Американська Африка. Які країни континенту не потрапили під вплив КНР та РФ і підтримують Україну

Наприкінці березня віцепрезидентка США Камала Гаррiс відвідала три країни Африки — Гану, Танзанію та Замбію. Це перший дипломатичний візит найвищого представницького рівня США в Африку за тривалий період. Востаннє з президентів до Африки навідувався ще Барак Обама, який відвідав Кенію у далекому 2015 році. Після цього африканська політика Вашингтона наче завмерла й отримала нове життя лише у 2022 році.

За останній рік Африку почали відвідувати топчиновники США і навіть було відновлено роботу саміту США-Африка на найвищому рівні. У Римі на початку березня відбулася зустріч військових керівників 43-х африканських країн з американськими військовими для обговорення питань постачання зброї та проведення спільних військових навчань.

Африка у сфері впливу РФ та КНР

Фокус уже писав про інтереси РФ в Судані та різні форми її проникнення в інші держави Чорного континенту. Також у наших матеріалах висвітлювалася економічна експансія в Африку Китайської народної республіки. Обидві ці сторони розігрують карту ресентименту та комплексів цих держав, пов’язаних з їхнім колоніальним минулим. Китай використовує привабливiсть інфраструктурних проєктів, Росiя традиційно працює з тими, для кого влада є самоціллю і вони готові її берегти за будь-яку ціну.

Проте, попри стереотипи, в Африці є і потужна група країн із демократичною формою правління і розвиненою економікою. Такі держави наявні по обидві сторони Сахелю (Сахель — перехідна територія між пустелею та саванами). Звичайно, ці поняття відносні та далекі до ідеалу, проте світ не є статичним, і в процесі розвитку вони зможуть досягти значних висот — якщо, звичайно не зійдуть з курсу.

Звичайно, що африканські демократії у своїй політиці орієнтуються на США. Американський дипломат Р. Стіт виділяє 16 демократичних держав на африканському континенті, які очевидно мають потенціал до співпраці зі США. Проте російсько-українська війна провела більш чіткий водорозділ між полюсами сили. І ми бачимо, що російську агресію засудили 29 африканських країн. Уся правда в тому, що не всі демократії виступають на стороні США — ми уже писали раніше про ПАР та її історію відносин із різними геополітичними полюсами. Також і не всі авторитарні режими поспішають безумовно підтримувати КНР та РФ.

Африканські "стовпи демократії"

Гана є однією із найрозвинутіших, найстабільніших і найдемократичніших держав регіону. Ця країна є однією з трьох держав континенту, яка найчастіше ставала членом Ради безпеки ООН (є нею і зараз). Звичайно, політична система у цій державі не ідеальна — час від часу стаються військові перевороти. Проте усе пізнається у порівнянні.

Колишня британська колонія, Гана тісно співпрацює зі США та Великобританією у військовій та оборонній сферах. Співпраця з могутніми гегемонами дозволяє Гані зберігати свій суверенітет у вкрай не простій обстановці в регіоні. Так навколо цієї держави у її сусідах діє сумнозвісна ПВК "Вагнер". Сама ж Гана поки успішно протистоїть проникненню на свою територію незаконних збройних формувань.

Іншим частим членом Радбезу ООН є Нігерія — найбільша економіка Африки. Ключовою експортною статтею країни (відтак і основою дохідної частини її бюджету) є нафта. Проте зростання доходів від експорту енергоресурсів нівелюється вибуховим зростанням населення, яке за останнє століття зросло у десятки разів. Не вдалося Нігерії і зберегти суверенітет над усіма своїми територіями. У межах держави діє ісламістське терористичне угрупування Боко Харам. Тому для держави важливо налагодити свій безпековий складник, щоб урівноважити економічний розвиток та інші аспекти діяльності держави.

