Штучні острови, місто майбутнього та десятки військових баз: хто отримає Червоне море

Пірати, але не сомалійські. Хто атакує танкери у водах Червоного моря

• 19 листопада у південній частині Червоного моря єменські хусити захопили вантажне судно Galaxy Leader із командою. Судно йшло з Туреччини до Індії під британським прапором та під управлінням японської компанії, проте повстанці стверджують, що кінцевим власником Galaxy Leader є Авраам (Рамі) Унгар, один із найбагатших бізнесменів Ізраїлю.
• 25 листопада у міжнародних водах іранський безпілотник Shahes0136 атакував контейнеровоз Symi, що йшов під мальтійським прапором, а належить компанії Eastern Pacific Shipping, яку контролює ізраїльський мільярдер Ідан Офер. Корабель після вибуху шахеда спалахнув, члени екіпажу не постраждали.
• 26 листопада біля берегів Ємену був захоплений танкер Central Park. Судно, яке перевозило фосфорну кислоту під прапором Ліберії, належить компанії Zodiac Maritime ізраїльського бізнесмена Еяля Офера. 22 члени екіпажу — громадяни Туреччини, Росії, В'єтнаму, Болгарії, Індії, Грузії та Філіппін. Цього разу в ситуацію втрутився есмінець ВМС США, який перехоплює у Червоному морі ракети, спрямовані на Ізраїль. Поки що відомо, що йому вдалося звільнити судно та всіх заручників, але деталі операції не розголошуються.

Напади на судна в регіоні Червоного моря пов'язують із тим, що єменські повстанці-хусити з жовтня вступили у війну в Секторі Газа — проти Ізраїлю, на боці Палестини та ХАМАС (у цьому протистоянні їх підтримує Іран). Хусити запускають у бік Ізраїлю та кораблів ВМС США БПЛА та ракети.

Лідер хуситів Абдул Малік аль-Хуті заявив, що вони атакуватимуть усі ізраїльські судна в Червоному морі — ті, що йдуть під прапором Ізраїлю або просто стосуються ізраїльських компаній.

ЦАХАЛ на те, що відбувається, відреагував офіційною заявою, в якій зазначив, що "захоплення вантажного судна хуситами поблизу Ємену на півдні Червоного моря є дуже серйозною подією глобального рівня".

У Вашингтоні та Тель-Авіві вважають хуситів іранськими проксі. Іран же заперечує свій вплив на хуситів і вважає їх самостійним єменським рухом. Проте варто нагадати, що викрадення кораблів у Червоному морі активізувалося у 2019 році після провалу ядерної угоди Ірану із західними країнами.

Червоне море — транспортний коридор світового значення

Контроль над логістикою — це контроль за економікою. Червоне море — одна із найбільших транспортних магістралей світу. За можливість нею управляти борються наймогутніші держави світу і роблять це настільки запекло, що самим червономорським державам не залишиться у ньому місця. Якщо, звичайно, вони самі не стануть сильними державами.

Червоне море — це найкоротший судноплавний шлях з басейнів Тихого (його західної частини) та Індійського океанів до Європи. Тобто це шлях, який з’єднує Європу з Азією (40% торгівлі між цими частинами світу здійснюється через Червоне море) та Австралією і тихоокеанськими островами, а також південно-східною Африкою. Важко ще щось додати, щоб позначити важливість цього регіону, проте деякі аспекти тут присутні. Один з провідних експертів американських державних інституцій у питаннях арабського світу Чарльз У. Данн вважає регіон Червоного моря через який здійснюється 10% світової торгівлі навіть більш важливим зі стратегічної точки зору, ніж регіон Близького Сходу. А вхід та вихід із моря він називає найважливішими стратегічними водними шляхами у світі. Через Червоне море здійснюють експорт своєї нафти арабськi держави Перської затоки (деякі з них усю свою нафту експортують саме через цей транспортний коридор). Данн прогнозує, що до 2050-х років чисельність населення у регіоні складе 1,3 млрд, а сукупний ВВП становитиме $6,1 трлн (зараз ці показники становлять 320 млн та $1,8 трлн відповідно). Дно Червоного моря та суходіл навколо нього багатий на природні ресурси, воно має значний туристичний та рекреаційний потенціал, а неподалік його узбережжя знаходиться Мекка — духовний центр усіх мусульман, яких на планеті майже два мільярди.

