Уроки казахської. Чому націоналізм і корупція – поганий матеріал для держави

Насправді те, що збудував у Казахстані його перший президент Нурсурлтан Назарбаєв за 30 років, багато в чому було мрією українських націоналістів. Жодного росіяна (українця, єврея чи іншого "інородця") на посадах у держапараті. Шалені західні інвестиції та прихід до Казахстану провідних світових компаній. ВВП на душу населення виріс з $1 650 у 1990 до $13 900 у 2013 і впав лише до $9 000 у 2020-му. Для порівняння, аналогічні цифри в Україні: $2 100 (1990), $4 000 (2013) та $3 700 (2020). Тобто, якщо ВВП на душу населення за 30 років зріс у Казахстані у 5,5 разів, то в Україні — лише в 1,8 разів.

За 30 років населення Казахстану виросло із 16,35 млн до 19,17 млн ​​осіб: хоча у 1994-2001 роках чисельність населення падала, тренд вдалося переламати. У структурі населення збільшується кількість етнічних казахів: якщо згідно з переписом населення 2009 року їх було 63,1%, то в 2021-му — уже 69%. Зрештою, своїм наступником Назарбаєв обрав не генерала і навіть не представника свого клану, не одного із зятів, а дипломата, випускника МДІМВ і колишнього посла Казахстану в Сінгапурі Касим-Жомарта Токаєва.

Як пише московський історик (та однокурсник Токаєва у МДІМВ) Андрій Зубов, "Нурсултан за 30 років свого правління зробив усе, щоб казахи добре дізналися про свою історію в російській імперії і зненавиділи її. Кожен казахський школяр знає, як жорстоко було придушено визвольний народ ще імперською владою в 1916 р. Він знає не все, але саме стільки, скільки потрібно, щоб ненавидіти козаків Семиріччя і царську бюрократію, що за ними стояла. Усі казахи знають імена Абубакіра Алдіярова, Халела Габбасова, Мукиша Боштаєва й інших борців за незалежний демократичний Казахстан […] Ними пишаються. На їх честь називають поселення та вулиці, випускають поштові марки. Але казахи знають також, що всіх їх убили більшовики у катівнях НК: кого в 1920-му, кого — у 1930-му, а кого — у 1937 р. Майже в кожному аулі є пам'ятники жертвам голоду 1932-33 рр. Усі в республіці знають, що на 100 тис. населення смерть від голоду в Казахстані була найвищою в СРСР. Там від голоду 1930-33 років згідно із сучасними дослідженнями загинули 1,5 млн осіб (1,3 млн з них — казахи, здебільшого скотарі, котрі ведуть напівкочовий спосіб життя). Цей страшний час називають Ашаршилик – Великий голод. […]".

Авторитарний націоналізм — це одна з причин, чому Назарбаєв переніс столицю з нелюбимої йому космополітичної Алма-Ати, в якій казахів "усього" 58%, у колишній козачий Акслінськ, а потім радянський Цілиноград, перейменований спочатку на Астану, а з 2019 року — на Нур-Султан, у якому "титульна нація" становить зараз майже 80% мешканців.

Тут мають лунати бурхливі оплески на адресу Єлбаси (це офіційний титул Назарбаєва, який у перекладі з казахської означає "лідер нації") з боку українських бандерівців. Їхнє улюблене гасло "Україна для українців" було фактично реалізовано в Казахстані.

Ось тільки з'ясувалося, що на практиці "Казахстан для казахів" став Казахстаном для клану Шапірашти, до якого належить Назарбаєв. Інакше важко пояснити, чому в Казахстані, ВВП якого на душу населення приблизно в 2,5 рази більше, ніж в Україні, середній річний дохід у 1,2 рази менший за доходи українців (за статистикою Світового банку). Класична система обмеженого доступу за димовою завісою націоналізму.

Як правильно написав уже цитований Андрій Зубов, "казахи прагнули ліквідації кланової влади Шапирашти та рівної участі всіх жузів і кланів у суспільному та фінансовому житті країни". Коли ви заробляєте мільярди, вигадавши та створивши "яблучну імперію", Майкрософт або Теслу, люди Вам заздрять, але визнають, що Ви заробили свої казкові статки своєю працею і своїм талантом. І тому соціальний договір, на якому виросла Америка, виявився таким міцним.

А от якщо Ви стаєте казково багатим через приватизацію радянських активів або монопольний доступ до корисних копалин, тоді суспільний договір "ідентичність в обмін на животіння" виявляється вельми крихким.

Українці, відчувши, що Петро Олексійович Порошенко, переобравшись, стане більше нагадувати українського Нурсултана Абішевича, попросили його залишити президентський кабінет абсолютно мирним і демократичним способом (кого обрали натомість — окрема розмова).

У казахів такого шансу не було. Хоча почуття обурливої соціальної несправедливості та неприйнятності пропозиції "ідентичність в обмін на животіння" лежить як в основі їхнього бунту, так і в основах українського електорального повстання 2019-го.

А тепер те, що нас вирізняє. Казахи дозволили собі стати гарматним м'ясом у розбираннях двох владних кланів. Дозволили каналізувати своє справедливе невдоволення режимом у насильстві, погромах і хаосі, який надовго делегує будь-який протест.