На сході континенту, неподалік від "Африканського рогу" розташована Кенія. Держава відіграє дуже важливу роль у транспортному сполученні регіону, адже саме через її порт Момбаса відбувається логістика товарів (зокрема продовольства зі Східної Європи) в інші сусідні держави регіону, які не мають доступу до моря. Кенія є однією із найрозвиненіших держав Африки. При ВВП майже $110 млрд доларів, зовнішня торгівля країни досягає приблизно $21 млрд. І хоча найбільший товарообіг країни із Китаєм, директор Африканської програми Фонду Карнегі Зайнаб Усман звертає увагу на структуру зовнішньої торгівлі та інвестицій країни. А тут ситуація зовсім інша, адже Кенія переважно імпортує з Китаю сировину, а от зі США Найробі планує розвивати виготовлення продукції. У Кенії сподіваються, що технологічні компанії США, які будуть змушені перенести своє виробництво з Китаю, нарешті розмістять його саме у їхній країні.

Проте транспортне лідерство Кенії має намір поставити під сумнів Танзанія, яка теж має потужний морський порт Дар-ес-Салам. Приводом є протести у Кенії, які спровоковані суттєвим зростанням вартості продовольства — відголос російської агресії проти України. Протести, які тривають кілька останніх тижнів викликають занепокоєння у перевізників, чим не проти скористатися "добрі сусіди", люб'язно пропонуючи їм альтернативу — свої логістичні послуги.

Танзанія намагається просувати Дар-ес-Салам як логістичний центр уже багато років, проте останній рік став переломним у зовнішній політиці країни. Після смерті попереднього прокитайського президента Джона Магуфулі, нова лідерка країни Самія Хасан різко розвернула курс країни у сторону США. Американська дипломатка Мішель Гевін сподівається, що демократичні зрушення у Танзанії, які відбуваються у країні останні два роки, нарешті посприяють налагодженню плідної співпраці між країнами та поширенню їх взаємодії на увесь регіон. Саме для роботи у цьому напрямку державу відвідала віцепрезидентка США Камала Гарріс.

Тієї ж думки Мішель Гевін і про Замбію. У цій державі теж нещодавно змінилася влада, яка повністю розвернула зовнішньополітичний курс країни. Експертка вважає, що Замбія може стати вітриною демократії для багатьох держав, які знаходяться на роздоріжжі. Країна має продемонструвати, як демократичний устрій суттєво покращує безпекову ситуацію.

Старший науковий співробітник Африканської програми Крістофер Вандом вважає демократичну Замбію однією з ключових ланок у глобальному "Зеленому переході", адже країна володіє багатьма цінними ресурсами. Також він сподівається, що країна стане надійним союзником Заходу в Африці.

Одним із найнадійніших союзників США в регіоні є королівство Марокко. Держава з багатосотлітньою історією лише у XX ст. на короткий час потрапила у колоніальну залежність від Франції та Іспанії. Та й те у формі протекторату/домініону. Врешті, відновивши повну незалежність, королівство не пішло за мейнстримними течіями та на відміну від більшості арабських країн, у Холодній війні зайняло проамериканську позицію. Можливо, певну роль відіграло те, що саме Марокко стало першою державою, яке визнало США ще в далекому 1776 році. Також саме в Марокко відбувся перший візит на континент президента США. Це був Ф. Д. Рузвельт в межах Касабланської конференції 1943 р. А можливо, причини більш буденні та прозаїчні. Рабат претендує на землі Західної Сахари ще із середини XX ст. А місцеві сили національного опору орієнтувалися на Москву. Тож ставка Марокко була зрозуміла і, як показала історія, вона була правильною.

Зараз Марокко досягло визнання США суверенітету королівства над цією територією, вдало "продавши" нормалізацію відносин з Ізраїлем у межах Авраамових угод. Рабат є надійним союзником Вашингтона в регіоні. Держави здійснюють співпрацю у торгівлі та військовій сфері. Марокко підтримує баланс у регіоні, діючи на противагу Алжиру, Малі й іншим антиамериканським силам у регіоні. Зрозуміло, що це вигідно США. Саме ж королівство, заручившись такою могутньою підтримкою, претендує на політико-економічне лідерство в регіоні Західної Африки. Рабат інвестує в інфраструктуру південних сусідів, у такий спосіб проникаючи у зону "на південь від Сахеля". Зазвичай співпраця з Вашингтоном покладає на державу певні обов'язки, які є нестерпними для багатьох. Це збереження демократичних принципів на певному рівні. Тут керівна династія королівства проявила справжні чудеса політичної гнучкості, коли під час арабської весни 2011 року віддала парламенту частину повноважень, при цьому зберігши стратегічний контроль над державною владою. Так, монархія зберегла і владу і могутнього союзника, плоди цього рішення королівство пожинає й досі.