Не дивно, що за вплив у цьому регіоні борються усі світові та регіональні лідери і ця боротьба настільки запекла, що місця державам, береги яких виходять безпосередньо до Червоного моря не залишається, звичайно якщо вони за сумісництвом не є могутніми державами, хоча б у місцевому вимірі.

Від аравійського футуризму до сомалійського пекла: Сомалі, Еритрея, Судан та Джибуті

Отож, почнемо із найслабших. Вихід до Червоного моря мають такі країни як Сомалі, Еритрея, Судан та Джибуті. Дві з них — Сомалі та Судан страждають від внутрішніх конфліктів. У випадку із Сомалі, то існування такої держави взагалі по суті є номінальним, проте до цього повернемося пізніше. Судан же ніяк не може оговтатися після падіння багатолітнього правління місцевого диктатора Омара аль Башира у 2019 році. Країна постраждала від одного з основних стратегічних недоліків авторитарної стабільності — ніхто не знає, що буде після зміни лідера. У схожій ситуації Еритрея та Джибуті. Ніхто не береться передбачати долю цих країн після смерті їх авторитарних правителів.

Керівник Китайсько-африканської мережі Оксфордського університету Доктор Гаррі Верховен зазначає невдалі спроби Еритреї на рубежі тисячоліть інтегрувати держави Африканського рогу в певне політичне об’єднання. Проте після їх краху країна увійшла в ореол зовнішньої політики Саудівської Аравії, зокрема виступаючи на її стороні у суперечці Єгипту з Ефіопією щодо побудови дамби на річці Ніл. Усі ці африканські держави об’єднує одне — вони є об’єктами міжнародних відносин і їх вплив на події в Червоному морі визначається співпрацею із більш впливовими гравцями.

Ємен — боротьба за владу, ракети на Iзраїль i вiдродження пiратства

На протилежному азійському березі знаходиться Ємен, ситуацію в якому можна схарактеризувати як щось середнє між Суданом та Сомалі, проте є одна суттєва відмінність. Боротьба за владу в Ємені точиться між кількома угрупуваннями, наймогутніше з яких підтримує, зокрема озброєннями Іран. З однієї сторони, таким способом воно не просто представляє інтереси держави, яка знаходиться за сотні кілометрів від регіону, а практично є агентом цієї країни та має в арсеналі важке озброєння (БПЛА, балістичні ракети, протикорабельне озброєння), яке дозволяє впливати на розклад сил у регіоні. У Сомалі ж ворогуючі сторони озброєні в основному стрілецьким озброєнням і легка бронетехніка, якщо її вдається комусь здобути є суттєвим козирем у бойових діях. Не сильно різниця й арсенал армій Судану, Еритреї та Джибуті. Тому єменські хусити є наймогутнішою місцевою силою у південній частині Червоного моря, проте, як вказувалося вище, місцеві сили тут мало що вирішують.

Мiцнi гравцi — Єгипет та Саудівська Аравія

Проте мало що не означає зовсім нічого. По обидві сторони Червоного моря свої берегові лінії мають Єгипет та Саудівська Аравія. По суті все геополітичне значення сучасного Єгипту (та й в принципі упродовж усієї його багато тисячолітньої історії) полягає у контролі над виходом Червоного моря до Середземного. З 1869 року таким є Суецький канал, прокладений між обома морями. В принципі, контроль над ним (який сам Єгипет отримав у 1956 році після однойменної політичної кризи) вартий більше усього іншого узбережжя Червоного моря. Проте завжди є куди розвиватися, але тут амбіції Каїра стикаються з іншою вагомою регіональною силою.