Звісно, влада підіграла радикалам. Зараз очевидно, що Алма-Ату віддали в жертву мародерам, хоча мали більш ніж достатньо сил і коштів, щоб утримати ситуацію під контролем.

Схоже, Токаєв, як досвідчений дипломат, обіграв Єлбаси та його родичів. Але для цього йому потрібні були добре організовані силовики без жодних сантиментів до повстанців і зв'язків із кланом Шапирашти. Єдине, де їх можна було взяти — це в Росії. І Токаєв вирішив, що краще бути клієнтелою Путіна, ніж маріонеткою в руках Назарбаєва. Римейк української історії сторічної давності, коли Скоропадський за допомогою німців скидав Центральну Раду, а Директорія — Гетьмана за "доброзичливого нейтралітету" більшовиків:

У статті "Єврейське питання на Україні", опублікованій у 1923 році в празькому журналі "Нова Україна", Володимир Винниченко, один із членів Директорії, писав: "Перед початком повстання між українським Національним Союзом (у моїй особі) і російським радянським урядом (в особі) представника його в Україні Мануїльського) укладено таємну умову, на основі якої російський уряд мав приховувати доброзичливий нейтралітет щодо повстанців у їхній боротьбі проти німецької армії та гетьмана".

Казахські дзвони закликають до розуму українців. Як легко миттєво зруйнувати все (або майже все), що вибудовувалося роками. Тут доречно згадати нещодавно померлого філософа Роджера Скрутона: "Консерватизм починається з відчуття, що хороші речі легко знищити, але важко створити". Й Україні поки що вкрай не вистачає цього зрілого консерватизму. Який би заступив й інфантильний націоналізм низів, і космополітичний лібералізм, який часто сповідує наша нова буржуазія.

Два уроки з казахстанських заворушень ми маємо усвідомити вже зараз.

Його гасло не "побудуємо на рідній землі комфортний будинок для всіх, хто — через різні історичні обставини — оселився на ній", а "Техас повинен грабувати техасці". Тому, хоча серед націоналістів зустрічаються справжні подвижники й аскети на кшталт Бен Гуріона або Голди Меїр, але здебільшого за димовою завісою схвильованих національних почуттів казково зростає стан керівників націоналістичного руху: згадаємо індонезійського борця за незалежність Сухарто, нинішнього президента Туреччини Ердо. Зрештою, гасло націоналізму "Свій до свого по своєму" чудово описує власне сутність корупції.

Зрештою, нещодавно ми були свідками, як представники "Свободи" в першому постмайданному уряді вправно конвертували жертви Майдану у власні активи. Не дарма лідер українських націоналістів Тягнибок отримав у народі нікнейм "Тягнибакс". І в цьому він справжній послідовник свого кумира: як пише сучасний польський дослідник Томаш Марташек у своїй статті "ОУН і вбивство Броніслава Перецького": замахи та політичні вбивства "набули розголосу, що мало два корисні наслідки для ОУН: зацікавленість світової преси та гроші грошових коштів за нагоди. Убивство українського студента чи навіть директора школи за угоду такої можливості не давало. Водночас, убивство одного з лідерів Другої Речі Посполитої — так".

"Українці повинні побудувати український будинок — сучасне, комфортне, економне, конкурентне, безпечне" — правильне та перспективне гасло. "Україну мають грабувати українці" — шлях у нікуди. Хочете дізнатися про альтернативну історію, що було б, якби ми переобрали Порошенка на другу каденцію — подивіться на сучасний Казахстан.

Другий урок. Егоїзм еліт убиває державу. Сучасний світ — це не так боротьба технологій, як змагання суб'єктів. А суб'єктність держави ґрунтується на здатності еліт ставити державні інтереси вище за особисті.

Вчора Джо Байден виголосив чудову промову в річницю штурму Капітолію, який розділив американську історію на "до" та "після". У ньому є цікавий пасаж: "Він зробив це тому, що цінує владу більше за принципи, що вважає свій власний інтерес важливішим за інтереси своєї країни. Тому що його вражене означає для нього більше, ніж наша демократія чи наша конституція".

І хоча в промові американського президента йшлося про Дональда Трампа, його слова чудово підходять для опису компрадорських пострадянських еліт, які зазвичай плутають себе та державу.

Нам варто бути готовими до того, що для збереження (і примноження) власного впливу та стану Володимир Зеленський, Петро Порошенко, Рінат Ахметов, Ігор Коломойський і гравці меншим калібром почнуть розносити нашу країну на тріски. Власне, уже розпочали. Бо кожен із них вважає, що Україна — це він. Жоден із них не знає, що це таке — служити своїй державі. Тому що ніколи не пробував. Вони можуть лише інкасувати її.

Для цього нам терміново потрібно шукати нових лідерів і новий центр кристалізації державної альтернативи. Саме державницької (а не етнічної, культурної чи геополітичної), в якій усі, кому дорога незалежна Україна, усі, хто здатний пожертвувати власним его заради збереження української державності, усі — наші. З мовою, вірою, історією розберемося згодом — якщо ні в кого не буде сумнівів, що соборний український народ сам коваль своєї долі, і ніхто не зазіхає на наше священне право самим визначати свою долю.

Казахські дзвони — це останнє попередження нам. Перед тим, як далекий дзвін перетвориться на гарматний гул історії на наших землях.

Першоджерело.