У грудні 2022 стало відомо, що Марокко готове постачати Україні зброю. Скоріш за все Рабат виторгує собі за це доволі символічне та дипломатично важливе рішення привілеї при модернізації власної армії.

Можливості для України

Вказані держави являють собою "дипломатичні стовпи", на яких базується вплив США в регіоні. Як видно з поданої короткої характеристики, вони усі доволі самодостатні й очолюють різноманітні рейтинги. Знову, як і під час Холодної війни, США "беруть якістю" союзників. Проте голосування на сесіях Генеральної асамблеї ООН щодо російсько-української війни (а саме воно зараз є основною ознакою дипломатичного поділу світу) показує, що й з кількістю в США проблем немає, адже Україну підтримує більшість африканських країн (найбільше — 29 з 54 у жовтні 2022 року).

Африка — це континент на якому почало свій історичний шлях людство. Регіон зі значним нереалізованим потенціалом і за яким пророкують майбутнє. Реально за цим набором пафосних висловів стоїть чималий список проблем, які часто ніхто навіть не намагається вирішити. До війни Україна ігнорувала африканську політику — в нас навіть немає дипломатичних представництв у більшості держав континенту. Проте саме акцент на Африці став одним із ключових (звичайно після звитяги Збройних сил) в укладанні "Зернової угоди", яка дозволила розблокувати наші морські порти. У 2022 році відбулося перше турне по Африці українського глави МЗС. Вихід на африканський континент може стати одним із позитивних наслідків української перемоги, на яку так усі ми чекаємо.

США ще й не починали

Попри те, що Африку часто називають "чорним" континентом, насправді майже третину його території населяють араби. Вони проживають переважно на території найбільшої у світі пустелі Сахари. Саме за цим принципом на геополітичні зони у своїх офіційних документах розділяє континент Державний департамент США.

"Зона на Північ від Сахелю" є колискою людської цивілізації, вона більшість часу була в центрі людської історії й лише останні сторіччя відтіснена на другий план більш спритними країнами Європи та Північної Америки. Минуле "зони на південь від Сахелю" відоме значно менше. Там, як вважається, виникла перша істота, яку можна назвати людиною, проте про цивілізаційне минуле цього регіону світу відомо значно менше. Ці процеси активно досліджуються саме зараз, проте це не так суттєво, адже Африка не живе минулим, а впевнено і з великими надіями дивиться у майбутнє. І те, яким буде її майбутнє у перспективі найближчого покоління, вирішується саме зараз. Авторитарні режими традиційно роблять ставку на еліти — вузьку групу людей, яка ухвалює рішення. США ж більше діють на широкі суспільні маси, обіцяючи блага саме їм.

З огляду на дипломатичну активність США останніми роками, можна сказати, що економічна експансія КНР та воєнна РФ у регіоні стали наслідком відсутності конкуренції. США свою битву за Африку "ще не починали". А саме зараз і ведеться підготовка до цього початку. США вже створили фінансовий фонд для країн Африки розміром у $55 млрд, який більший за російський ($12,5 млрд) та китайський ($40 млрд) разом узяті. Вашингтон пропонує країнам Африки підключатися до їхньої ініціативи "Побудови кращого світу" (B3W) на противагу китайському BRI. Можна не сумніватися, що будуть й інші ініціативи, спрямовані на залучення африканських держав до співпраці із Західним світом. І тут свою роль може зіграти й Україна — вже з власною ініціативою Grain from Ukraine.