії немає, є лише люди, які щось обіцяють, але виконати не можуть. Вони навіть гуманітарку не можуть завезти. За нею, на жаль, збираються в черзі мелітопольці — незрозуміло, коли вони встигли так зголодніти. Але бувало так, що окупанти оголошують на телебаченні про те, що в місто приїхала гуманітарка особисто від Кадирова, люди вишиковуються в довгу чергу, проте ніхто не приїжджає. Потім оголошують, що машини не встигли доїхати, але для всіх, хто зібрався, є чудові новини: сьогодні їм показуватимуть старе радянське кіно.

Як я зрозумів із соцмереж, ви розмовляли з російськими солдатами. Як можете охарактеризувати їхній емоційний стан?

— Багато людей намагаються з ними розмовляти, це також є частиною нашої стратегії. Солдати йдуть на контакт. Вони розгублені, багатьом соромно, адже думали, що тут є нацисти та бандерівці, від яких треба рятувати українців. У розмовах часто звучить, що солдати самі не раді тому, що відбувається, не знають, навіщо вони тут, але мають наказ. Коли позавчора розганяли мітинг, військові казали, що не хочуть цього робити та просили до них не підходити. Але важливо, що це говорили солдати, які здебільшого контрактники. ОМОН ні з ким не розмовляє та б'є із задоволенням. Військовим водночас вкрай незручно. Плюс завезли якихось дуже смішних хлопців у формі з чужого плеча — якась самооборона, яка раніше "захищала ДНР". Таке враження, що хлопчаків схопили з сіл, дали якісь обноски та відправили сюди. Вони самі бояться автоматів, що їм дали.

Мітинг проти окупації Мелітополя
Мітинг проти окупації Мелітополя
Мітинг проти окупації Мелітополя
Мітинг проти окупації Мелітополя

Як загалом поводяться росіяни?

— На останніх мітингах деяким з них здавали нерви, вони прикладами били навіть жінок. Але загалом вони коректні та ввічливі. Вчора, наприклад, ми заходили до захопленого ними гуманітарного штабу в ДК Шевченка, де зібрали всю міську гуманітарну допомогу, плюс там же знаходилися списки всіх лежачих хворих від патронажної служби, тому волонтери не могли їм допомагати. І ось ми зайшли. Там солдати їдять, не знаю — нашу їжу чи ні. Але вони досить чемно відповідали на запитання, сказали, що їм не потрібні наші продукти і, можливо, штаб переведуть до іншого місця.

Але очевидці кажуть, що всі ці розмови з "ввічливими людьми" зазвичай закінчуються питанням — чи стрілятимуть вони по мирних людях, якщо отримають такий наказ. Відповідь завжди одна: так. Моя єврейська думка така: вони такі ввічливі, бо не вважають народ України людьми. Знаєте, овечок теж не б'ють.

Чи були випадки мародерства в місті?

- У перші дні окупації. Спочатку солдати розбили вітрини супермаркетів, мабуть, були голодні. Потім у ці дірки поліз народ. Через кілька днів чоловіки міста організувалися і швидко навели лад, причому так, що мародери приносили награбоване, вибачалися, казали, що біс поплутав, дехто повертав гроші за вкрадені продукти. Ця охорона працювала з дозволу окупантів. Але 11 березня, в день викрадення мера, охороні порядку сказали на роботу більше не виходити, слідкувати за порядком будуть ось ці "мамині солдатики".

Незадовго до війни мої колеги спілкувалися з мешканкою Мелітополя, яка розповідала, що в ньому досить сильно відчувалася симпатія до Росії та антипатія до прихильників Майдану. Із окупацією ситуація змінилася?

— Про все місто не скажу, але, судячи з розмов з різними людьми, з якими мені доводиться мати справу, можу сказати, що "Правий сектор" вони не люблять, але російських окупантів не люблять більше. Навіть у тих пенсіонерів, які чекали на Росію, різко змінилися настрої, коли вони побачили, що приніс із собою "російський мир".

Проукраїнських людей у місті багато, просто не всі готові виходити на вулиці. Багато й таких, кому все одно, під ким бути, аби не повторилося те, що переживає Маріуполь, і аби не бомбили. Саме проросійських я зустрічала лише кілька людей — стареньких. Якась частина пенсіонерів чекає не дочекається, щоби їм платили пенсії і росіяни, і українці.

Моїм знайомим є що втрачати. Ніхто з них не хоче "російського миру" і найголовніше — долара по 200 рублів. Крім патріотичних міркувань, є економічні: всі розуміють, що чекає на Росію і ніхто не хоче занурюватися в цю економічну прірву.

Очевидці кажуть, що у 2014 році настрої були абсолютно іншими: половина городян була за росіян.

Як змінила мелітопольців війна: "Усі вже стали такими рідними"

Що із міською інфраструктурою: чи є світло, газ, вода, зв'язок?

- Проблеми з інтернетом. Постійно намагаються глушити зв'язок. Окупанти кажуть, що це робить Київ, але під час мітингів зв'язок завжди глушиться. Вода та світло є у 98% міста, проблеми є лише в районі аеродрому: туди не пускали ремонтні бригади.

Наш мер досить сильна людина, і можна сказати, що містом керували вручну. Тепер ніхто із його заступників на роботу не вийшов. Отже, якщо щось зламається, проблему розв'язуватимуть не через якусь систему, це буде ініціатива працівників різних служб.

Тетяна Кумок: "Ця ситуація показала, що в Мелітополі дуже багато вільних адекватних людей, і я щаслива з ними познайомитися"
Фото: Тетяна Кумок

Магазини, аптеки працюють? Що із продуктами, цінами?

— До магазинів не надходять товари від початку окупації. На ринках є усі продукти.

У 90% місць щось купити можна лише за готівку, а її в місті мало. Мої знайомі в черзі на готівку у відділення "ПриватБанку" якісь 30 085-ті. Люди записуються в чергу за багато діб.

Ціни не дуже змінилися. Те, чого мало, стало дорожчим, але не можу сказати, що є якісь кричущі випадки спекуляції. Супермаркети ціни не піднімали. В них є що купити, але залишилися тільки дорогі продукти, а цукор, борошно, крупи розібрали.

Біда з ліками. Все вже розібрано. Нема, наприклад, ніде і ні за які гроші тироксину, а в нас у місті після Чорнобиля багато людей з хворою на щитовидку, для яких цей препарат життєво необхідний. Щодо інсуліну, то мер у перші дні особисто розв'язав проблему, домовився про зелений коридор і його привезли.

Медики працюють. Вони кажуть, що лікують усіх як будь-які медичні працівники, але залишаються громадянами українського Мелітополя.

Окупація зрадила городян?

— Я можу висловити лише особисту думку. Взагалі, звичайно, я не живу в місті. Одна з причин — я вважала, що в Мелітополі занадто багато недалеких неосвічених людей, для яких шлунок важливіший за серце. Тому я оселилася у Тель-Авіві. Але ця ситуація показала, що насправді в місті дуже багато вільних адекватних людей, і я щаслива з ними познайомитися. Те, що відбувається, згуртувало, і мені дуже не вистачатиме наших зустрічей, бо всі вже стали такими рідними, всі надають підтримку, намагаються допомогти сусідам, волонтерять. Ці люди не можуть не захоплювати. В мене змінилася думка про Мелітополь і мелітопольців.