Адже є куди розвиватися і піднесеній нафтодоларами Саудівській Аравії. Країна є абсолютною монархією, тобто держава – це не "справа народу", а особиста територія керівної королівської династії. І її правитель принц Мухаммед ібн Салман ас-Сауд не має наміру грати роль світової нафтової свердловини. Його амбіції сягають лідерства у високих технологіях, спорті та культурі й Червоне море відіграє важливу роль в його планах. Узбережжя Червоного моря становить переважну більшість берегової лінії Саудівської монархії (2000 з 2640 км). На ньому ведеться будівництво "міста майбутнього" Неома, яке має вразити усіх і затьмарити емірат Дубай, що знаходиться на протилежному кінці Аравійського півострова. Бюджет проекту сягає фантастичних $500 млрд. Площа міста за задумом становитиме близько 26,5 тис. кв. км (приблизно як площа Луганської області). Також з метою розвитку туризму у Червоному морі планується спорудити 50 штучних островів.

Заради розвитку туризму в регіоні Саудівська Аравія — одна із найзакритіших та найконсервативніших держав світу — навіть частково лібералізувала як візовий режим, так своє законодавство, зокрема в аспекті прав жінок. Французька оглядачка регіону вважає, що для Саудівської Аравії основною метою є закриття Червоного моря від зовнішніх гравців. В цьому є сенс, адже з країн, які мають безпосередній вихід до Червоного моря Саудівська Аравія є наймогутнішим гравцем.

Єгипет, ключові порти якого, знаходяться на Середземноморському узбережжі, вирішив пожертвувати "журавлем в небі" та віддав у 2016 році Саудівській Аравії кілька островів поблизу Акабської затоки. Тягатися з нафтовою наддержавою Каїру і так було на не під силу, натомість він отримав лояльність Ер-Ріяда та безпеку своєму найвідомішому курорту — Шарм Аль Шейху. Прикладом співпраці стала підтримка арабською монархією єгипетської хунти у вже згадуваній суперечці з Ефіопією щодо дамби на Нілі. А також Єгипет отримав саудівські інвестиції у розмірі $16 млрд.

Точка кипiння — Ізраїль, а поруч — Йорданія

Саме через Акабську затоку мають вихід до Червоного моря Ізраїль (порт Ейлат) та Йорданія (порт Акаб). І контроль за тамтешніми островами, а відтак і водами — це додатковий аргумент впливу на ці країни. Проте, як не дивно, Ізраїль практично не бере участі у "Червономорській грі", зосередивши основні свої морські сили на Середземному морі (де в нього 196 км берегової лінії проти 14 км в Акабській затоці).

Зайве підкреслює ставлення Єврейської держави до свого виходу до Червоного моря те, що до єдиного порту навіть не прокладено залізничної гілки. Керівник відділу Близького Сходу та Північної Африки ізраїльського Центру міжнародних досліджень доктор Джузеппе Дентісе очікує, що Ізраїль може змінити своє ставлення до Червоного моря у випадку налагодження співпраці з арабськими країнами. А поки єврейська держава не має наміру вкладати кошти в транспортну інфраструктуру на шляху, який де-факто контролюють не дружні до неї країни, тому торгівля через Ейлат становить лише 2% від Ізраїльської зовнішньої торгівлі.

Хто тягне руки до Червоного моря. Великі країни, що відіграють ключову роль

Ключові протистояння у Червоному морі відбуваються між країнами, які знаходяться поза його басейном. У середині 2000-х для сомалійських угрупувань стало солідним заробітком піратство. Червоне море являє собою ємність з двома виходами, тому не менш цінним за Суецький канал, є і Аденська протока, якою усі вантажі входять у море. А вона знаходиться між Єменом та Сомалі. Тому в умовах розрухи, спричиненої громадянською війною численні маленькі банди, які утворилися в Сомалі просто не могли не скористатися такою нагодою. Піратство було примітивним, позаяк вище вказувалося, що на африканських берегах Червоного моря більш менш якісне озброєння було доступне лише Єгипту. Пороте для тероризування та грабунку незахищених цивільних суден вистачало й шлюпки із автоматами Калашникова. Звичайно усе закінчилося, коли навести лад на такій важливій транспортній артерії приплили бойові кораблі. Інше питання, що більшість з них так і залишилася в регіоні вже після нівелювання ризику піратства наприкінці 2000-х. То можливо боротьба з піратством була лише приводом?

В регіоні в межах різних військових місій розміщено близько 40 тисяч миротворців ООН. Проте ключову роль зараз відіграють збройні сили окремих країн, в основному не місцевих. Боротьба з піратством стала чудовою нагодою створити свою присутність у регіоні для США, КНР та інших менших держав. Пізніше зі спалахом громадянської війни вже на азійському березі Червоного моря у Ємені, сюди стали простягати руки Туреччина, Іран та Об’єднані Арабські Емірати. Боротися в регіоні є за що. Території Червоного моря та його берегів надзвичайно багаті на корисні копалини. Наприклад на території Сомалі розвідано поклади нафти обсягом понад 110 млрд барелів. Важливим активом є земля, яку активно скуповують іноземні компанії, зв’язкова інфраструктура тощо. У сукупності із фактичної відсутності державності на цих землях — ці запаси природних ресурсів є ласим шматком для багатьох на цій планеті.

Цікаво, що у цьому форматі усі протистоять (поки не воюють) усім. Кожна зі сторін має свої стратегічні інтереси жодна з них не готова ними. Інколи сторони об’єднуються у ситуативні союзи. Таким у 2017 році став альянс Туреччини та Катару проти Об’єднаних Арабських Еміратів та Саудівської Аравії. Такий вагомий геополітичний гравець як США, які з 2008 року розмістили в регіоні близько 4 тисяч військовослужбовців (дві постійні військові бази у Джибуті і тимчасові опорні пункти у Сомалі), у цій сутичці намагаються дотримуватися нейтралітету, оскільки у Вашингтона є стратегічні інтереси як у співпраці з Ер-Ріядом, так і Анкарою. Проте повністю триматися осторонь від подій у Червоному морі вони не мають наміру. У 2022 році на базі П’ятого флоту США було створено нову оперативну групу, яка має очолити місію із патрулювання вод Червоного моря у складі 34 держав.

Африканський берег — скупчення військових баз

У Джибуті розмістила свою військову базу (пікова чисельність військ становила 26 тисяч осіб) і Китайська народна республіка. На думку індійського міжнародного оглядача Санкалпа Гурджара, Китай оцінив усі переваги наявності військової бази на континенті при проведенні евакуацій своїх громадян та ресурсів із Лівії у 2011 році та Ємену в 2015 році. Також Пекін змушений захищати свої інвестиції на континенті. Суть його політики в Африці полягає у наданні кредитів під заставу цінних ресурсів. У випадку банкрутства споживача китайського кредиту КНР здобуває контроль над заставним майном — це можуть бути корисні копалини, стратегічна інфраструктура тощо. Зрозуміло, що військова сила за такої політики річ необхідна.

Усі ці фактори посприяли тому, що країни африканського берега Червоного моря протягом останніх десяти років стали місцем розміщення численних іноземних баз. Саме власники баз і диктують умови та намагаються створити сприятливий інвестиційний клімат для своїх компаній. Тут переплелися інвестиційні проекти американських компаній, благодійні проекти фондів Саудівської Аравії та ОАЕ, інфраструктурні проекти Туреччини, китайського BRI та намагання взяти під контроль родовища корисних копалин сумнозвісною російською ПВК "Вагнер".

Як видно на карті, найбільша щільність іноземних військових баз — у Джибуті. Причому бази різних країн інколи знаходяться у зоні видимості одна іншої.

Фокус писав, що свою базу на Червоному морі планує відкрити й РФ. Проте цей проект наразі знаходиться на стадії переговорів із суданською владою, перспективи якої доволі туманні.

Переможець отримає все

Регіон Червоного моря став полем битви регіональних та світових держав і має шанси перетворитися на конфлікт чи навіть війну усіх проти всіх. Адже той хто здобуде перемогу у цих надзвичайно складних хитросплетіннях міжнародної політики, зрештою отримає все — контроль і, відповідно дивіденди зі згаданих вище проектів та ресурсів. Події у Червоному морі вкотре показують як багатий на ресурси регіон стає полем протистояння могутніх світових держав і місцевим народам, які проживають на цій території у цьому геополітичному театрі часто просто не знаходиться ролей і їм залишаються задовольнятися статусом декорацій.